Поняття та сутність глави держави. Юридичні форми глави держави (навести приклади кожної форми)

Глава дердави – це вищий орган державної влади(верховна посадова особа), який формально займає верховне місце в ієрархії державних інститутів та здійснює верховне представництво держави як у внутрішніх так і у зовнішніх відносинах.

Ознаки:

-орган державної влади чи верховна посадова особа;

-завжди формально буде стояти на чолі державного механізму;

-основною функцією є представництво держави;

-фактично статус залежить від низки чинників соціально-політичного, історичного та національно-культурного, економічного характерів.

Одноособові:

1.монарх (король, імператор, султан) (Японія, Великобританія);

2.президент (Франція, США);

3.регент – особа, яка тимчасово виконує повноваження глави держави за неповнолітнього монарха;

4.генерал-губернатор – фактично виконує функції глави держави у державах-членах Британської співдружності;

5.виборний монарх;

6.верховний понтифік;

7.спів князівство, що випливає із подвійного протекторату (Андорра).

8.племінний вождь(Свазіленд).

Колегіальні:

1.федеральна рада у Швейцарії, яка зі свого складу обирає федерального президента;

2.країни тоталітарного соціалізму, де функції глави держави виконують або уряди, або постійно діючі органи парламентів(законодавчих органів) – Державна рада Куби;

3.регентська рада;

4.два капітани-регенти у Сан-Маріно;

5.колегіальний орган Президія у Боснії і Герцоговині (1 боснієць + 1 хорват + 1 серб).

35. Місце глави держави у системі органів державної влади сучасних
республік (навести приклади).
Що стосується статусу глав держав конкретних країн, то він відрізняються, залежно від форми правління в тій чи іншій державі.Глава держави:
1В Президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципічіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований президентом.2.президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).3.У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких,церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. Глава держави не впливає на склад і політику уряду, який підзвітний Парламенту.

36. Місце глави держави у системі органів державної влади сучасних
монархій (навести приклади)..
Монарх здійснює свою державну владу за власним правом і вважається джереломвсієї державної влади (суверен).Хоча в деяких країнах монарх фактично обмежений у здійсненні влади в державі, це зокрема стосується парламентськихмонархій, тобто монарх є лише символом держави, який не має реальних повноважень.1.В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха.2.В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра.3.А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад урядувизначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії.Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту,відставка прем’єр-міністра, введення військового стану. Він лише підписує акти, підготовлені парламентом. Право ветощодо законів парламенту передбачено не за всіма монархами (Японія, Іспанія), а якщо й передбачено, то практично не застосовується

38. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах абсолютної монархії (на прикладі сучасних держав).
За абсолютної монархії всіма правами монарх користується безумовно і необмежено, незалежно від будь-якої іншої влади.зосереджує всю повноту державної влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха. Ніяких обмежень його влада не має, у всякому випадку юридичних, хоча політичні, морально-етичні, релігійні, етнічні та інші можуть мати місце.Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу. Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення).В монархіях арабських країн хоча(Султанат Оман,СА)і є конституції, іх дія часто призупиняється монархом на власний розсуд і на невизначений термін;

39. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах дуалістичної монархії (на прикладі сучасних держав).
У дуалістичній монархії юридичне і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм прем'єр-міністром), і парламентом. Виконавча влада належить монарху, який може здійснювати ії безпосередньо або через призначений ним уряд. Судова влада належить монархові, проте може бути і більш чи менш незалежною.Монарх вже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. (окрім Йорданії) Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето щодо законів, які видаються парламентом, має право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть більш високу, а, головне може розпускати парламент, підміняючи фактично дуалістичну монархію абсолютною. Так сталося на Бахрейні в 1975 р., в Кувейті в 1976р., в Йорданії в 1974 р.Важливе політичне значення має право монарха на запровадження в державі надзвичайного стану. В Йорданії роль монарха у вирішенні цього питання незначна. більшу самостійність має король Марокко. Конституції Марокко та Йорданії передбачають також розмір грошових сум на щорічне утримання монархів. До числа прерогатив належать функції монарха в сфері зовнішньої політики. Конституція Йорданії уповноважує його оголошувати війну і заключати мир, а також ратифікувати міжнародні договори.Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою примирити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтереси буржуазії (їх представляє парламент). Вона існувала у Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії та інших країнах. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії.

40. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах
президентської республіки (на прикладі сучасних держав).
На посаду президента може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає встановленим цензам. У президентських республіках глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прийняття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави. Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі держ. органів, поєднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичної республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розподілу двох влад: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента,а законодавчої — в руках парламенту.У президентських республіках президент персоніфікує виконавчу владу, призначає всіх міністрів – членів кабінету і, як правило, сам очолює цей кабінет. Там правило "парламентської більшості" не діє, і президент у будь-якому разі очолить уряд, для чого йому не потрібно спиратися на більшість у парламенті. Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжну-координаційну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент здатний відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати багатоманітні засоби впливу на законодавчу владу) із метою досягнення балансу влад. Президентом у цих державах стає, як правило, лідер партії, що перемогла на президентських виборах, із числа членів якої найчастіше й формується уряд.

41. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах
парламентської республіки (на прикладі сучасних держав).
У парламентській республіці глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або ширшою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН,Чехія, Угорщина).Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.
Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості.

42. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах
змішаної республіки (на прикладі сучасних держав).
Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктринудержави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.
У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

43. Поняття парламенту, його сутність. Вихідні засади концепції народного представництва. Парламент – це виборний, колегіальний, (єдиний) законодавчий і найвищий представницький орган влади в державі. Це зібрання депутатів, обраних відповідно до виборчої системи, що існує конкретній країні для вираження інтересів виборців та здійснення функцій законотворення.

Парламент це узагальнена назва в кожній країні називають по-іншому. Саме слово походить від лат. Parlare – обговорювати, говорити. Вихідні засади концепції народного представництва. Концепція народного представництва розроблена Джоном Стюартом Мілем і означає, що народ здійснює свою владу через виборні органи державної влади.Вихідні засади концепції народного представництва:•лише виборний орган •акт представника має таку ж юридичну силу як і суб’єкта, якого представляє •депутат є представником усієї нації, а не конкретного виборчого округу

Поиск по сайту: