|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Тема 10. Соціально-економічний розвиток України в умовах “відлиги” та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.)(2 години) План 1. Пошуки ефективних шляхів соціально-економічного розвитку України у 50-60 рр., їх незавершеність. 2. Дисидентський рух та його основні напрямки у 60-80 рр. 3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани і реальність. Чорнобильська трагедія.
Методичні рекомендації Розгляд першого питання необхідно розпочати з того, що суть кардинальних змін, що почались після смерті Сталіна, полягала у лібералізації радянського суспільства. Лібералізація знаходила свій вияв у припиненні компанії проти націоналізму, повному уповільненні процесу русифікації; реабілітації жертв сталінських репресій; зростання українського фактора в державному житті; розширенні прав республіки в економічній сфері. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 р.) Відхід радянського керівництва від терористичних методів державного управління відобразився на відносинах центру з союзними республіками. Адже критика Сталіна включала в себе також критику його національної політики, що визначало деякі зміни в цій політиці, положення республік поступово змінювалося. Частина повноважень центру перейшла до союзних республік. В Україні перерозподіл повноважень проявився у зміцненні позицій української еліти, а не в розширенні національних прав українського народу. У 50-60 рр. господарська система СРСР, до складу якої входила економіка України, розвивалася у складних умовах. На темпи і результати її розвитку суттєво впливали такі основні фактори, як ідеологічна і воєнна конфронтація з країнами Західної Європи і США, що обернулась гонкою озброєнь та багатомільярдними витратами бюджету. В цьому ж напрямку діяли широка матеріальна і фінансова допомога країнам соціалістичної співдружності та утримання радянських армій на територіях країн Варшавського договору. Значні фінансові та матеріальні ресурси відволікала також економічна допомога режимам дружніх несоціалістичних країн. У 50-ті-середина 60-х років відбулися суттєві зміни у рівні життя населення, що стало результатом проведення активної соціальної політики в державі. У березні 1956 р. радянський уряд скоротив на дві години тривалість робочого дня у передвихідні та передсвяткові дні. Слід відмітити, що незважаючи на економічні та соціальні реформи того часу кардинальних зрушень не було. І причиною цього був неринковий господарський механізм. Як і раніше підприємства не могли працювати самостійно, тому що ринку засобів виробництва не існувало. В умовах наростання застійних явищ у суспільстві (перша половина 60-х- 80-ті рр.), які проявлялися в політичній, економічній та ідеологічній сферах, як реакція на всі ці кризові явища виникає дисидентський рух, у центрі уваги якого постають три основні проблеми: права людини, свобода совісті та національний суверенітет. Опозиційний рух в УРСР та взагалі в СРСР, у 1965-1985 р. прийнято називати дисидентським. У перекладі з латини дисидент означає “незгодний”. Характерна риса усіх напрямів дисидентства – відстоювання національних інтересів українського народу, тобто органічне включення у сферу своєї діяльності національного фактора. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об’єднань), ні цілісної загальної програми. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (П. Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз). У період перебудови і здобуття незалежності значною мірою були легалізовані та використані традиційні дисидентські лозунги: гласність демократизація суспільного життя, правова держава, відкрите суспільство та інші.
Питання для самоконтролю 1. Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток українських земель у 50-80-рр.? 2. Чим пояснити активізацію дисидентського руху у 60-рр.? 3. Покажіть вплив політики «перебудови» на суспільний розвиток в Україні?
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |