Виникнення, становлення та розвиток юридичної деонтології як науки

Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними'. "Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом (1748-1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " - Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І.Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків - як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення - медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є найгуманнішою галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи - є проявом високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, наприклад, в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, за допомогою яких народжувався ідеал лікаря - мудреця: "...Все, что ищется в мудрости, все это есть и в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность...".

В середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але існують такі відомі пам'ятки деонтологічного характеру, як "Салернський кодекс здоров'я", "Етика", "Канон лікарської науки" Ібн-Сіни та інші. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків - любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія здобула в нашій країні завдяки вкладу вчених післявоєнного періоду. З проблеми медичної деонтології написана значна кількість наукових робіт, проводяться науково-практичні конференції, семінари.

З початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладається спеціальний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 році на Міжнародному конгресі лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

Види самостійної роботи студента

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо) видають студентам у терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання студент виконує самостійно при консультуванні викладачем. Курсові проекти (роботи) виконують з метою закріплення, поглиблення й узагальнення знань, набутих студентами за час навчання та їх застосуван­ня до комплексного вирішення конкретного фахового завдання .Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи). Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завер­шальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і перед­бачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практич­них знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних на­укових, професійних та інших завдань, а також розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов´язаних з темою проекту (роботи). Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визна­чену випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комісіями), або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки. Керівниками дипломних проектів (робіт) призначають професорів і доцентів (викладачів) ви­щого навчального закладу, висококваліфікованих спеціалістів виробництва .Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчаль­ним матеріалом у час, вільний від обов´язкових навчальних занять. Навчаль­ний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робо­чим навчальним планом і має становити не менш як 1/3 та не більш як 2/3 загального обсягу навчального часу студента.Зміст самостійної роботи студента визна­чається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, зав­даннями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення кон­кретної навчальної дисципліни (підручник, навчальні та методичні посібни­ки, конспект лекцій викладача, практикум тощоДля самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Поиск по сайту: