ВИСНОВКИ. Отже,проведене мною дослідження дає змогу зробити такий висновок: наука кримінального права, а саме — розвиток кримінальної відповідальності за нанесення

Отже,проведене мною дослідження дає змогу зробити такий висновок: наука кримінального права, а саме — розвиток кримінальної відповідальності за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень за законодавством України, постійно вдосконалювалась і продовжує вдосконалюватись.

Незважаючи на те, що чинний КК України є досконалішим порівняно з КК 1922, 1927, 1960 рр., виникає чимало проблем його застосування на практиці, зокрема й щодо злочинів проти життя та здоров'я особи. Складнощі виникають також і при кваліфікації цих злочинів, зокрема, мають місце і розбіжності у кваліфікації. Слід зазначити, що прийнята Пленумом Верховного Суду України постанова від 07.02.2003 р. стосовно злочинів проти життя та здоров'я не виключає неоднозначного тлумачення чи застосування норм чинного КК України.

Характеристика умисного тяжкого тілесного ушкодження, його об’єктивних, суб’єктивних, кваліфікованих ознак, відмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного та необережного вбивства, дає можливість зробити наступні висновки:

1) Було б доцільно посилити відповідальність за злочин, передбачений ч.2 ст.121 КК України, оскільки людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, відповідно до статті 3 Конституції України.

2) Необхідно більш конкретно розподілити заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в залежності від наслідків такого ушкодження. Зокрема смерть потерпілого – найбільш тяжкий наслідок, що може настати від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Тому покарання в такому разі повинно бути дещо суворішим ніж при наявності інших кваліфікуючих ознак.

3) Тілесне ушкодження – це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність або фізіологічна функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров’я. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження поділяються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Відповідний ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається на основі висновку експертизи, призначення якої у цих справах є обов’язковим.

4) Під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміють ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння, чи таке, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій, психічну хворобу чи інший розлад здоров’я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Об’єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є здоров’я людини. Об’єктивна сторона умисного ушкодження характеризується дією або бездіяльністю винної особи, а також злочинним наслідком та причинним зв’язком між діянням і наслідком. Цей злочин відноситься до категорії тяжких. Він є найтяжчим із числа злочинів проти здоров’я людини.

5) Суб’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження характеризується виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Суб’єктом цього злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років.

6) Кваліфікованими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його способом, що має характер особливого мучення, або вчинення групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

7) Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність, потрібно ретельно досліджувати всі обставини, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного, враховуючи попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень.

На сьогоднішній день кількість злочинів про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень залишається на досить високому рівні. На мою думку, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, як і вчинення будь-яких інших злочинів залежить від тих поглядів, моральних настанов, правосвідомості, традицій, звичок, тощо, які існують у суспільній свідомості у цілому, окремих груп населення та у конкретної людини. Роль психологічного фактора у системі причин та умов злочинності, окремих її видів і конкретних злочинів досить значна, хоча у переважній більшості випадків не виступає єдиною причиною злочинності, окремих її видів та конкретного злочину, а взаємодіє із зовнішніми обставинами, зокрема тими, що зосереджуються у економічній, соціальній та інших сферах. Психологічна сфера формується під впливом соціальної дійсності. У сучасних умовах у психологічній сфері наявна криза моралі, яка проявляється у занепаді загальнолюдських цінностей. Виховання моральності – складова виховної роботи з населенням, що містить й одержання соціальних установок, прищеплення культури, моральних цінностей і установок, вироблених людством за всю історію його розвитку.

Крім того, складовою суспільної свідомості є правосвідомість, що представляє собою систему поглядів, переконань, оцінок, уявлень, які відбивають ставлення суспільства, деяких прошарків і груп населення, окремих громадян до нормативно-правових актів взагалі і правил необережності, зокрема. Відомо, що рівень правосвідомості населення визначається знанням права, його розумінням і готовністю додержуватися вимог законів. Правосвідомість, як і суспільна свідомість, чинить на злочинність подвійний вплив: високий рівень правосвідомості запобігає злочинності, а низький її рівень спричиняє дефекти, що сприяють вчиненню злочинів.

Таким чином, основним кроком для зниження рівня злочинності є виховання у населення моральності, прищеплення культури, моральних цінностей і установок, а також основної складової суспільної свідомості – правосвідомості, що полягає у знанні права, його розумінні і готовності додержуватися вимог закону.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.

Поиск по сайту: