Концепція культури цільового управління: зміст і чинники формування

Термін «культура управління» набуває чимраз ширшого використання серед науковців і практиків.

Культура управління — це теорія оптимального застосування ефективної управлінської системи і структури, адекватної економічним та іншим тенденціям розвитку об'єкта управління.

Культура управління — це теорія раціональної організації роботи апарату управління (засоби, форми і методи праці, розкриття ролі в них культурного елемента).

Культура управління — це теорія управління як важливої соціальної функції — свідомого і владного, з застосуванням новітніх досягнень культури організації, впливу як на окремих людей, так і на всю людську спільноту, що проводиться заради досягнення чітко визнаної конкретної мети.

Культура управління — це теорія закономірностей комплексного, системного підходу до вирішення управлінських проблем на основі універсального організаційного бачення об'єкта управління. Це управлінський світогляд, який здатний піднести керівника до висот сучасної професійної культури.

Культура управління — це сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і стосуються різною мірою всіх аспектів людської діяльності, це важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їх помисли і бажання, водночас, вона є одним з вирішальних факторів успіху в управлінні.

Основні ознаки рівня культури управління:

1. Глибина наукового розуміння життя людьми, причетними до управління.

2. Широта мислення людей, які знаходяться біля керма управління.

3. Доброзичливість, людяність і гуманне ставлення до інших.

4. Щирість і природність у поведінці.

5. Правдивість і відвертість.

6. Толерантність, чуйність і повага до інших.

7. Скромність, почуття власної гідності.

8. Уважність, чемність, готовність допомагати тим, хто цього потребує.

9. Розумне і обов'язкове дотримання прийнятих у суспільстві правил
поведінки.

10. Повага до звичаїв і норм життєдіяльності інших людей і народів.
Основні чинники, що впливають на культуру управління:

— рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальне і духовне
становище, що визначає організаційну культуру конкретної системи управління, її
суб'єктів;

— рівень розвитку конкретного об'єкта управління (технологічний стан, зв'язки з
зовнішнім середовищем, конкурентоспроможність, здатність впливати на систему
управління власними досягненнями у виробництві та культурі);

— стан правової забезпеченості всіх видів суспільне корисної діяльності,
адекватність правових норм і потреб конкретної організації, можливості спиратися
на правовий базис країни і визначеного об'єкта управління;

— система зовнішніх зв'язків, які стосуються конкретного об'єкта управління і
конкретного виду управлінської діяльності організації, її культури, каналів доступу
сторонньої культури управління, її об'єктивний чи суб'єктивний характер;

— організаційно-правовий і організаційно-культурний порядок в організації,
виробничо-організаційні схеми поведінки працівників, які забезпечують
запрограмований рівень культури управлінського персоналу;

— програми підвищення ефективності управлінської праці (культура постановки
справи, культура управлінських комунікацій, система управлінських рішень),
внесені у технологію виготовлення продукту.

Деякі аспекти культури управління стосовно реалізації основних управлінських функцій подані в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2.

Отже, культура управління існує як система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи, принципи і технології управлінської діяльності. Вона будується на підставі загально-методологічних принципів визначення умов і можливостей формування наукового знання, оскільки відомо, що правильна теорія повинна бути роз'яснена і розвинута стосовно конкретних умов і на підставі існуючих положень. Оскільки організаційна поведінка працівників виявляється насамперед у ставленні до організації і персоніфіковано «переноситься» на конкретних представників організаційного керівництва, основний управлінській закон пояснює це ставленням керівництва до персоналу.

Незалежно від стадії розвитку організації управління організаційною поведінкою детерміноване управлінською культурою і може здійснюватись двома способами: через персоналізацію управління: керівник-лідер надихає персонал і за­проваджує в життя свої фундаментальні вірування, цінності та ідеали самим порядком, режимом роботи підприємства; через персоніфікацію управління: керівник контролює життя колективу, процес реалізації режимних вимог (правил) і вносить корективи в організаційну поведінку персоналу, керуючись власними ціннісними орієнтаціями.

Рис. 3.11. Акмеологічна модель праці управлінця

З цього приводу доцільно звернутись до акмеологічної моделі праці

управлінця (рис. 3.11.).

Організаційні компоненти управлінської культури залежно від підходу (адміністративного чи підприємницького) визначають інтенсивність процесу формування оптимальної організаційної поведінки персоналу (табл.3.3.).

Таблиця 3.3.

Саме підприємницький підхід до управлінської діяльності є основою формування культури цільового управління.

Цільове управління - це система управління, мислення і поведінки, основою яких є націленість на досягнення оптимальних кінцевих результатів, у яких:

• за допомогою процесу планування у різних часових проміжках визначаються
устремління організації та її членів (вимоги до результатів і очікувані
результати); наполегливе виконання планів підкріплюється щоденним свідомим і
цілеспрямованим управлінням справами, людьми та оточенням;

• результати оцінюються для прийняття рішень, спрямованих на проведення наступних заходів.

Основний наголос цільове управління робить на плануванні і базується на перетворенні довгострокових цілей у конкретні проміжні завдання (декомпозиції стратегічних цілей), що реалізуються через щоденне керівництво.

Спрямованість на кінцеву ціль має тут як принципове, так і функціональне значення: можливості організації використовуються для охоплення планами і завданнями кола проблем від стратегічного рівня до планів використання робочого часу окремим працівником, що максимально активізує волю і мислення усіх членів організації. Етапами процесу цільового управління виступають також виконання планів (оперативне управління) і контроль. Таким чином культура цільового управління збалансовує розвиток організації та зміст життя працівників. Основні риси цільового управління:

- орієнтація на основні проблеми організації в тривалій часовій перспективі;

- створення основи детального планування і прийняття поточних рішень;

- забезпечення наступності і внутрішньої єдності у діяльності організації;

- активізація та гармонізація діяльності керівництва і персоналу.

З наведеного можна виділити наступну тенденцію розвитку світового менеджменту - формування механізму цільового управління організацією та її персоналом є
стратегічним напрямом удосконалення управління організацією як складною
соціальною системою із збереженням прагматизму професійної управлінської
діяльності.

Ця ідея, започаткована ще емпіричною школою управління, розвинута в працях С.Янга, Дж. Моррісея та ін. і чітко сформульована П.Ф. Друкером. Навідміну від реактивної управлінської поведінки (реакція на події декларативними нереалізованими цілями та формально існуючими, нестабільними і часто нереалізованими планами) цільове управління використовує методи, що відзначаються заздалегідь визначеними параметрами кінцевого результату. За визначенням Дж.Моррісея професійне цільове управління передбачає: визначення змісту завдань з ретельним аналізом та обгрунтуванням їх необхідності і зазначенням ієрархічної послідовності найбільш бажаних операцій; розробку програми досягнення бажаного результату; встановлення терміну виконання; визначення вартості виконання поставленого завдання; оприлюднення параметрів оцінки роботи; визначення вже зробленого для досягнення цілі; планування змісту й часу реалізації корегуючих дій.

Рис. 3.12. Процес та основні етапи цільового управління

Головне призначення цільового управління - забезпечити досягнення бажаного результату оптимальним шляхом з найменшими втратами ресурсів (в першу чергу - часу).

В розрізі функцій менеджменту основні положення цільового управління можуть бути представлені таким чином:

1. Конкретизація цільового призначення і функціональних обов'язків організації, підрозділу, посади.

2. Прогнозування діяльності організації з позицій очікувань споживача,
потреби в ресурсах та інших факторах діяльності.

3. Постановка цілей: визначення необхідних видів робіт, засобів вимірювання
(показників оптимальних параметрів) стосовно кожної цілі, встановлення реальних
і контрольованих засобами вимірювання конкретних завдань стосовно кожної цілі
на прогнозований період та формулювання кожної з цілей у вигляді, що
уможливлює її використання як ефективного засобу управління.

4. Програмування дій по досягненню поставленої цілі: аналіз ситуації, вибір
оптимального методу, узгодження та кооперація, розробка і аналіз адекватності
плану, контроль за його реалізацією та обговорення з усіма зацікавленими особами.

5. Розробка графіка - встановлення часових параметрів цілей і програм.

6. Складання бюджету - визначення й розподіл необхідних ресурсів.

7. Створення нормативів - шкала вимірювання ефективності параметрів дій
по досягненню цілі: визначення об'єкту вимірювання, шкали та одиниць відліку
відповідно до значення ефективності параметрів дій.

8. Вимірювання параметрів робіт - порівняння планових і фактичних
параметрів.

9. Виконання коригуючих дій.

10. Досягнення цілі - оцінка кінцевого результату.

Особливість цільового управління полягає у кількісній інтерпретації цілей і зумовлює порівняно вищий рівень ефективності управління, проте вимагає максимальної досконалості функції контролю, що забезпечує оптимальну (по якості і часу) оцінку стану та перспектив розвитку робіт при мінімальних втратах часу і зусиль.

Оцінка параметрів роботи, повноти досягнення поставленої цілі, співставлення цінності виконаної роботи та винагороди, рівня мотивації вимагають розробки нормативів (кількісних параметрів), основне призначення яких у системі цільового управління - бути індикатором рівня успішності ходу виконання робіт. Вимірювання в системі цільового управління полягає у порівнянні запланованих параметрів з фактично досягнутими, що забезпечує ефективність контролю -оптимальність форми і способу виявлення порушень ходу робіт та масштабу відхилень від нормативу (загрозливість стосовно реальності й своєчасності досягнення цілей) і своєчасність проведення необхідних коригуючих заходів.

Концепції цільового управління та управління по результатах (оцінка результатів відповідно до цілей організації, ситуаційне управління задля досягнення цих результатів та контроль/спостереження за результатами) взаємно зближуються і, засвоївши кращі напрацювання сучасних напрямів менеджменту (стратегічного управління, ситуаційного управління, інтегрованого розвитку керівника й організації, мотиваційного менеджменту тощо), перетворюються у практичну філософію сучасного управління, що представлена наступним алгоритмом:

1. Управління діяльністю: визначення цілей, планування діяльності,визначення завдань, створення системи нормативів для вимірювання параметрів вимірюваної роботи і кінцевих результатів, контроль за виконанням завдань і досягненням цілей.

2. Управління людьми: орієнтація працівників на кінцеві результати та їх мотивація, забезпечення співпраці в організації, кадрова політика, навчання, інформування тощо.

3. Управління зв'язками за межами організації на основі її власних цілей, адаптованих до зовнішнього середовища.

4. Удосконалення управління діяльністю організації та персоналу:
оптимізація організації управління, планування діяльності, мікроклімату, системи поділу праці за результатами аналізу рівня досягнення цілей через оцінку індивідуальних результатів роботи.

Основні елементи та етапи процесу управління зорієнтовані, зокрема, на поєднання організаційних та особистих цілей персоналу на основі відповідної оцінки діяльності працівників за допомогою параметрів, що передбачають визначення рівня забезпечення досягнення цілей організації.

Саме концепція цільового управління передбачає перетворення керівника на центральну фігуру ефективного управління саме завдяки опануванню цільорезультуючої філософії управління і, з другого боку, забезпечує реалізацію концепції людського капіталу організації.

Культура цільового управління персоналом передбачає:

1.Чітке уявлення підлеглими цілі та кінцевих результатів, що є єдиною передумовою розуміння змісту і напряму їх діяльності (кількість, якість та технологія).

2.Ефективне управління, що грунтується на оптимальному поєднанні завдань і здібностей їх виконавців, зумовлює відчуття кожним працівником певної самостійності і можливості підтримки в разі необхідності. Така система управління зумовлює найбільш продуктивний характер міжособистісних відносин в організації.

3.Побудова діяльності керівної системи організації з орієнтацією на забезпечення підлеглим позитивного підкріплення - мотивуючої реакції задоволення від досягнення проміжних і кінцевих цілей.

Рис. 3.13. Механізм формування культури цільового управління персоналом

Поиск по сайту: