Oб’єкт злoчину, пеpедбaченoгo в cт.121 КК Укpaїни

Криміналістична характеристика є важливим елементом у структурі методики розслідування злочинів. Дотепер криміналістична характеристика злочинів залишається предметом наукових дискусій і досліджень. Визначення поняття криміналістичної характеристики відіграє важливу роль у науці. Розробка понятійного апарату є принциповим і важливим питанням для науки. Як було відзначено В. І. Сіфоровим, визначення поняття є результатом пізнання дійсності й інструментом подальшого наукового пошуку [41. c.27]

Багато криміналістів присвятили свої роботи дослідженню проблем криміналістичної характеристики злочинів. Необхідно відзначити, що процес формування розвитку різних поглядів вчених-криміналістів на проблеми криміналістичної характеристики й їх аналіз показали у своїх роботах Р.С. Бєлкін, О.Н. Колесниченко, В.О. Коновалова, М.В. Салтевський, О.В. Старушкевич, І.Ф. Крилов, В.В. Клочков та інші вчені.

Вперше про криміналістичну характеристику злочинів та її елементи висловлювався у своїх роботах О.Н. Колесниченко [7, c. 11]. Його теоретичну ідею підтримало багато вчених, тому питання про криміналістичну характеристику злочинів одержало свій подальший розвиток у їх працях.

Вчені-криміналісти, що досліджують проблеми криміналістичної характеристики, не завжди однотипно підходять до визначення її поняття й системи.

Так, Р.С. Бєлкін відзначає, що криміналістична характеристика окремого виду злочину повинна містити в собі характеристику типової вихідної інформації, систему даних про способи вчинення і приховування цього виду злочинів, типових наслідків їх застосування, характеристику особистості типового злочинця, типових мотивів і мети злочину, особистості потерпілих, деяких обставин вчинення злочину (часу, місця, обстановки) [8. c.25].

Як ідеальну модель типових зв'язків і джерел доказової інформації, що закономірно формується, розглядають криміналістичну характеристику злочинів В. Г. Гончаренко, Г.А. Кушнір, В.Л. Підпалий. Вони ж пропонують розглядати криміналістичну характеристику на філософському рівні, інтерпретувавши її як абстрактну інформаційну структуру розслідуваної події, закономірно і детерміновано відображеної в реальному світі [9. c.5]. У якості складових елементів криміналістичної характеристики злочинів автори пропонують такі елементи: тип (вид, рід, категорія) події; засіб вчинення і приховування злочину; типові джерела матеріально-фіксованої інформації; типові джерела вербальної інформації; коло осіб, де може знаходитися особа, що вчинила злочин; типові мотиви й мету вчинення такого роду злочинів [9. c.6-7].

О. Н. Колесниченко криміналістичну характеристику визначив як систему відомостей про криміналістично значимі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв'язки між ними та служить побудові й перевірці слідчих версій для вирішення основних завдань розслідування [10. c.30]. До істотних ознак її змісту він відносить:

1) відомості про криміналістично значимі ознаки злочину даного виду;

2) систему відомостей, що включає дані про закономірні зв'язки між ознаками злочинів;

3) систему відомостей, які служать побудові й перевірці слідчих версій для вирішення конкретних завдань розслідування [10. c.35].

П. М. Кубрак, розмежовуючи поняття криміналістичної характеристики на загальну і конкретну, розглянув конкретну криміналістичну характеристику злочинів як систему відомостей про сукупність криміналістично значимих ознак, згрупованих у залежності від типових особливостей виду або групи злочинів, і відображення сторін їхнього механізму в обумовлених життєвих ситуаціях і матеріальній обстановці, у яких вони відображаються [11. c.16].

І. М. Лузгін у своїй статті «Деякі аспекти криміналістичної характеристики і місце в ній даних про приховування злочинів» пише, що криміналістична характеристика злочинів є інформаційною моделлю події і тому є її аналогом. Подібно до будь-якої інформаційної моделі, вона припускає зниження рівня інформаційної насиченості, зосереджує увагу на істотних і типових ознаках, відвертаючись від поодинокого [12. c.26]. Елементами криміналістичної характеристики, на його думку, повинні бути: типові способи підготування, вчинення і приховування злочинів, використані знаряддя злочину; характер бездії; етапність діяння; типові умови кримінальної ситуації, що детермінують вибір способів та умов підготування, вчинення і приховування злочину; мотив і мета діяння; типові сліди й документи як матеріальні джерела інформації; особливості їх утворення, знищення, приховування; взаємні зв'язки слідів; найбільш імовірні свідки; особливості особистості злочинця, потерпілого, свідків, чинники, що впливають на формування їх показань і поведінку під час слідства; характер і розмір шкоди [12. c.28]. Він вважає недоцільним включати в криміналістичну характеристику опис слідчих ситуацій, а також шляхів доказування й етапи розслідування бо це стирає різницю між ними й методикою розслідування [12. c.28].

Відмічаючи принципове значення криміналістичної характеристики як загальної категорії методики розслідування окремих видів злочинів, М. В. Салтевський розглядає її першим елементом методики розслідування й визначає криміналістичну характеристику як інформаційну модель, яка являє собою кількісно-якісний опис типових ознак конкретного виду (групи) злочинів. «Криміналістична характеристика не просто опис інформації, яка стосується криміналістично важливих ознак, а кількісно-якісний опис, що відображає кореляційні зв'язки між ознаками, що дозволяють будувати прогностичні моделі подій, які розслідуються, будувати криміналістичні версії щодо об'єктів, які розшукуються, конкретних осіб, причетних до злочину» [33.c.4].

О. В. Старушкевич визначив криміналістичну характеристику злочинів як модель системи зведених відомостей про криміналістично значимі ознаки виду, групи або конкретного злочину [43. c.30].

В. І. Шиканов, вказуючи на необхідність вивчення системного утворення високого рівня, пропонує включити криміналістичну характеристику злочину як одну з підструктур міждисциплінарної (інтегрованої, синтезованої) характеристики окремих видів злочинів. У міждисциплінарну характеристику окремих видів злочинів В. І. Шиканов включив 4-и підструктури:

1) кримінально-правову характеристику даного виду злочину;

2) кримінально-процесуальну характеристику;

3) криміналістичну характеристику (як наукову абстракцію, що відображає, в основному на статистичному рівні дані, які можуть виявитися корисними для повного, всебічного й об'єктивного розслідування). Сам автор визнає труднощі у розробці міждисциплінарної характеристики окремих видів злочинів через різноманітні взаємно неузгодженні системи знань. Він вважає, що пряме об'єднання цих систем, можливо за умовою втілення ідеї конфігуратора – особливої системи уявлень, що утворюються спеціально для синтезу різних знань про один і той самий об'єкт [14. c.41]. Це підтверджує необхідність вивчення характеристики злочину за всіма чотирма напрямками (науками), а вже після цього, їх ідеї можуть бути синтезовані. Роль синтезатора, як було відзначено Г. А. Матусовським, повинна виконувати юридична характеристика окремих видів злочинів [15. с.122].

М. П. Яблоков визначає криміналістичну характеристику злочину як систему опису криміналістично значимих ознак виду, групи й окремого злочину, які виявляються в особливостях способу, механізму й обстановки його вчинення. Це надає уявлення про злочин, особистість його суб'єкта та інші обставини, про певну злочинну діяльність, яка покликана забезпечити успішне вирішення завдань щодо розкриття, розслідування і попередження злочинів [16. c.45].

Аналіз, як вище викладених, так й інших численних визначень поняття криміналістичної характеристики злочину, дає можливість виділити ряд ознак, властивих, якщо не всім, то більшості з цих визначень. Думки більшості авторів схожі в тому, що криміналістична характеристика злочинів це:

1) сукупність даних (відомостей), інформація про злочини, які характеризуються, і певні, пов'язані із ними явища;

2) сукупність (система) ознак властивостей, слідів, відношень злочину;

3) інформація, що має криміналістичне значення;

4) характеристика конкретного, реального злочину й наукова абстракція двох рівнів, яка виділяє типові ознаки певних категорій злочинів (видів і груп) і злочину взагалі;

5) важливий елемент окремої методики.

Дотепер немає наукового консенсусу й у визначенні структури елементів криміналістичної характеристики злочинів. Є розходження й у загальному розумінні її змісту. Вчені, звичайно, включають у зміст криміналістичної характеристики загальний або відносно деталізований перелік елементів криміналістичної характеристики злочинів. В основному, до нього входять дані про спосіб вчинення злочину і приховування його; дані про сліди злочину і місце їх знаходження; про особливості обстановки (умови), у якій відбувався злочин; про особу правопорушника; про особу жертви злочину (по деяких категоріях справ); про безпосередній об'єкт злочинного посягання.

Деякі автори відносять до елементів криміналістичної характеристики злочинів дані: про слідчі ситуації; про причини й умови, що сприяють вчиненню злочину; про умови охорони від злочинного посягання безпосереднього предмету злочину; про мотиви та мету злочину; про поведінку злочинця до та після скоєння злочину; про застосовані злочинцем засоби й джерела їх одержання, злочинні навички та зв'язки; про поширеність злочинів даного виду; про основні напрямки розслідування, класифікації злочинів даного виду тощо.

Проте, як було відзначено Г. А. Матусовським, криміналістична характеристика складається саме в сфері такого об'єкта дослідження як злочин, а не розслідування злочину [17. c.55]. Тому було б правильно не включати в криміналістичну характеристику в якості елементів дані, що безпосередньо стосуються самої діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину. Така позиція чітко визначає обсяг, межу поняття криміналістичної характеристики злочинів.

Зміст криміналістичної характеристики злочинів повинен містити в собі лише істотні, криміналістично значимі, типові, взаємозалежні ознаки злочину, що обумовлюються практичною необхідністю.

Абстрактного опису криміналістичної характеристики злочину бути не може. Логічною підставою розподілу ряду елементів, з яких складається криміналістична характеристика, є склад злочину [18. c.56]. Як було відзначено В. М. Кудрявцєвим, поняття злочину може мати різні ступені абстракції [19. c.48]. Склад злочину як абстракція більш високого ступеня дає уявлення про вимоги закону, про властивості скоєного діяння, визначає суспільну небезпеку та предмет доказування. Криміналістична характеристика, як інформаційна модель, відбиває узагальнені ознаки елементів злочинів, їх закономірні зв'язки, які можуть міститися у конкретному злочині, маючи пізнавальну і методологічну функцію.

Будь-який злочин характеризується низкою ознак, зв'язків та опосередкувань. Ця множина властивостей індивідуалізує його як одиничне явище. Водночас, у силу дії різноманітних закономірностей, у кожному злочинному діянні є й загальні з іншими злочинами риси [20. c.5]. Безперечно, конкретний злочин потребує індивідуального підходу при його розслідуванні. Проте, практика і результати наукових досліджень криміналістичної суті злочинів доводять, що масив видових (групових) злочинів має загальні, властиві усьому виду ознаки злочину. Отже, узагальнені істотні ознаки, виявлені у визначеного масиву злочинів, можливо розглядати як ознаки кожного злочину. Наявність загальних ознак визначається складом злочину, законом діалектики, повторюваністю предметів, взаємозв'язком речей і явищ.

Виходячи з цього, можна казати, що структура криміналістичної характеристики злочинів складна, не повною мірою однакова для окремих видів і груп злочинів. З погляду криміналістичної необхідності, інтерес становлять виділення і вивчення таких видів зв'язків елементів криміналістичної характеристики, що мають характер закономірностей, спираються на дані узагальнення практики. Значення цих зв'язків пояснюється тим, що елементам криміналістичної характеристики, відомим на початку розслідування, будуть відповідати інші, ще невідомі на даний момент розслідування елементи. Це буде сприяти процесу розслідування. Водночас, у залежності від виду злочину, форми вини, з якою він вчиняється, об'єкта посягання й окремих його особливостей, такі самі структурні елементи в характеристиках різних злочинів можуть бути різними за значенням. Так, наприклад, при розслідуванні крадіжок особистого майна характеристика жертви злочину має менше криміналістичне значення, ніж при розслідуванні злочинів проти життя чи здоров'я.

Об’єкт злочину – це охоронювані кримінально - правовими нормами суспільні та соціальні цінності, на які посягає злочин.

Об'єктом тяжких тілесних ушкоджень є життя та здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини.

Крім того до об’єкта складу злочину,передбаченого ст. 121 КК України можна віднести соціальні цінності, що охороняються цією статтею. А безпосереднім носієм цих соціальних цінностей є потерпілий.

Відповідно до статті 55 КПК України, потерпілим може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого[4].

Здоров'я людини як об'єкт тяжкого тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Родовим об'єктом тяжкого тілесного ушкодження є: умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128), а також замах на вбивство.

Безпосередньо розглядаючи особистість потерпілого, слід зазначити, що в більшості випадків потерпілий і обвинувачений раніше були знайомі або знаходилися в родинних чи подружніх стосунках. Рідше потерпілий і злочинець не були знайомі один з одним. При цьому, коли жертва й особа, яка заподіяла їй тілесне ушкодження, раніше знали один одного, то 19 % зазначених осіб відчували обопільно неприязне відношення, а 14 % були один з одним у сварці.

Жертвами тілесного ушкодження, в основному, стають особи у віці від 30 до 50 років – 52%. У інших випадках: від 20 до 30 років – 18%; від 50 до 60 років – 17%; понад 60 років – 7%; від 16 до 20 років – 3%; від 14 до 16 років – 2%; від 10 до 14 років – 0,5%; до 10 років – 0,5%.

12% жертв тілесного ушкодження мали базову загальну середню освіту, 65% – повну загальну середню освіту. 6% осіб, яким заподіяли тілесне ушкодження, мали освітньо-кваліфікаційний рівень молодший спеціаліст, а 9% – спеціаліст. При порівнянні освітнього рівня жертви й злочинця, відзначається більш високий освітній рівень серед перших.

За своєю соціальною приналежністю жертвами тілесного ушкодження були: 1) робітники – 35%; 2) особи без визначеного роду діяльності, занять – 22%; 3) пенсіонери – 19%; 4) службовці – 16%; 5) студенти – 8%.

З 46 професій (посад) жертв тілесного ушкодження найчастіше були: зварювальник, слюсар, продавець, охоронець, маляр, лікар і водій.

На момент заподіяння тілесного ушкодження 37% потерпілих були в стані алкогольного сп'яніння. А для 46% жертв злочину, характерним був сімейний стан: неодружений (незаміжня), розведений (розведена), вдівець (вдова)[10, c.69].

Узагальнюючи результати, які свідчать про поведінку потерпілого до моменту заподіяння йому тілесного ушкодження, були отримані такі дані: потерпілий ображав особу, яка заподіяла йому тілесне ушкодження, або іншу особу – 29%; фізичний вплив у відношенні будь-кого першим починав потерпілий – 21%; сварку першим починав потерпілий – 15%; потерпілий чіплявся до будь-кого – 14%; 21% – варіанти різноманітної поведінки. Наприклад, нейтральна поведінка потерпілого, всякі правомірні вимоги, висловлювання зауважень щодо аморальної або неправомірної поведінки кого-небудь, надмірне наставництво і виховання, втручання в розмову, рознімання бійки, відмова готувати їжу, зробити покупку, надати що-небудь, загравання до інших осіб, не реагування на зроблене йому зауваження, обман, скоєння крадіжки тощо. Нейтральна поведінка жертви зустрічається значно рідше ніж інші види поведінки. У тих випадках, коли слідством буде встановлено факт нейтральної поведінки жертви, може сформуватися судження про безмотивний злочин. Але, оскільки мотив є внутрішньою психологічною причиною поведінки особи, яка вчинила злочин, і може знаходитися у взаємозв'язку з можливою психічною аномалією або патологією особи, його інтелектуальними особливостями, то він може бути абсурдним, чітко не вираженим. При нейтральній поведінці жертви, формуванню мотиву злочину може передувати будь-яка подія, не пов'язана зі злочином, але вона може викликати в особи, яка вчинила злочин, емоційну нестійкість, агресію[11, c.72]. Або ж у результаті менталітету, суб'єктивного сприйняття подій, неправильного розуміння та тлумачення поведінки жертви, відбувається мотивація протиправної поведінки. У таких випадках ані свідки, ані жертва злочину не можуть давати показання про мотив поведінки особи, яка скоїла злочин, і встановлення мотиву заподіяння тілесного ушкодження ускладнюється[20, c.156].

Після заподіяння тілесного ушкодження більшість жертв (91%) припиняють активну діяльність, намагаються залишитися на самоті, надати собі самостійно першу допомогу, закликають на допомогу інших осіб. Через сильне душевне хвилювання, стрес або страх, відразу після заподіяння тілесного ушкодження 5% жертв бігли (йшли) з місця, де їм було безпосередньо заподіяно тілесне ушкодження. Іноді, пройдені ними пішки відстані були досить значними, а деякі жертви користувалися різними видами транспорту. 4% жертв після заподіяння їм тілесного ушкодження продовжували активні дії. В основному вони виражалися в спробі забрати знаряддя злочину, вчинити фізичне насильство у відношенні злочинця.

3% потерпілих погрожували фізичною розправою або іншою помстою особі, яка заподіяла їм тілесне ушкодження. Погроза здійснювалася як безпосередньо самою жертвою, так і її родичами, подружжям або знайомими.

Успіх розслідування будь-якого злочину визначається знаннями не тільки кримінально-правової, але й криміналістичної сутності злочину. Криміналістична характеристика злочину за об’єктом і об’єктивною стороною як інформаційна модель носить допоміжний характер і не виключає індивідуальності, особливостей окремого злочину. Тому, криміналістичну характеристику умисно заподіяних тяжкого тілесного ушкодження слід розглядати як загальну ймовірну інформаційну модель злочинів, а отже, і використовувати як орієнтуючу інформацію.

Поиск по сайту: