Суб’єкт злoчину пеpедбaченoгo в cт.121 КК Укpaїни

У криміналістичних характеристиках злочинів особливий інтерес становлять відомості про особу, що вчинила злочин. Не тільки для кримінального права, але і для психології, філософії є дискусійним питання про ті відомості, що характеризують особистість, про дослідницькі межі, в яких можна вивчати особистість. У цьому дослідженні обсяг, у якому вивчалася особа, що вчинила злочин, визначався відомостями, які являють собою криміналістичний інтерес, й особистість злочинця вивчалася в багатьох аспектах. Безперечно, криміналістична характеристика особи, яка скоїла злочин, буде більш корисною для практики лише при комплексному дослідженні. Тому вивчалися біографічні дані, суспільні й службові характеристики, відношення особи до вчиненого, відомості про умови та спосіб життя обвинувачуваного, постзлочинна діяльність особи, яка вчинила злочин, психологічні риси характеру й інші дані.

Суб'єкт злочину злочину перебаченого статею 121 ККУ є - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Точне встановлення віку може мати вирішальне значення при розгляді питання про притягнення її до кримінальної відповідальності. Вік особи вимірюється часом, календарним періодом її життя на певну дату.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність обчислюється з моменту вчинення злочину. Робиться це з врахуванням вимог КПК: у вступній частині вказується, зокрема, рік, місяць, і день народження підсудного. В п. 17 постанови ПВСУ від 31 травня 2002 р. № 6 “Про практику розгляду справ про застосування примусових заходів виховного характеру” вказується, що під час проводження досудового слідства та розгляду справи судом підлягає з'ясуванню, зокрема вік неповнолітнього — число, місяць, рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідотства чи активного запису про народження). Отже, вік неповнолітнього встановлюється на базі відповідного документа, а при його відсутності — з використанням інших доказів, зокрема, висновку судово-медичної експертизи.

Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в її день народження, а починаючи з наступної доби.

Чіткість законодавчого встановлення віку кримінальної відповідальності узгоджується з принципом законності[29, c.120].

Умисне заподіяння внаслідок перевищення влади або службових повноважень тяжких тілесних ушкоджень має кваліфікуватися за сукупністю злочинів — за ч. 3 ст. 365 і ст. 121 КК.

Якщо умисне тяжке тілесне ушкодження було складовою частиною злочину, відповідальність за вчинення якого у КК встановлена лише з 16 років (наприклад, як у випадку ч. 2 ст. 294), винна у їх вчиненні особа, якій виповнилось 14, але не виповнилось 16 років, має нести відповідальність за відповідною частиною ст. 121[3].

Більшість умисно заподіяних тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень вчинялося особами у віці від 30 до 40 років – 30 %. У віці від 40 до 50 років – 24 %; від 25 до 30 років – 15 %; понад 50 років – 14 %; від 20 до 25 років – 11 %; від 16 до 20 років – 5%; від 14 до 16 років – 0,7 % і від 11 до 14 років – 0,3 %.

При цьому 87 % злочинів було скоєно особами чоловічої статі, а 13 % – особами жіночої статі. 94 % досліджуваних злочинів вчинялось однією людиною, 6 % – у співучасті (де 5 % злочинів вчинялось двома особами). Більше половини злочинів (51%) вчинялися особами, що перебували в стані алкогольного сп'яніння. 4,8 % зазначених злочинів скоєно особами, що не мають визначеного місця проживання, а 0,6 % злочинів вчинялось приїжджими[46, c.110].

В узагальненому вигляді, освітній рівень осіб, які заподіяли умисне тілесне ушкодження, можна охарактеризувати так: 24% осіб, що вчинили злочин, мали базову загальну середню освіту; 61% – повну загальну середню освіту; 9% мали базову вищу освіту (з освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст»); 6% – повну вищу освіту (з освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст»).

На момент вчинення злочину 40 % осіб, які його скоїли, були без визначеного роду діяльності, занять. В інших випадках 41 % – складали робітники; 11 % – службовці; 4 % – студенти та учні; 4 % – пенсіонери[31, c.86].

З 49 професій (посад) осіб, що вчинили злочин, частіше усього зустрічалися: слюсар, водій, електрик, зварювальник, муляр.

Із загального числа осіб, що заподіяли умисне тілесне ушкодження, 54% вчинили злочин уперше. А з 46 % раніше засуджених: 10 % були засуджені за злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особистості; 36 % були засуджені за інші види злочинів. З названих осіб, що вчинили злочин повторно, визнаних особливо небезпечними рецидивістами, було 5 %. Осіб, які залучалися раніше до адміністративної відповідальності, було 9 %.

Заслуговує на увагу та обставина, що особистість злочинця в основному характеризується за місцем проживання, роботи, навчання позитивно – 57%; 20% – негативно, а 23% наявних у кримінальних справах характеристиках осіб, яки вчинили злочин, висловлюються чи протилежні відомості, що характеризують особу, або одночасно як позитивні, так і негативні характеристики різних підприємств, установ, організацій[24, c.25].

Респонденти з числа працівників ОВС України, характеризуючи особистість обвинувачуваного, в основному вказували на те, що особа, яка умисно заподіяла тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, як правило, вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння, не має постійного місця роботи або тривалий час не працює, належить до малозабезпечених прошарків населення, з низьким освітнім рівнем і деспотичною поведінкою у сім'ї.

Для 53% злочинців характерним був такий родинний стан: неодружений (незаміжня), розведений (розведена), вдівець (вдова)[37, c.91].

Злочин за своїм складом має двоїстий характер – об'єктивний і суб'єктивний. При розслідуванні злочину пізнавальна діяльність здійснюється в двох напрямках – пізнання об'єктивної сторони злочину і пізнання суб'єктивної сторони злочину. Як було відзначено В.О. Коноваловою: «Злочин – це акт, у якому виявляється складна взаємодія соціальних, економічних, психологічних та інших чинників» [22. c. 24]. Тому характеризувати особу, яка вчинила злочин, без висвітлення її психічних особливостей було б неправильно.

При ознайомленні з висновками психіатричних і психологічних експертиз, які проводилися при розслідуванні кримінальних справ про навмисне заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, були виявлені найбільш часто повторювані відомості, що характеризують особистість злочинця: виразний егоцентризм, підвищена самооцінка, нетерпимість до обмежень, схильність до розрядки емоційної напруги у конфліктах з іншими особами, акцентуація характеру, емоційна нестійкість, розвинений синдром тривожності, неправдивість, схильність до асоціальних форм поведінки, хронічний алкоголізм. Рідко у характеристиці характеру злочинця зустрічаються: аномальні особисті якості, психопатичні риси характеру, інфантилізм, зниження інтелекту, різноманітні стадії склерозу судин головного мозку.

Поиск по сайту: