Висновок. Розвиток ринку землі на Україні та рівень земельних відносин на сьогодні не відповідає сучасним вимогам господарювання і не створює реальних умов для

Розвиток ринку землі на Україні та рівень земельних відносин на сьогодні не відповідає сучасним вимогам господарювання і не створює реальних умов для ефективного використання земельно-ресурсного потенціалу нашої країни. Для вирішення цієї глобальної проблеми необхідний комплексний підхід, який включає розгляд економічних, соціальних, екологічних, правових, моральних, технологічних та інших проблем землекористування.

Вирішальним етапом здійснення економічної реформи стало прийняття Законів України про власність, землю, оренду та земельного кодексу. Нові законодавчі акти заклали основи правових гарантій проведення економічної реформи, особливо включення відносин власності в економічний механізм господарювання, забезпечення реальної самостійності підприємств. Щодо аграрного сектора йдеться про законодавче закріплення переходу до різноманітних форм власності на засоби виробництва, у тому числі і землю, та до різноукладності господарської діяльності.

У розвитку аграрної економіки важливе значення має вирішення проблеми земельних відносин, оскільки земля є першою передумовою і природною основою будь-якого виробництва і найважливішою умовою існування суспільства. При цьому сільському господарстві землі як головному засобу виробництва притаманні специфічні особливості:

по-перше, якщо всі засоби виробництва - результат минулої праці, то земля - продукт самої природи;

по-друге, земля незамінна, без неї неможливо здійснювати виробничій процес;

по-третє, земля просторово обмежена, її площу не можна збільшити;

по-четверте, використання землі як засобу виробництва пов’язане з постійністю місцезнаходження;

по-п'яте, земельні ділянки не однорідні за якістю.

В Україні глобальна програма реформування земельних відносин закріплена в правовому порядку. Це зумовлено об`єктивно існуючими особливостями земельних відносин стосовно до кожної конкретної земельної ділянки, оскільки якість останньої залежить від специфіки пересіченості сільськогосподарських угідь, контурності територій, переплетіння біологічних, трудових та природоохоронних процесів у землеробстві, відповідності можливостей землекористування праву землеволодіння. Все це зумовлює особливості організації праці, яка визначає специфіку організації виробництва, а від них залежить вид господарювання та форма власності. Найбільш раціонально, економічно, ефективно і соціально справедливо вирішити дане питання можна з урахуванням взаємоузгодженості інтересів працівників, що працюють на землі, збереження та підвищення родючості останньої. Земельний кодекс України та інші законодавчі акти становлять правову основу, необхідну для здійснення реформи земельних відносин. Таке правове забезпечення визнає рівноправність державної, колективної та приватної власності на землю, а також рівноправність різних видів і форм господарського використання землі; чітко розмежовує повноваження органів управління щодо розпорядження землею; розширює права місцевих органів влади, громадян, підприємств у використання землі.

Важливу роль у підвищені ефективності аграрної економіки відіграє запровадження ринкових земельних відносин на підставі введення приватної власності на землю. Остання є важливим фактором прискорення науково-технічного прогресу, а ринкові механізми саморегулювання забезпечують найкращу координацію діяльності всіх економічних суб`єктів, раціональне використання ресурсів і збалансованість виробництва. Особливо на широкій демократичній основі необхідна організація орендних відносин щодо землекористування. Адже у світовій науці і практиці оренда визнана як основна форма персоналізації власності на землю без її викупу чи передачі в повну власність, як форма організації виробництва та метод підвищення ефективності господарювання. Тому правові основи оренди не обмежуються законодавством про власність і про землю, а регулюються спеціальними нормативними актами.

Поряд із правовим забезпеченням, важливою складовою частиною управління земельних відносинами є економічних механізм регулювання на демократичних засадах. Реалізація останнього значно складніша, ніж створення правових основ. Для правового забезпечення основне полягає у правильному виборі і декларації правових норм та контроль за їх дотриманням. Для економічного механізму головне - його всебічне обґрунтування та забезпечення адекватності функціонування, яке б отримувало гармонію земельних відносин. Тому для економічного механізму характерна, значно вища динамічність у часі і децентралізація у просторі, тобто необхідність урахування різноманітних територіальних і виробничих особливостей. Такий механізм на відміну від правового не може бути прийнятий у централізованому порядку як одноразовий акт.

Економічний механізм регулювання земельних відносин на демократичних засадах повинен являти собою складну частину, побудовану за індуктивно-дедуктивним методом. Він передбачає спільність єдиного загально методологічного підходу, з одного боку, та багатоваріантність і різноманітність методик його конкретної практичної реалізації з урахуванням територіальних і виробничих особливостей, інтересів працівників землеробства - з другого.

Загально методологічним підходом економічного механізму урахування земельних відносин, передбаченим у законодавстві на землю, є платність землі із урахуванням її якості і місцезнаходження, повне відшкодування збитків, заподіяних вилученням, порушенням та нераціональним використанням землі. Конкретні методи і варіанти реалізації даного підходу можуть будь різні, але в сіх випадках повинні враховуватися на врахуванні якісної оцінки землі, її місцезнаходження стосовно до об`єктів ринку.

Основу економічного механізму регулювання земельних відносин на демократичних засадах становить ціна, податок і рентні платежі. Практик виробила кілька варіантів їх сплати: через земельний податок, пряму орендну плату, розрахункові ціни, економічні санкції, розподіл госпрозрахункового доходу. Різного варіанту встановлення цін, податку, рентних платежів зумовлює необхідність спільного загально методологічного підходу до їх встановлення та обґрунтування. Це відповідає організаційно-правовим основам регулювання земельних відносин. Тому регулювання останніх на дійсно демократичних засадах можливе тільки за допомогою економічних методів, що потребує їх ретельного дослідження та розробки.

Однак тоталітарна система земле використання включала будь яку децентралізацію або демократизацію земельних відносин. Тому в старому арсеналі засобів управління землевпорядними справами відсутні будь які методи економічного регулювання земельних відносин. Навіть загальновизнаний у світовій науці і практиці земельний кадастр через бюрократизм командно адміністративної системи не знайшов належної розробки, впровадження, а тим більш конкретного господарського використання. Економічні методи для регулювання земельних відносин на демократичних засадах потрібно розробляти стосовно до нової аграрної політики: різновидів форм власності, різної складності господарювання на землі, впровадження природоохоронних систем землеробства, орендних відносин.

Поиск по сайту: