Клініко -педагогічна класифікація мовленнєвих розладів

а сьогодні існує дві класифікації мовленнєвих порушень — клініко-педагогічна і психолого-педагогічна (педагогічна). Між цими класифікаціями немає суперечностей — вони ніби доповнюють одна одну і відображають певний підхід до конкретного мовленнєвого порушення і вибір відповідних засобів його корекції. Ці класифікації розроблені переважно щодо первинного порушення мовлення у дітей, тобто до таких дітей, у яких немає порушень слуху й інтелекту.

У клініко-педагогічній класифікації, на відміну від чисто клінічної, виділені види мовленнєвих порушень суворо не прив'язуються до тих чи інших форм захворювання. Провідна роль належить психолінгвістичним критеріям. На їх основі картина мовленнєвого порушення описується в термінах і поняттях, які допомагають логопеду зосередити увагу на тих особливостях мовленнєвого порушення, які повинні стати об'єктом саме логопедичного впливу.

Усі види мовленнєвих порушень, які розглядає клініко-педагогічна класифікація, слід поділити на дві групи: порушення усного мовлення і порушення писемного мовлення.

Порушення усного мовлення, в свою, чергу, поділяються на два типи: 1) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення і 2) структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мовлення.

Фонаційні (від грец. — звук, голос; фонація — голосоутворення) мовленнєві розлади диференціюються залежно від ураження тієї чи іншої ланки: а) голосоутворення; б) темпоритмічної організації висловлювання; в) інтонаційно-мелодичної; г) звуковимоної. Ці розлади можуть бути як самостійними, так і в різний сполученнях. Залежно від цього виділяються такі види порушень мовлення.

- афонія, дисфонія - відсутність або порушення голосу;

- брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення;

- тахілалія - патологічно пришвидшений темп мовлення;

- заїкання - порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату;

- дислалія - порушення вимовної сторони мовлення за нормального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату;

ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарату;

- дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату. Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання;

- алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

- афазія - повна або часткова втрата мовлення, спричинена локальними ураженнями головного мозку

Поиск по сайту: