Кількісна оцінка середніх розмірів зерна

Методики кількісної оцінки середніх розмірів зерна істотно точніші за бальну оцінку і дуже поширені. У цих методиках зображення досліджуваної структури проектується на матове скло мікроскопу (можна використовувати і фотографію), на якому окреслюється прямокутник відомої площі F. Площа шліфа, відповідна цьому прямокутнику, розраховується в мм².

Підрахувавши середнє число зерен усередині прямокутника п, легко визначити середню площу одного зерна А за формулою:

(3.11)

У методі Джефріса кількість зерен п, що потрапили в прямокутник (квадрат), підраховують за формулою:

(3.12)

де р - кількість зерен, що цілком знаходяться в квадраті; q - кількість зерен, що перетинаються стороною прямокутника (в середньому можна вважати, що в ньому знаходиться половина зерна); одиниця враховує чотири зерна, що знаходяться в кутах зображення і в середньому належать йому на 1/4 (див. рис. 3.3).

Рисунок 3.3 – Схема визначення кількості зерен, що потрапили в прямокутник (метод Джефріса)

За методом Салтикова підраховують кількість вузлів N_V, тобто число стиків трьох меж зерен. З простих міркувань виходить, що кількість зерен п буде дорівнювати:

(3.13)

При підрахунку зерен або стиків слід вибирати збільшення мікроскопа таким, щоб в прямокутник потрапляло не менше 30 зерен. Інакше результати виявляться неточними: при великому п - із-за труднощів обробки внаслідок стомлення зору оператора, а при малому п - із-за непридатності формул (3.12) і (3.13) внаслідок непоказності вибірки.

Вимірювання середнього умовного діаметру зерна (методика чотирьох січних). Методика застосовується для рівноосних зерен. Довільним чином проводять чотири січні однакової довжини. Підраховують точки перетину січних з межами зерен. Визначають сумарну довжину січних ΣL (у мм) і сумарне число перетинів Σn. Сумарна довжина січнихΣL = 4· l (l дорівнює видимій довжині лінії, що ділиться на збільшення мікроскопа або фотографії g). Значення середнього умовного діаметру зерна підраховують за формулою:

(3.14)

7. Твердість та мікротвердість матеріалів.

Твердість (англ. Hardness, фр. Dureté, нім. Härte) — властивість матеріалу опиратися проникненню до нього іншого, твердішого тіла.

Найтвердішим із існуючих сьогодні матеріалів є ультратвердий фулерит (приблизно в 1,17—1,52 разів твердіший за алмаз. Однак це матеріал доступний лише у мікроскопічних кількостях. Найтвердішим з поширених речовин є алмаз (10 одиниць за шкалою Мооса, див. нижче).

Мікротвердість, твердість окремих ділянок мікроструктури матеріалу. Вимірюється втискуванням діамантової піраміди під навантаженням менше 2 н (200 гс). Розміри відбитку визначають під мікроскопом, а потім по спеціальних таблицях перераховують на т.з. число твердості — відношення навантаження до площі поверхні відбитку. Прилад для визначення М. забезпечує можливість вибору ділянки мікроструктури, де буде вироблено втискування; завдяки цьому, а також унаслідок малих розмірів відбитку можна вимірювати М. кристалів окремих фаз або різних ділянок зерна. Дані о М. використовують для вивчення неоднорідності розподілу розчинних домішок по зерну, дослідження пластичної деформації, побудови діаграм фазової рівноваги і так далі.

12. Магнетики.

Магнетики – речовини і тіла, що намагнічуються у зовнішньому магнітному полі, тобто навколо них утворюється додаткове магнітне поле.

Поиск по сайту: