Агресія як предмет наукових досліджень в психології та лінгвістиці

Вперше поняття «агресія» стали використовувати в психології. Звідти воно прийшло до лінгвістики, журналістики. Тому в цьому дослідженні ми спочатку розглянемо розуміння агресії в психології, щоб точніше виявити природу цього явища.

Агресія вперше згадується в 1905 році як похідне від фрейдівської теорії лібідо: вона є частина сексуального розвитку індивіда й приймає різні форми. Приблизно тоді ж Альфред Адлер, в той час член «внутрішнього гуртка» у Відні, почав підкреслювати агресію як первинне спонукання людської особистості [16].

Ще на початку XX століття Вільям МакДугалл висловив припущення, що агресія є інстинктом, що виробляється для усунення перешкод на шляху до задоволення інших біологічних імпульсів. Це була рання версія гіпотези «фрустрація-агресія» – теорії про те, що агресія є автоматичною відповіддю на будь-яке блокування цілеспрямованої поведінки. Ця думка була згодом розширена Джоном Доллардом і його колегами [19].

Фрустрація (від лат. Frustratio - обман, марне очікування) – психічний стан людини, що викликається об'єктивно непереборними (або які суб'єктивно так сприймаються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення завдання; переживання невдачі [18, 434].

Соціальні психологи висунули ряд заперечень за адресою первісної гіпотези «фрустрація-агресія». Одне з них полягає втому, що деякі агресивні вчинки не є наслідком фрустрації [19].

Існує різні підходи до визначення агресії в психології. Ми позначимо лише деякі з них:

1) нормативний підхід, означає, що в дефініціях агресії особливий акцент робиться на її протиправності, «суперечливості» суспільним нормам;

2) глибинно-психологічні підходи стверджують інстинктивну природу агресії. У даному випадку, агресія є природженою і невід'ємною властивістю будь-якої людини. Найбільш яскравими представниками даного підходу є психоаналітична та етологічна школи (К. Юнг, З. Фрейд, Г. Гартман, Е. Кріс, К. Лоренц, Р. Ардри);

3) цільові підходи містять в собі визначення агресії з точки зору її функціональності. Так, агресія розглядається як інструмент успішної еволюції, самоствердження, домінування, адаптації або присвоєння життєвоважливих ресурсів;

4) підходи, що акцентують увагу на наслідках агресії описують її результати;

5) емоційні підходи приділяють особливу увагу чуттєвої складової акту агресії;

6) багатоаспектні підходи включають в себе всі перераховані вище підходи чи їх комбінацію, найбільш доцільну з точки зору окремого автора [2].

Агресія має своє визначення і в лінгвістиці. Ряд російських дослідників бачать мовну агресію в підвищенні емоційного градуса спілкування, в активізації інвективної лексики і вважають, що причини цього криються в тих соціально-політичних змінах, що відбулися в Росії наприкінці XX – на початку XXI ст.

При цьому статус мовної агресії як лінгвістичного явища є досить невизначеним. На це вказує ряд факторів.

По-перше, саме поняття агресії не має в лінгвістиці чіткого визначення. При вузькому розумінні агресія в мові розглядається як «форма мовної поведінки, націленої на образу або умисне заподіяння шкоди людині, групі людей, організації або суспільству в цілому» (визначення Бикової О. І.), тобто мається на увазі мовний акт, який замінює агресивна фізична дія: образа (у тому числі груба лайка), насмішка, загроза, вороже зауваження, категорична вимога без використання загальноприйнятих етикетних засобів і т.д [9].

При широкому розумінні під словосполученням «мовна агресія» маються на увазі всі види наступальної, домінуючої мовної поведінки. У такому випадку, – зазначає Є.М. Басовська, – «коммуникация вообще немыслима вне агрессивных проявлений» [5].

По-друге, звертає на себе увагу різноманіття термінів, що використовуються: поряд з найбільш поширеним словосполученням «мовна агресія» використовуються такі словосполучення, як «вербальна агресія», «словесна агресія», «комунікативна агресія», причому, різні словосполучення можуть зустрічатися в межах однієї статті. Нерідко варіюється і другий елемент: «агресія» – «агресивність».

По-третє, саме явище мовної агресії оцінюється в лінгвістичній літературі неоднозначно. З одного боку, мовна агресія у всіх її проявах оцінюється як явище, безумовно, небажане, з іншого – мовна (вербальна) агресія розглядається або як цілком прийнятна мовленнєва дія, що сприяє емоційній розрядці, або як прояв пробивних стратегій у діловій комунікації.

Список таких протиріч можна було б продовжити далі. Ясно одне: відсутність стійкого терміну і універсального визначення, яке могло бути застосоване до будь-якого типу комунікації і до будь-якого дискурсу, свідчить, з одного боку, про те, що мовна агресія – це набагато більш складне і багатоаспектне явище, ніж іноді здається лінгвістам, з іншого – про те, що, незважаючи на значну кількість сучасних досліджень, що так чи інакше стосуються цієї проблеми, мовна агресія, як і раніше, потребує не тільки оціночної констатації, а й многоаспектного вивчення [9].

У своїй роботі ми будемо розкривати агресію з точки зору лінгвістики та журналістики. Але все ж дуже важливо дати визначення агресії, як поняття психології. Ми вважаємо, що для визначення терміна найбільш доцільним буде використати багатоаспектний підхід вивчення цього явища. Тому ми пропонуємо послуговуватися таким визначенням агресії в психології: агресія – це цілеспрямована, руйнівна, наступальна поведінка, що порушує норми і правила співіснування людей у суспільстві, що завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), що заподіює фізичний збиток людям, і що викликає у них психічний дискомфорт, негативні переживання стану страху, напруженості, пригніченості.

Дуже схоже на це поняття ми пропонуємо визначення мовної агресії у лінгвістиці: «языковая агрессия – это все виды наступательного речового поведения, которые нарушают языковую норму и негативно влияют на адресата речи» [9].

Поиск по сайту: