Ідейно-естетична взаємодія реалізму й романтизму

Поруч із реалістичним спрямуванням літератури 70-90-х рр. ХІХ ст. значне місце посідає й романтична традиція, зокрема в оспівуванні минулого. Письменники широко вдаються до далекого минулого, вбачаючи в ньому актуальні теми й образи. І.Франко, M. Старицький, M. Кропивницький, І. Карпенко-Карий та письменники в своїх романтичних творах змальовували історичне минуле, керуючись, передусім, проблемами доби.

Героїчно-романтичні образи повісті «Захар Беркут» та драми-казки «Сон князя Святослава» І. Франка вірно передають, «дух давніх замерклих часів», хвилюють «своїм чисто людським змістом, своїм драматизмом». Вони не протистоять народові, а є його живою часткою, сильні органіч­ними зв'язками з ним. Захар Беркут, Максим - це народні герої. Народних героїв вивів М.Старицький в історичних драмах «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», в яких прославив стійкість і незламність українського народу в боротьбі за волю батьківщини. Ці герої виявляють надзвичайну мужність і могутність, змальовані з романтичною піднесеністю і пафосом, але водночас вірні своїй епосі.

Історично правдивими змальовані і героїчні образи драми «Невольник» M.Кропивницького. Взявши за основу сюжет однойменної поеми Т. Шевченка, драматург розробив його в романтичному плані, спираючись при цьому на народні думи, історичні пісні та перекази про запорожців.

На народнопісенній основі І. Карпенко-Карий написав історичну трагедію «Сава Чалий», романтичні образи якої відтворюють героїчну українського на­роду на Правобережжі проти польських панів. У цих творах піднесено думки й почуття, які хвилювали і авторів, і їхніх сучасників і були, таким чином, злободенними. Романтика цих творів - активна.

Зверталися до романтизму такі визнані реалісти, як І.Нечуй-Левицький та Б.Грінченко. У романтичному плані вони змальовували деякі моменти минулого (І.Нечуй-Левицький «Запорожці», Б.Грінченко «Галіма», «Олеся», «Степовий гість» та ін.), відбиваючи колорит відповідних епох. Є твори, в яких романтика стосується сучасності. Легенда «Скривджені й нескривджені» І.Нечуя-Левицького, поезії «Марусі Вітровій», «Матільда Аграманте» Б.Грінченка в героїчному плані оспівують визвольну боротьбу, їх романтичний пафос відбиває піднесення народного руху в країні.

Своєрідною була романтика Я. Щоголева. З одного боку, в оспівуванні козацької волі, слави («Неволя», «Хортиця», «Орел», «Запорозький марш» та ін.) він наближається до раннього Т.Шевченка, а з другого автор протиставляє старовину сучасності «Покинутий хутір», «Останній з могікан», «Бурса», «Верцадло»).

Продовжувачами активної романтики виступають деякі письменники 90-900-х років, зокрема, М. Коцюбинський і Леся Українка, романтична течія в творчості яких найбільш відчутна.

(П.Волинський )

Поиск по сайту: