 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Земель у ХІХ столітті
(2 години)
План
1. Капіталістична еволюція України у складі Російської та Австро-Угорської імперій, її особливості.
2. Суспільно-політичні течії в Україні ХІХ ст. та український національний рух.
Методичні рекомендації
При підготовці першого питання, звернути увагу на те, що політичний, соціально-економічний та культурний розвиток України у ХІХ столітті був тісно пов’язаний з об’єктивним процесом формування української нації та утвердженням капіталістичних відносин.
Серед українських земель, що у ХІХ столітті становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна Україна. Реформування адміністративної системи країни на початку ХІХ ст. мало на меті посилити владу царського уряду над окраїнами, ліквідувати їхні національні особливості та русифікувати неросійське населення. Одним із наслідків політики царського уряду в Україні стало витіснення корінного населення із суспільного життя. Більшість української нації становило селянство. У першій половині ХІХ століття відбувався інтенсивний розклад феодально-кріпосницької системи. Руйнування натурального господарства, його товаризація призвели до розвитку капіталістичної промисловості. Це стимулювало розшарування селянства і дедалі ширше застосування вільнонайманої праці та машин. Поступово формувалися класи найманих робітників і буржуазії, що супроводжувалося розвитком національного ринку.
Подальший розвиток промисловості України супроводжувався збільшенням кількості промислових підприємств, обсягу промислової продукції, виникненням нових галузей виробництва. Швидкими темпами розвивалася цукроварна, машинобудівна, металургійна і кам’яновугільна галузі промисловості. Розвивався річковий транспорт. Зростав оборот вантажу Чорноморсько-Азовських портів. Розвиток промисловості супроводжувався формуванням нових промислових і торговельних центрів. Розвиток капіталістичної промисловості, початок промислового перевороту, формування класів пролетаріату та буржуазії були виявом кризи кріпосницької системи, що гальмувала соціально-економічний розвиток України у першій половині ХІХ століття.Ліквідація кріпосного права відповідно до “Загального положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”, підписаного 19 лютого 1861 р. Олександром ІІ, відкрила нові можливості для розвитку товарно-грошових відносин у господарстві України.
Розглядаючи друге питання, акцентувати увагу на історії утворення громадських та суспільно-політичних організацій та їх впливу на національний рух в Україні. Також необхідно дослідити діяльність навчальних закладів (Харківський, Київський університети), що активно долучилися до національно-культурного відродження. Важливим також було утворення на території України таємних політичних організацій. Найбільш впливовими політичними силами в Україні у другій половині ХІХ століття були загальноросійські течії народників, соціал-демократів, лібералів, громадський та жіночий рухи, український національний рух, діяльність товариства “Просвіта”, товариства ім. Т.Г. Шевченка.
У січні 1846 р. у Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство – перша українська нелегальна державницько-політична організація. Саме з цього часу розпочалася політизація українського національного руху. Ця таємна антикріпосницька організація була названа на честь слов’янських просвітителів, проповідників православної християнської релігії ІХ ст. Кирила і Мефодія. Програмні документи і матеріали, публіцистичні та художні твори, наукові праці, практичну громадську й просвітницьку діяльність Кирило-Мефодіївського товариства пронизує ідея національного відродження України. Кирило-мефодіївці виявили себе справжніми мислителями, послідовними борцями за вільну Україну, інтелектуальною елітою української нації. Незважаючи на те, що Кирило-Мефодіївське братство було розгромлено царизмом, а його учасники піддані репресіям, вплив його ідей на подальший розвиток України важко переоцінити – знову в усій його складності на порядок денний було винесено національне питання.
Питання для самоконтролю
1. У чому полягала сутність економічних реформ на українських землях у ХІХ ст.?
2. Які галузі промисловості найбільше розвивалися в Наддніпрянській Україні?
3. Які характерні риси українського суспільно-політичного та національного руху у ХІХ ст.?
Тема 6. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.)
(2 години)
План
1. Особливості соціально-економічного розвитку українських земель на початку ХХ ст. Україна в роки Першої світової війни.
2. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. Доба Центральної Ради. Утворення УНР. Українська держава гетьмана П. Скоропадського, її внутрішня та зовнішня політика. Директорія УНР.
3. Історичне значення революції. Визначні постаті та їх роль у державотворчих процесах 1917-1920 рр.
Методичні рекомендації
Вивчаючи особливості економічного розвитку українських земель у складі Росії на початку ХХ ст., слід звернути увагу на такі аспекти: концентрація промислового виробництва, утворення великих монопольних об’єднань, серед яких синдикати “Продамет”, “Продвугілля”, “Продвагон”, виявити ступінь впливу іноземного капіталу на розвиток промисловості України, зокрема Південного регіону.
На основі вивчення джерел та наукової літератури показати, що важливе місце в економічному розвитку українських земель займають зрушення у сільськогосподарському виробництві України, а саме: столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського народу, переселення селянства на Середнє Поволжя, Північний Кавказ, у Сибір, Далекий Схід, а також політизація національного життя в Україні. Слід показати вплив революції 1905-1907 рр. на Україну.
На початку ХХ ст. у західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Більшість західноукраїнських промислових підприємств були малими, недостатньо механізованими, розташовувалися в селах та невеликих містах. На західноукраїнські землі інтенсивно проникає іноземний капітал, який, намагаючись поставити під контроль основні промислові галузі краю, створював акціонерні товариства, концерни, синдикати, банки.
При підготовці відповіді на питання «Україна в роки Першої світової війни» звернути увагу на причинах розв’язання війни, наголосити, що війна була трагедією для українського народу. Українці, не маючи власної державності, розділені кордонами, змушені були воювати один проти одного в арміях інших держав, які ігнорували українські національні інтереси. Наддніпрянська Україна дала російській армії 3,5 млн. солдатів, а із Західної України було мобілізовано понад 250 тис. українців.
Розкриваючи добу української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., перш за все, потрібно зробити акцент на тому, що революційні перетворення в Україні розпочалися з утворенням у Києві 4(17) березня 1917 р. міжпартійного об’єднання, яке отримало назву “Українська Центральна Рада, головою якої був обраний М. Грушевський. Тимчасовий уряд не поділяв прагнень українців до здобуття своєї свободи і не поспішав визнавати перші завоювання Української революції. Тому 23 червня 1917 р. Центральна Рада звернулась до населення з І Універсалом, яким проголошувався автономний статус України. Повідомлялося про створення українського уряду – Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. Третім Універсалом було проголошено утворення Української Народної республіки. Необхідно дати характеристику універсалам Центральної Ради, особливо звернути увагу на ІV Універсал, прийнятий 11 січня 1918 р., яким проголошувалось: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Доцільно розкрити державотворчу діяльність Центральної Ради та основні положення Конституції УНР.
29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив генерала П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок майже безкровного державного перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення – гетьманат “Українська держава”. Певне економічне піднесення України періоду гетьманату базувалося на відновленні приватної власності, підтримці вільного підприємництва, наданню можливості промисловим і торговельним колам суттєво впливати на економічну політику влади, на сприянні широкому збуту товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, створено державний бюджет, відкрито українські банки, засновані нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію наук, президентом якої став В.В. Вернадський. Але поразка Німеччини у війні позбавила гетьмана опори. 14 грудня 1918 р. він був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон, у Києві до влади повернулися діячі Центральної Ради, які створили Директорію УНР.
Але між керівниками Директорії не було єдності. Непримиренність С. Петлюри та В. Винниченка посилювала анархістські елементи в уряді та багато в чому вплинула на незавершеність та непослідовність реформаторської діяльності уряду УНР. Політичний рух нового режиму не відзначався послідовністю. Після приходу до влади Директорії в Україні була відновлена попередня назва держави, республіканська форма державного устрою, чинність усіх законів УНР, хоча діячі Директорії не мали чіткого уявлення про перспективи державного будівництва. Доцільно показати значення проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР (22 січня 1919р.)
21 березня 1921 р. Польща й РСФРР уклали в Ризі мирний договір, за яким поляки отримували територіальні здобутки, а в обмін на це визнавали більшовицький уряд УСРР і зобов’язувалися заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких організацій, включаючи уряд УНР. Це означало завершення доби Директорії.
Висвітлюючи третє питання, слід зазначити, що поразка Української Народної Республіки під керівництвом Центральної ради 1917-1918 рр. мала багато причин. Основна причина поразки полягала в тому, що ні український народ, ні його керівники не були підготовлені до боротьби за державну самостійність. Центральна Рада не зуміла створити державний апарат, не зуміла організувати надійного самоуправління, влади на місцях, та найголовніше – не змогла створити армії, що і стало безпосередньою причиною програної війни з більшовицькою Росією.
Питання для самоконтролю
1. Які основні положення І-ІV Універсалів Центральної Ради? У чому їх значення для історії України?
2. У чому сутність економічної політики Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського та Директорії?
3. Охарактеризуйте найважливіші постаті та їх роль в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.
Тема 7.Україна в 20 – 30 роки ХХ століття
(2 години)
План
1. Міжнародно-правовий статус УСРР на початку 20-х рр. Нова економічна політика та її здійснення в Україні. 1921-1928 рр.
2. Утвердження тоталітарного режиму в Україні. Голодомор 1932-33 рр. та його трагічні наслідки.
3. Економічне становище західноукраїнських земель у 20-30 рр.
Методичні рекомендації
Розглядаючи перше питання семінарського заняття, важливо визначити дійсні причини переходу більшовиків до нової економічної політики, її зміст, показати особливості, реальну практику і наслідки її здійснення в Україні.
Як відомо, нову економічну політику було запроваджено у 1921 р. Вона базувалася на відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів. Х з’їзд РКП(б) у березні 1921 р. прийняв постанову «Про заміну розкладки натуральним податком». Будучи комплексом заходів перехідного періоду, нова економічна політика включала: заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин; формування інфраструктури ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості трудівника у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку. Наукові основи нової економічної політики розроблялися українськими вченими-економістами С. Солнцевим, Г. Тіктіним, Т. Осадчим, А. Бориневичем та ін.
Однак з другої половини 20-х років поступово почали змінюватися головні принципи економічної політики, що потребувало застосування інших методів управління економікою. НЕП з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, ініціативу людей підмінявся командно-адміністративною системою керівництва. В період хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. нову економічну політику було остаточно відкинуто, хоча завдяки НЕПу було відновлено господарство, зруйноване за роки війни, зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилася торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга. Проте НЕП базувався на протилежностях і ті галузі важкої промисловості, які залишалися під контролем держави, значно відставали.
Розкриваючи друге питання, необхідно зазначити, що індустріалізація в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мала цілий ряд особливостей: вкладання у промисловість республіки, особливо у початковий період, значної частини коштів; зведення в Україні у роки перших п’ятирічок більшості запланованих промислових об’єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява у промисловості України нових галузей; витіснення приватного сектора в економіці України йшло вищими темпами, ніж у СРСР у цілому. У результаті індустріалізації Україна з аграрної перетворилася на індустріальну країну.
Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва засобів виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об’єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки.
Переходом до політики суцільної колективізації у 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. При цьому були визначені надзвичайно жорсткі строки. Основною формою об’єднання селян стала сільськогосподарська артіль, яка пізніше увійшла в історію СССР під назвою “колгоспи”. Проголосивши політику суцільної колективізації, радянська влада почала насильно заганяти селян до колгоспів. Насильницька колективізація зруйнувала продуктивні сили села, призвела до страшних людських втрат, голодомору 1932-1933 рр.
Зробити висновок, що розвиток народного господарства України у 1928-1939 рр. свідчить про те, що саме в ці роки в нашій країні формувалася адміністративно-командна система управління. У період становлення командної системи управління на зміну товарно-грошовим, ринковим відносинам прийшла жорстока система централізації, яка відобразилась в абсолютизації ролі держави в господарському житті, ліквідації свободи і самостійності товаровиробника, зміцненні основ тоталітарного режиму, невід’ємною частиною якого став репресивний апарат.
Питання для самоконтролю
1. У чому сутність нової економічної політики 1921-1928 рр.?
2. Коли і чому більшовицьке керівництво вдалося до політики коренізації і в чому її сутність?
3. Опишіть процеси модернізації економіки та сутність політки індустріалізації в Україні.
4. Покажіть становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період.
Поиск по сайту: