Основні завдання фінансування інноваційної діяльності

Ефективність підприємницької діяльності будь–якої фірми великою мірою залежить від організації інноваційної діяльності. До цього спонукає конкурентна боротьба за ринок збуту своєї продукції і необхідність забезпечення виробництва конкурентноздатної продукції.

Тому стратегія фінансування повинна формуватися виходячи з перспективи розвитку інноваційної діяльності підприємства і сприяти досягненню стабільної прибутковості його діяльності.

Система фінансування інноваційної діяльності, як складова частина державної інноваційної політики, повинна забезпечити рішення наступних завдань:

1. Забезпечення необхідних умов для швидкого та ефективного впровадження технічних новинок в усіх ланках народно-господарського комплексу держави, удосконалення виробництва і структурно–технологічної перебудови.

2. Збереження і розвиток стратегічного науково–технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3. Створення необхідних соціально–економічних умов для збереження потенціалу наукових і технічних кадрів і таким чином недопущення еміграції висококваліфікованих спеціалістів науки і техніки за межі країни. Для реалізації цих завдань необхідно вирішити цілий ряд питань, а саме:

– провести аналіз структури джерел коштів і механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності з метою встановлення рівня забезпеченості поставлених державою завдань відповідними фінансовими ресурсами;

– визначити механізм державної підтримки підприємств та забезпечення виконання окремих науково–технічних програм через різні фінансові джерела;

– визначити ефективність стимулюючої системи, спрямованої на збільшення коштів фінансування інноваційної діяльності з різних позабюджетних джерел.

Система фінансування науково–технічної діяльності підприємств до 1991 року ґрунтувалася в основному на бюджетному фінансуванні та галузевих централізованих фондах освоєння нової техніки, який формувався за рахунок відрахувань окремих підприємств від планової виробничої собівартості виготовленої продукції.

З цього фонду фінансування здійснювалися витрати на проектування, конструювання, технологічну підготовку виробництва, створення нового обладнання, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, інструментів та пристосувань; витрати на випробування дослідних зразків тощо. За кошти фонду можна було повертати одноразові додатково необхідні витрати на підвищення якості, збільшення терміну експлуатації та надійності нового обладнання; підвищені витрати першого року виробництва нової техніки до початку серійного виготовлення (по виробах, що виготовлялися в країні вперше).

Пізніше було створено Єдиний фонд розвитку науки і техніки (ЄФРНТ) за рахунок відрахувань від прибутку підприємств та організацій згідно з нормативом, що встановлювався відповідно до плану.

При перевиконанні плану прибутку відрахування збільшувалися, при невиконанні — навпаки. Таким чином здійснювався фінансовий вплив на ефективність підприємницької діяльності. Крім того, створювався фонд матеріального заохочення для преміювання працівників НДІ (науково–дослідних інститутів) і КБ (конструкторських бюро) за створення і освоєння нової техніки.

Величина цього фонду визначалася залежно від суми отриманого економічного ефекту. Крім вказаного фонду, утворювався також фонд соціально–культурних заходів та житлового будівництва.

Однак досвід госпрозрахункової системи не забезпечував підвищення інноваційної активності підприємств.

Другим джерелом фінансування інноваційної діяльності став фонд розвитку підприємства (ФРП), який формувався за нормативами від величини отриманого прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів від реалізації вибулих основних фондів тощо.

Ці два фонди відрізнялися між собою досить умовно, оскільки в основному використовувалися для фінансування однакових за характером та змістом витрат, і з 1985–1987 рр. почав утворюватися об’єднаний Єдиний фонд розвитку виробництва, науки і техніки (ЄФРВНТ). Таким чином, науково–технічну діяльність знову поглинула поточна виробнича діяльність і це посилило кризу в інноваційній сфері. За ринкових умов об’єктом фінансування стала не науково–технічна, а інноваційна діяльність, яка за економічним змістом значно ширша.

Поиск по сайту: