Навчально-методичні рекомендації. При розгляді першого питання слід звернути увагу на термінологічну розбіжність у трактуванні національно-визвольних змагань українського народу у ХУІІ ст

При розгляді першого питання слід звернути увагу на термінологічну розбіжність у трактуванні національно-визвольних змагань українського народу у ХУІІ ст. як "повстання", "війни" чи "революції", простежити зв'язок між вказаними поняттями у контексті подій національної війни 1648-1657 рр.

Вивчення слід розпочинати з комплексу чинників, які зробили широкомасштабний народний виступ в Україні можливим. Необхідно проаналізувати соціально-економічну ситуацію в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, зазначити значне посилення феодального гніту. Звернути увагу на посилення гніту національного і релігійного. Розглядаючи питання стану життя українців необхідно проаналізувати становище всіх його верств, звернути увагу на важке економічне становище селянства, національне гноблення міщанства і купецтва, релігійні гоніння на українське православне духівництво, обмеження прав і вольностей козацтва.

Аналізуючи причини війни, рекомендується систематизувати їх по категоріях: політичні, економічні, соціальні, національні, культурно-релігійні.

Продовжуючи розгляд питання, необхідно з'ясувати рушійні сили національно-визвольної війни, розглянути її етапи, хронологічно розглянути основні битви, акцентувати увагу на підписаних угодах між козаками і Польщею (Зборівській, Білоцерківської).

При розгляді другого питання необхідно звернути увагу на те, що під час національно-визвольної революції серед козацької еліти було сформовано фундаментальні основи національної державної ідеї:

1. право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

2. незалежність і соборність Української держави;

3. генетичний зв'язок Української держави з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького.

Продовжуючи розгляд питання, необхідно торкнутись різних аспектів державотворення, висвітлити їх: запроваджувався власний адміністративно-територіальний поділ, держава ділилась на полки та сотні; створювались органи публічної та судової влади; вводилась своя податкова система.

Процес утворення козацько-гетьманської держави в ході національної війни мав ряд специфічних засад внутрішньої організації, які сформувалися під впливом традицій та звичаїв українського суспільства, системи організації публічної влади Запорозької Січі та складного геополітичного становища. Ситуація надзвичайного стану визначила напіввійськовий характер української державності. Необхідно підкреслити, що українська держава доби Хмельниччини базувалась як на демократичних, так і на авторитарних принципах, що неодноразово вступали у протиріччя.

Під поняттям «Гетьманат» слід розуміти систему ко­зацького управління, юридично визнану Польщею у серпні 1649 р. Територія ж трьох воєводств, на котру поширювалася влада гетьмана, тобто Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, називалася Гетьманщи­ною. За Зборівським договором король визначив таку лінію козацько-українського кордону: ДністерЯмпіль—Брацлав—Вінниця—Погребище—Паволоч,Коростишев—Горностайпіль—Димер—Дніпро—Остер—Черні­гів—Ніжин—Ромни. Столицею Гетьманату вважався Чигирин, пізніше — Глухів і Батурин.

До кінця 1648 р. контрольована гетьманською канце­лярією територія України становила 200 тис. кв. км і простягалася від Слобожанщини до Галичини.

Адмініст­ративне вона поділялася на полки, сотні й курені. До ку­реня входив хутір або село, де було від 10 до 40 козаків; сотня налічувала їх від 70 до 300, у полку було 7—10, а то й 20—22 сотні. У містах фактично існувало двовлад­дя: поряд із городовими отаманами функціонували ма­гістрати й ратуші. Наміри поширити козацький устрій на міста реалізувати не вдалося через опір міщанства, яке боролося проти старшинських амбіцій з такою ж упертістю, як раніше опиралося домаганням магнатів. Була ліквідована польська система судочинства, яке по­чало орієнтуватись на статті Литовських статутів і давні звичаєві закони козацтва, що призвело до правової плу­танини та зловживань.

Гетьманат, або Держава Війська Запорозького, мав свій символ — герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею і списом, який стримів у землі поряд з козаком. Аналогічною була й печатка Віська Запорозького. Єдиного кольору прапора для України в ті часи не існувало. Січова корогва (прапор) була, наприклад, червоного (малинового) кольору, з одного боку на ній зоб­ражався у білому кольорі Архангел Михайло, з іншого — білий хрест, оточений небесними світилами. Прапори пол­ків були різних кольорів, переважали малинові, червоні, блакитні, жовті.

Необхідно звернути увагу на те, що гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Незважачи на складні внутрішні та зовнішні політичні умови, Б. Хмельницькому вдалося сформувати 100-150-тисячне військо. Доцільно розглянути життя і діяльність видатних воєначальників доби Хмельниччини – полковників Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая, Нестора Морозенка, Мартина Пушкаря, Матвія Гладкого.

Загалом українське суспільство на території Гетьман­щини мало перспективу перейти до буржуазного способу життя, але цього не сталося, оскільки правляча верхівка відстоювала норми і традиції середньовіччя у сфері дер­жавного устрою.

Розгляд третього питання необхідно почати з важкої міжнародної обстановки, яка склалась після поразки українських військ під Берестечком. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Б. Хмельницький зрозумів – самотужки вирватись з-під польського гніту буде дуже важко. Необхідно розглянути зовнішню політику гетьмана, його спроби домовитись із Швецією, Туреччиною. На тлі історичних подій необхідно простежити особливості міжнародної політики Б.Хмельницького, направлену на пошук союзників та відзначити трансформацію його політичних поглядів.

Незважаючи на те, що всередині козацтва точилася боротьба угруповань, створювалися впливові клани, що змагалися за вплив на гетьмана, Б. Хмельницький нама­гався порушити геополітичну систему, в якій домінували великі держави, підкоривши під владу козацької Украї­ни Молдову й Волощину. Проте козацька Україна ще не була здатна відігравати роль імперської структури, тим більше, що на Балто-Чорноморських просторах вели бо­ротьбу за ці землі Росія, Швеція, Польща, Туреччина.

Далі необхідно зазначити про настрої козацької старшини, яка в значній своїй кількості схилялась до військово-політичного союзу з Московським князівством, підштовхуючи до нього Хмельницького. Важливо розглянути рішення російського Земського собору від 1 жовтня 1653 року, яким було ухвалено рішення взяти Україну під свою опіку. Далі необхідно вести мову про юридичне оформлення цієї опіки, яке відбувалось в січні-березні 1654 року під час Переяславської ради та переговорів між козацькою делегацією і росіянами в Москві.

Підсумовуючи відповідь необхідно дати оцінку результатам Переяславської ради, зазначити, що з цього моменту розпочинається поступовий занепад козацько-гетьманської України і анексія її Росією.

Поиск по сайту: