Кримінально - правова характеристика заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за законодавством деяких зарубіжних держав

Питання відповідальності за нанесення тяжких тілесних ушкоджень в зарубіжних країнах відносяться до насильницьких злочинів.

Основним моїм завданням є дослідження регламентації кримінальної відповідальності за насильницькі злочини за законодавством інших держав, встановлення кримінально-правового значення поняття насильства, з’ясування його змісту та обсягу, а також пошук оригінальних законодавчих рішень в частині регламентації відповідальності за такого роду посягання, які б позитивно сприяли для удосконалення українського кримінального законодавства.

Термін «насильство» широко використовуються у більшості КК зарубіжних держав. При цьому, воно відіграє різноманітне кримінально-правове значення для вирішення питань Загальної та Особливої частин їх кримінального законодавства:

1) вчинення насильницьких дій сексуального характеру є підставою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, віком від 14 років;

2) застосування насильства небезпечного для здоров’я потерпілого або посягання, яке пов’язане з реальною погрозою такого насильства є підставою для необхідної оборони. При цьому злочинцю за таких умов допускалось заподіяння будь-якого виду шкоди, в тому числі і смерті Вірменія (ч.2 ст.42);

3) вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання викликаного насильством з боку потерпілої особи, а також злочину під впливом насильства (Латвійська Республіка (п.6 ч.1 ст.47)) є обставиною, яка пом’якшує покарання;

4) застосування насильства є підставою для виникнення стану сильного душевного хвилювання (Республіка Таджикистан (ч.1 ст.106), Республіка Молдова (ст.146), Російська Федерація (ст.107), Латвійська Республіка (ст.120), Республіка Болгарія (ст.111))[6, c.124];

5) ознакою, яка характеризує предмет злочину виступають твори, що пропагують культ насильства і жорстокості;

6) характеризується як засіб досягнення злочинної мети у всіх проаналізованих нами кодексах (наприклад, вимагання, розбій)[54, c.157].

Варто відзначити, що вказівка законодавця на насильство здійснюється різними способами. Так, зокрема, в одних випадках кримінальний закон передбачає, що насильство є протиправним, незаконним, тяжким, відкритим, систематичним, в інших КК зарубіжних країн такого уточнення не має. В окремих КК міститься вказівка на вчинення злочину «без застосування насильства» (Азербайджанська Республіка (ст.153), Іспанія (ст.181).

В Кримінальному кодексі Азербайджанської Республіки, за умисне нанесення тяжкої шкоди здоров’ю передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. А в залежності від кваліфікуючих ознак – від шести до одинадцяти років. В разі смерті потерпілого від подібних діянь, передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років.

Кримінальний Кодекс Республіки Білорусь, за умисне заподіяння тяжкого тілесного пошкодження передбачає покарання у вигляді обмеження волі строком від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років. В залежності від кваліфікованих ознак цього злочину, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років,а в разі повторного заподіяння умисного тяжкого тілесного пошкодження, або заподіяння такого відносно двох або більше осіб, або в разі спричинення смерті таким діянням – карається позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років.

Кримінальний Кодекс Республіки Болгарія за тяжке тілесне ушкодження передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Кримінальний Кодекс Австрії містить розмежування між тяжкими тілесними ушкодженнями, тілесними ушкодженнями, що тягнуть за собою тяжкі наслідки, тілесні ушкодження зі смертельними наслідками, а також умисні тяжкі тілесні ушкодження. Покарання за подібні дії може бути призначене як у вигляді штрафу, так і у вигляді позбавлення волі на строк від одного до десяти років.

За тяжке тілесне ушкодження в Швейцарії передбачено покарання у вигляді каторжної в’язниці на строк до десяти років, або ув’язнення строком від шести місяців до п’яти років.

Діяннями, що визнаються злочинними посяганнями на психічну недоторканість за КК Франції, є не лише погрози, а й звукові агресії, наприклад вчинені неодноразово з метою порушити спокій іншої особи, «недоброзичливі» телефонні дзвінки. Караною є погроза за умови вчинити: будь-який злочин чи проступок проти особи, замах на який є караним, якщо вона вчинена неодноразово або у матеріальній формі, або будь-який злочин чи проступок проти особи, який супроводжується наказом виконати умову, незалежно від способу. Касаційний Суд Франції визначив, що погроза має бути адресована конкретній особі [25, c. 10].

Слід підкреслити, що кримінальне законодавство зарубіжних країн передбачає відповідальність за різного роду погрозу. Так, зокрема, кримінально-караною є погроза заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна (ст.186 КК Білорусії), неправомірної шкоди (ст.612 КК Італії), погроза вчинення злочину, спрямованого проти особи чи її близьких (§241 КК ФРН). КК Швейцарії кримінально карану погрозу розуміє широко - як виклик в іншої особи стану страху чи боягузтва (ст.180). Згідно з визначенням Верховного Суду ФРН, погроза - це поставлення перед фактом майбутньої шкоди, за допомогою якого той, хто погрожує, набуває впливу на адресата або бажає його набути [26, c. 106].

У КК деяких зарубіжних країн передбачається також кримінальна відповідальність за примушування, способами якого визнаються: певна погроза за відсутності ознак більш тяжкого злочину (КК Республіки Білорусь); насильство чи погроза (КК Польщі, КК Італії), психічне насильство щодо потерпілого чи його близьких (КК Литви); насильство чи погроза заподіяння середньої шкоди (КК Швейцарії чи значної шкоди (КК ФРН); застосування сили (КК Іспанії).

У кримінальних нормах інших держав передбачена відповідальність за насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, а також насильство, яке є небезпечним для зазначених благ. Застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, виступає кваліфікуючою ознакою відповідних злочинів. Звичайно, законодавець встановлює відповідальність за застосування такого насильства тоді, коли особливо кваліфікуючою ознакою виступає «насильство, небезпечне для життя та здоров’я»[28, c.32]. Варто вказати, що такий поділ досліджуваного поняття призначений для того, щоб диференціювати його наслідки, які полягають у легких, середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкодженнях, тощо. Слід підкреслити, що у результаті такого поділу, повинно утворитись два його члени, які знаходяться у відношенні протиріччя та повністю вичерпують обсяг поділюваного поняття. Проте, у нормах деяких вищезазначених КК, можна помітити, що спричинення тяжкого тілесного ушкодження виступає кваліфікуючою (особливо кваліфікуючою) ознакою тих складів злочинів, де насильство небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого також є їх ознакою, а це свідчить про те, що тяжке тілесне ушкодження не охоплюється жодним з утворених понять, і відповідно, це не узгоджується з зазначеним правилом формальної логіки, не створює чіткої диференціації наслідків насильства, та й взагалі, ставить під сумнів доцільність такого поділу.

Варто зазначити, що не всі КК держав здійснюють вказаний поділ насильства (кримінальні закони Польщі, Іспанії, ФРН, Швейцарії, Австрії, Болгарії, Латвійської Республіки). Зокрема, у КК Болгарії, наслідки, що полягають у шкоді здоров’ю, не позначаються термінами «насильство», чи «тяжкі наслідки», або «тяжка шкода», про які йдеться у КК інших держав, (у КК України також), адже вказані поняття мають широкий і розмитий зміст, натомість використовуються терміни, що мають чітко визначений зміст: легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження.

Необхідно звернути увагу на те, що поряд із вказівкою у КК зарубіжних країн на термін «насильство», законодавець також в окремих диспозиціях статей використовує такі терміни як «удари», «побої», «жорстоке поводження», «особлива жорстокість», «катування», «мордування», «мучення» тощо, які виступають його проявами[29, c.134].

Не можна оминути увагою той факт, що у проаналізованих нами КК зарубіжних держав відсутнє законодавче визначення поняття «насильства». Виняток становить кримінальний закон Аргентини, де в ХІІІ розділі, який має назву «Значення термінології, яка використовується в кодексі», під насильством розуміють використання під час вчинення злочину гіпнозу та наркотичних засобів (ст.78). У правовій літературі вказується на те, що застосування законодавчих дефініцій у текстах відповідних нормативно-правових актів - один зі способів забезпечити ясність нормативного припису та зрозумілість наміру законодавця. Будь-яке визначення відображає предмет не повністю, воно відбирає тільки істотні ознаки, полишаючи поза своїм змістом низку інших властивих предметові ознак. Водночас сукупність таких істотних ознак має бути достатньою для реалізації двох пізнавальних завдань, що виконує визначення: з’ясувати властивості визначуваного предмета та відмежувати його від інших суміжних предметів чи явищ [28, c. 28]. Наведене ж вище визначення далеке від досконалості, оскільки у ньому немає переліку ознак, які характеризують насильство, а вказується лише частково на його обсяг.

З огляду на вищезазначене, здійснивши порівняльний аналіз поняття «насильство» у кримінальному законодавстві зарубіжних країн, можна зробити висновок про те, що КК України не містить суттєвих відмінностей у частині кримінальної відповідальності за насильницькі злочини, від КК інших країн. При цьому, термін «насильство» широко використовується як в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, так і в кримінальному законі України і відіграє різноманітне кримінально-правове значення. Разом з тим, воно виступає ознакою основного, кваліфікованого (особливо кваліфікованого) чи привілейованого складів злочинів, а також здійснюється поділ насильства на його вид, розмір тощо.

Проте у КК країн, які мають визначальний вплив на іноземне право (Франція, ФРН, тощо) на відміну від КК пострадянських держав, немає поділу насильства на таке, яке становить небезпеку для життя та здоров’я і насильство, яке не є небезпечним в момент заподіяння. З цього приводу, вдалим видається підхід болгарського законодавця, який, на відміну від держав, які позначають спричинення шкоди здоров’ю поняттями, що мають не чітко встановлений зміст, використовує формально-визначені поняття, а це, у свою чергу, сприяє уникненню «плутанини» під час кваліфікації відповідних діянь.

Загалом, можна стверджувати, що порівняльно - правовий аналіз норм про відповідальність за насильницькі злочини за КК України та кримінальним законодавством зарубіжних держав, дає змогу зробити висновки, що кримінальне право України, в частині регламентації відповідальності за такого роду посягання, є цілком сучасним як за формою, так і за змістом.

Поиск по сайту: