ГЕН. ПАВЛО ШАНДРУК. ПЕРША УКРАЇНСЬКА ДИВІЗІЯ УНА

Капітуляція Німеччини

Під кінець квітня 1945 року до Дивізії прибув ген. Павло Шандрук, як Начальний командир Української національної армії. Він найперше відвідав вишкільно-запасовий полк у Филькермаркті на північ від ріки Драви, де командиром був німецький полковник Маркс. Полк мав 3 тисячі стрільців на вишколі. Маркс повівся дуже шорстко з ген. Шандруком, але згодом успокоїли його губ. д-р Вехтер, д-р Арльт і врешті сам ген. Фрайтаґ переконав його, що ген. Шандрук перебирає Дивізію з волі Берліну.

При тому вийшло наверх, що Маркс самовільно зняв усіх старших віком українських старшин з вишкільної праці і створив з них резервову сотню, а їх місце заповнив німцями. Він зробив на Шандрука враження "нацистичного садиста", тому ген. Шандрук рішився зняти його з командира полку, як прийде перша відповідна нагода.

Ген. Шандрук, полк. Крат, д-р Вехтер і д-р Арльт відвідали 19-го квітня штаб ген. Фрайтаґа, і він дав ген. Шандрукові докладний звіт зі стану Дивізії. В часі тих відвідин ген. Шандрук заявив ген. Фрайтаґові, що відтепер Дивізія "Галичина" називається: Перша Українська Дивізія Української Національної Армії, якої він сам є командиром. Д-р Арльт і д-р Вехтер потвердили це в імені центрального уряду в Берліні.

При тій нагоді Ген. Шандрук довідався, що персональний стан Дивізії складається в 90 відсотках з української інтеліґенції та дехто з східніх українців з таборів праці й полонених. При тому вся інтендатура була виключно в руках німців, а санітарні стосунки зовсім невистачальні. Я вже згадував про те, а тепер ще додам що на устабілізованому фронті не було ані однієї купальні для вжитку стрільців. Ген. Шандрук довідався також що польові суди присуджували стрільців до смерти і розстрілювали їх за дисциплінарні недотягнення, замість передати ті справи відповідному командирові до полагодження.

Ген. Шандрук відвідував також фронтові частини. Гроби поляглих, віддалені на одну милю (1,600 метрів) від фронту. Він запорядив 25-го квітня, щоб усі стрільці зложили нову присягу, якої зміст я вже подав в одному з попередніх розділів. Цю присягу він запорядив найперше в 30-му полку, що перебував тоді в резерві, а інші полки і самостійні частини вислали туди своїх представників. Під час відвідин 29-го полку (1-го українського) я у приявності ген. Шандрука заприсягнув штабову сотню, бо всі інші були в окопах на фронті. Ген. Шандрук зробив на мене корисне враження, але він прийшов до нас уже запізно. Тоді вже всім було ясно, що Німеччині приходить кінець, і треба було думати як відірвати Дивізію від большевиків, бо її лівий і правий сусіди були змоторизовані. І в цій справі обіцяв допомогти ген. Бальк.

Майор Гайке оповідає, що на нараді всіх начальників штабів і вищих ад'ютантів 2-го або З-го травня ген. Бальк пропонував навіть розбити цілий фронт на групи і зробити рейд на тили большевиків під командою найхоробріших старшин, включаючи українців. Після цього ген. Фрайтаґ дав наказ, щоб відставити назад всі непотрібні матеріяли в одне місце, щоб Дивізія була справніша до скорого маршу.

Сот. Макарушка і д-р Арльт подались 5-го травня до першої англійської частини и просили командира, щоб у порозумінню із своїми вищими властями назначив вишкільно-запасний полк у Филькермаркті місцем збору Першої yкраїнської дивізії, бо ніхто з українців не піде живим у большевицький полон. Англійці дали свою згоду, але внаслідок наступу тітовських з єднань на Филькермаркт, який вони вважали своїм, запасний полк був розбитий на кілька частин, які були спрямовані на північ. Висланник Дивізії подав усім частинам вістку, щоб замість до Филькермаркту, маршували на Твімберґ до Радшадту.

Була ще одна нарада начальників штабів усіх дивізій і вони допускали можливіть, щоб відірватись від большевиків уже 7-го травня. Українська Дивізія не була змоторизована, тому мала б зробити це скоріше,²³ ідучи маршрутом "Пак" з Ґрацу через Фольксберґ до Филькермаркту, але, як згадано, частини Дивізії були спрямовані на північний захід. На щастя, українські сапери збудували міст на річці Мурі, і це дало змогу Дивізії перейти річку нижче Ґрацу та приспішити її відворот. Завдяки цьому багато українських стрільців були врятовані від большевицького полону і смерти. І за це всі вояки й старшини заховають вдячність українським саперам.

"Вирівнювання" фронту на відтинку лівого сусіда Дивізії, який мав відірватись від ворога 8 травня в 11 год., почалося 7-го травня о год. 11-й вечора. Правий сусід Дивізії, змоторизований ІV кавалерійський корпус мав ждати до вечора. Восьмого травня о год. 2-й по півночі з Української Дивізії все відійшло, а залишились тільки бойові частини і мала резерва, полковник Вільднер і я був близько нього. Того ж дня о год. 6-й рано команда ІV кав. корпусу ждала до вечора, а Дивізія мала відступати. Але так не сталося бо не було наказу.

Ген. Шандрук стверджує і ми всі пам'ятаємо, що ще 8-го травня о год. 8-й вечора ген. Фрайтаґ не одержав наказу відірвати Дивізію від большевиків тому аж 9-го травня о год. 3-й рано сам ген. Шандрук дав наказ ген. Фрайтаґові стягнути Дивізію з фронту, погрожуючи, що він сам перебере команду і дасть такий наказ. І аж о год. 5-й рано Дивізія відірвалась від большевиків - обидва сусіди Дивізії почали відворот, дарма, що Дивізія маршувала пішки, а вони були змоторизовані. Дехто радив розбити Дивізію на частини, як це сталося з усіми частинами під час відвороту. В районі 30-го полку (2-го українського) була деяка трудність з відірванням від фронту під Фельдбахом, але все пішло щасливо. Большевицькі літаки обстрілювали весь час Дивізію з бортової зброї та бомбами аж до 10-11 травня.

Ніхто з учасників відвороту не забуде тих днів. Частини всяких формацій і дивізій помішалисъ разом. Наші частини були спрямовані з Фольксберґ на північ до Твімберґ - Юденбурґ - Мурав - Тамсвеґ - Мавтендорф до Радштат. В Юденбурзі ген. Шандрук іменовав ген. Крата командиром Дивізії, щоб ішов з нею до її кінцевого призначення.

Команда Дивізії розмістилась на ринку в Тамсвеґу, ввечері перейшла до Ст. Андре, і там ген. Фрайтаґ пропонував німецьким та українським старшинам іти з ним в Альпи і там продовжувати війну, але вони відкинули його пляни, бо не вірили в його військовий глузд. Незабаром після того осамітнений Фрайтаґ впав у розпач і застрілився. Своїм самогубством він дав ще один і остатній доказ невідповідальности за підчинених собі людей. Він був честилюбний, неприємний і дрібничковий бюрократ, тому на командира Дивізії не надавався. Таку опінію про нього видав майор Гайке, шеф його штабу.

Англійці призначили великий майдан (поле) для збору частин Дивізії і 25-го травня перевезли до міста Шпіталю, а звідти через Італію до Беллярії біля Ріміні в Італії. Менша частина дивізійників затишилась у західній Німеччині. Німці вийшли з Дивізії самі, а деяких вилучили з неї англійці.

Ген. Шандрук ізольований від стрільців

Д-р О. Вехтер, безсумнівно, приятель українського народу, подався в Італію в цивільному костюмі і там помер на туберкульозу в одному монастирі в Римі 1948 року. Ген. Шандрук каже у своїх споминах, що англійці два дні не давали дивізійникам харчів, бо не мали їх ані за полонених ані інтернованих, тому просили американську владу означити їх статус.

Сам ген. Шандрук одержав пропуск до штабу американської Дивізії в Зальцбурзі, але його затримали там п'ять днів "як голову УНКомітету" і дали пропуск до Авфкірхену в Баварії, де він знайшов великий збір наших скитальців. Д-р Арльт пішов на фізичну працю в одного німецького господаря.

Михайло Добрянський дав ген. Шандрукові цивільний костюм, і так він дістався до Ваймару, де проживав тоді през. УНР Микола Лівицький. Згодом, як НКВД шукало за ним, Шандрук, діставши від інж. Палія 10 тисяч марок, до яких додали ще по 10 тисяч Л.І.Макарушка і В.Мудрий, і з тими грішми він рішився їхати до Італії в товаристві о. М.Левенця та артистки-співачки Лаврівської. І 26-го червня вони подались автом до Італії. Але англійська команда в Кляґенфурті веліла їм іти до табору переміщених осіб в Альтенгофі, як "бездільно мандруючих людей на тилах корпусу" і скоро дала їм пропуск назад до Мюнхену. Ген. Шандрук одержав вістку від ген. Крата з Італії, що завдяки старанням папи Пія ХІІ дивізійники були склясифіковані "як конфіновані". Большевицьким аґентам НКВД можна було їх відвідувати і намовляти їхати "на родіну", як і в кожному таборі. З листів з Ріміні ген. Шандрук знав, що в таборі життя було нормальне. Всі українські конфіновані вояки в Італії й Німеччині були звільнені в 1946/47 роках.

--------------------------------------------------------------------

[23] див. Гайке, ст. 200.

Поиск по сайту: