Способи формування урядів зарубіжних держав

Порядок формування уряду залежить від форми правління в тій ч іншій державі Розрізняють парламентський та позапарламентський спосіб формування уряду.

В поодиноких випадках в абсолютних монархіях глава держави призначає членів уряду з числа своїх ближніх родичів (Бахрейн, Катар, Кувейт, Саудівська Аравія).Вибір міністрів є вільним для глави держави і в дуалістичних монархіях, хоча король інколи враховує ситуацію в парламенті.

В президентських республіках глава держави також формує уряд відповідно до своїх бачень та переконань з числа відомих діячів своєї партії (Бразилія, Єгипет, Колумбія, Мексика), але в формуванні уряду в таких державах часто бере участь і верхня палата (в США згоду на призначення міністрів дає Сенат, але він не займається питання партійної приналежності міністрів, а перевіряє їх компетентність та моральний облік).

В напівпрезидентських республіках партійний склад парламенту враховується при формуванні уряду, оскільки для призначення прем’єр-міністра як правило потрібна згода нижньої палати, але для призначення інших міністрів згоди парламенту не потрібно, крім рідких випадків, коли на призначення ключових міністрів крім прем’єра потрібна згода і парламенту (такий порядок дії в деяких постсоціалістичних країнах). Після виборів президента, навіть якщо обрано ту ж особу на повторний строк, формується новий склад уряду.

В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів. Призначений в якості кандидата прем’єр-міністр підбирає кандидатури міністрів і представляє їх разом з програмою діяльності парламенту та просить його про довіру. В деяких країнах (Португалія, Швеція) позитивним вважається таке голосування, при якому «проти» не проголосувала більшість парламенту, і з врахуванням тих, хто утримався, уряд може бути затверджений меншістю голосів парламентарів. Наприклад, в Німеччині та Болгарії парламентом затверджується лише глава уряду, а міністрів він призначає та заміщає сам, без участі парламенту.

В деяких країнах, особливо там, де в парламенті представлено багато мілких партій (деякі Скандинавські країни та країни Північної Європи), кандидат на посаду прем’єр-міністра, якому глава держави поручає формування уряду, називається форматором. Інколи змінюється декілька форматорів, перед тим як склад уряду представляється парламенту, який до того ж не завжди його затверджує.

В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів.

Парламентська інвеститура – це схвалення парламентом (нижньою палатою) програми діяльності уряду (формально). А фактично – призначає на посадуПозапарламентський спосіб формування уряду – формування уряду президентом. Президент є і формально і юридично головою уряду (пост прем'єр-міністра відсутній як, наприклад, у США), або він призначає голову уряду. Уряд несе відповідальність тільки перед президентом, а не перед парламентом, тому що тільки президент може відправити його у відставку. Застосовується у президентських республіках. Парламент тут не бере безпосередньої участі в процесі формування уряду або його роль значно обмежена

50. Особливості конституційно-правового статусу уряду за умов парламентської та президентської форм правління.
В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів. Призначений в якості кандидата прем’єр-міністр підбирає кандидатури міністрів і представляє їх разом з програмою діяльності парламенту та просить його про довіру. В деяких країнах (Португалія, Швеція) позитивним вважається таке голосування, при якому «проти» не проголосувала більшість парламенту, і з врахуванням тих, хто утримався, уряд може бути затверджений меншістю голосів парламентарів. Наприклад, в Німеччині та Болгарії парламентом затверджується лише глава уряду, а міністрів він призначає та заміщає сам, без участі парламенту.
Позапарламентський спосіб формування уряду – формування уряду президентом. Президент є і формально і юридично головою уряду (пост прем'єр-міністра відсутній як, наприклад, у США), або він призначає голову уряду. Уряд несе відповідальність тільки перед президентом, а не перед парламентом, тому що тільки президент може відправити його у відставку. Застосовується у президентських республіках. Парламент тут не бере безпосередньої участі в процесі формування уряду або його роль значно обмежена.

51. Конституційно-правовий статус депутата парламенту у зарубіжних країнах. В англомовних країнах статус депутата щодо цього мало чим від­різняється від юридичного становища звичайних громадян. У Великобри­танії депутат не може бути позбавлений волі без санкції палати громад у зв'язку з цивільним процесом у суді (відомо, що в деяких країнах закон припускає позбавлення волі банкрутів та боржників) у період сесії і соро­ка днів до її початку та після її закінчення. Однак він не користується імунітетом проти арешту у зв'язку з порушенням і розслідуванням кримінальної справи. Зокрема, для арешту парламентарія тут достатньо формальної згоди голови палати. Аналогічні або близькі за змістом поло­ження містяться в праві інших країн, що сприйняли засади британської конституційної системи. У США депутатський імунітет зафіксовано в розділі шостому ст. 1 Конституції. Тут, зокрема, записано, що «сенатори і представники... в усіх випадках, крім зради, тяжкого кримінального злочину і порушення миру, не можуть бути заарештовані під час присутності на сесії відповідної па­лати, а також на шляху до палати і під час повернення з неї». Проте про­голошений конституцією імунітет є абстракцією і на практиці не сприй­мається через те, що її положення, по суті, охоплюють будь-який випадок протиправної поведінки. В цілому можна зазначити, що тут, як і в інших англомовних країнах, недоторканності депутатів у сфері кримінально-пра­вових відносин, по суті, не існує. Суттєвим елементом статусу депутата є винагорода. В наш час принцип доплачуваної депутатської діяльності відкинутий практично в усіх розвинутих країнах. У деяких з них необхідність винагороди депу­татів за їхню діяльність у представницькому органі визнається в консти­туціях. Депутатська діяльність розглядається як покликання, почесна політична служба, а не спосіб здобуття матеріальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсація тих доходів, які б депутат мав, працюючи за фахом або займаючись бізнесом як приватна особа. Однак її призначенням практично є не тільки компенсація витрат парламентарія на представницьку діяльність, а й забезпечення йому пев­ного добробуту. Це має важливе значення у зв'язку з тим, що обрана до парламенту особа нерідко не може виконувати свою попередню роботу. Особливо це стосується тих випадків, коли за законом колишня професія депутата несумісна з членством у парламенті. Зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв визначає та­кож принцип несумісності депутатського мандата і певних посад. Згідно з цим принципом, депутат протягом усього строку своїх повноважень не може займати визначені законом посади, що повинно сприяти його неза­лежності під час роботи у представницькому органі. Цей принцип допов­нює умови дискваліфікації на виборах кандидатів у депутати (принцип не-виборності). На відміну від таких умов, несумісність мандата і певних по­сад стосується не кандидата, а вже обраного депутата, який мусить відмо­витися від своєї попередньої посади аби посісти місце в парламенті.

Принцип несумісності в різних країнах визнається у різному об­сязі. Іноді до змісту цього принципу відносять заборону сумісництва членства у двох палатах парламенту. З принципом несумісності пов'язу­ють неприпустимість поєднання депутатського мандата з постом прези­дента та посадами поза парламентом, крім урядових. Несумісними завжди є мандат депутата і судові посади. Однак звичайно принцип не­сумісності віднесений до державної служби.

У багатьох країнах депутатам парламенту заборонено займати не­виборні посади на державній службі і навіть посади в установах, що кон­тролюються державою або певним чином співвідносяться з нею. У Кон­ституції США записано, що жоден член конгресу на період його мандата не може займати «публічну посаду на службі Сполучених Штатів», яка була утворена або платня на якій була збільшена у відповідний період (розділ шостий, ст. 1).

У розвинутих країнах практично повсюдно визнано несумісність депутатського мандата і професійної служби в армії, поліції та службі безпеки.

52. Конституційно-правовий статус Парламенту Великобританії (порядок формування, структура, функції, повноваження, акти).
Спочатку парламент у Великобританії був однопалатним, він став двопалатним в середині 14 ст. в результаті компромісу між двома соціальними групами (аристократією і буржуазією).
Його очолює Британський монарх. Парламент двопалатний, включає в себе верхню палату, що називається Палата лордів, і нижню палату, що називається Палата громад. Палата лордів не обирається, вона включає до свого складу лордів духовних й лордів світських). Палата громад, навпаки, - палата, що обирається демократично. У дійсний час Палата громад складається з 646 членів, які обираються Палата лордів і Палата громад збираються в різних приміщеннях Вестмінстерського палацу в Лондоні. За звичаєм, всі міністри, включаючи прем'єр-міністра, обираються виключно зі складу парламенту.
Верхня палата, Палата лордів, в основному, складається з призначених членів
Дві частини Парламенту відокремлені одна від одної; ніхто не може засідати одночасно у Палаті громад і Палаті лордів. Лорди Парламенту, за законом, не можуть голосувати на виборах членів Палати громад.
На сьогодні головними функціями парламенту є:
o прийняття законів обов’язкових на території Сполученого Королівства;
o захист населення та охорона прав особи;
o оцінка законодавства ЄС перед наданням йому загальнообов’язковості;
o виступає найвищою апеляційною інстанцією в кримінальних справах в Англії, Уельсі та Північній Ірландії і в цивільних справах у цілому Сполученому Королівстві;
o здійснює консоль над діяльністю уряду;
o обговорює найважливіші питання в суспільстві.
Акти:
Акт про парламент 1911р, Хабеас корпус акт 1679 р, Акт про спадкування престолу 1701, Білль про права́ 1689, Петиція про права 1628.

53 Констітуційно-правовий статус Конгресу США (порядок Формування, структура, функції, повноважень, активн).
Згідно з Конституцією США державну владу ділиться на законодавчу, виконавчу і судову.
Вищим органом законодавчої влади є Конгрес США, що складається з двох палат: Палати
представників і Сенату.Палата представників представляє інтереси народу в цілому. Конституційний склад палати - 435
депутатів (іменованих "конгресменами"). Термін повноважень 2 роки. Вибори до Палати представників
проходить у перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року.
Члени Палати представників обираються за мажоритарною системою відносної більшості без
вимоги кворуму. Кожен штат обирає кількість представників, пропорційне чисельності
населення штату, з урахуванням, щоб 1 представник обирався приблизно від рівного числа виборців,
причому кожен штат, як мінімум, мав на конгресі 1 представника. Вибори проходять в одномандатних
округах.
Палата представників не може бути достроково розпущена.
Членом Палати представників може бути обраний: громадянин США, що складається в американському громадянстві не менше 7 років;
досяг 25 років;
постійно проживає в штаті, не території якого знаходиться виборчий округ.
Сенат - "верхня" палата конгресу, представляє інтереси штатів. Він складається з 100 сенаторів,
обираються по 2 від кожного штату на 6-річний термін. Кожні 2 роки проходять вибори 1/3 сенаторів. Як і
Палата представників, Сенат обирається за мажоритарною системою відносної більшості.
Сенатором США може бути обраний:
громадянин США, що складається в американському громадянстві не менше 9 років;
досяг 30 років;
постійно проживає на території штату, від якого він балотується.
Основне повноваження Конгресу США (обох палат) - прийняття законів. Сенат крім цього бере участь в
призначення міністрів, суддів Верховного Суду, приймає остаточне рішення з питання імпічменту.
Палата представників обирає свого голову - спікера. Спікер Палати представників - 3-е
посадова особа в країні. У разі неможливості заняття звільнився президентського поста віце-
президентом, президентом США стає спікер.
Головою Сенату за посадою є віце-президент США.
І Палата голів, і Сенат створюють комітет і комісії, які відіграють важливу роль в роботі палат.
Компетенцію Конгресу США встановлено Конституцією в розділах 8 і 9 ст. 1, а також визначено поправкою 16.
Вони можуть бути представлені дещо спрощеною схемою: 1) прийняття законодавства; 2) бюджет і фінанси; 3) формування апарату виконавчої і судової влади; 4) контроль за діяльністю урядового апарату; б) здійснення квазісудових функцій;
6) регулювання міжурядових відносин. До цього переліку слід додати функції, які не відображені в Конституції, але багато в чому визначають роль Конгресу. До таких неконституційних функцій можуть бути віднесені представництво партій, соціальних прошарків і груп, громадських і професійних організацій; участь у формуванні громадської думки; визначення політичної лівії розвитку тощо.
Законодавчі акти Конгресу США називаються біллі. Білль – законопроект, прийнятий в однаковій редакції обома палатами, після схвалення президентом або подолання його вето білль стає законом (актом, статутом). Прийняття в США нормативних актів вищої юридичної сили у вигляді біллів є своєрідною даниною англійській традиції. Ці документи поділяються на публічні й приватні. Перші є актами загальної дії, другі – актами індивідуального застосування або локальної дії.

54. Конституційно-правовий статус парламенту Франції (порядок формування, структура, функції, повноваження, акти).
Законодавча влада у Франції належить парламенту, що складається з двох палат1. Національні збори – 579 депутатів, в тому числі 22 депутати від заморських територій, обирається за мажоритарною системою на 5 років.
2. Сенат – 321 депутат, на 9 років, але кожні 3 роки 1/3 депутатів обирається знову.
Члени парламенту захищені обмеженим депутатським імунітетом. Вони мають вільний мандат при жорсткій фракційній партійній дисципліні. Будь-який імперативний мандат недійсний, права відкликання не існує. Суміщення депутатського мандата з державними посадами заборонено. Для керівництва роботою кожна палата парламенту створює бюро, до якого, крім голови палати, входять віце-голови, секретарі та квестори. У палатах французького парламенту створюється по шість постійних комісій, що попередньо розглядають законопроекти.
Здійснюючи законодавчу діяльність, парламент приймає звичайні органічні та конституційні закони. Законодавче регулювання суспільних відносин шляхом прийняття звичайних законів обмежено переліком питань про законодавчі повноваження парламенту. Відносини, що виходять за межі цих повноважень, належать до компетенції уряду.
Функції:
1. розглядає питання щодо відповідальності актів всіх органів виконавчої влади законам.
2. розгладає скарги на будь- яких посадових осіб.
Французький парламент активно використовує багато відомих світовій парламентській практиці форм контролю за діяльністю уряду. За результатами парламентського контролю санкції до уряду може застосовувати тільки нижня палата. Вона може змусити уряд піти у відставку в результаті винесення резолюції недовіри або відмови в довірі. У разі відмови в довірі уряд не може розпустити нижню палату, а верхня взагалі не підлягає розпуску. Право розпустити нижню палату має Президент

55. Конституційно-правовий статус парламенту Республіки Польща(порядок формування, структура, функції, повноваження, акти). Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат.

Сейм контролює діяльність Ради Міністрів в межах, передбачених Конституцією і законами.

Сейм складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є загальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням.

Сенат складається із 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням.

Обидві палати парламенті вибираються терміном на 4 роки. Після виборів обидві палати обирають своїх керівників - маршалів та їх заступників, які утворюють президії.

Депутатом може стати кожен польський громадянин, який користується громадськими правами в повному обсязі, якій до моменту проведення виборів виповнився 21 рік. Сенатором можна стати у віці не менше 30 років.

Депутати є представниками виборчих округів, в яких вони отримали депутатські мандати. Межі виборчих округів у більшості випадків збігаються з межами одного Повіту або декількох повітів. У великих містах виборчі округи охоплюють менші адміністративні одиниці (гміни, райони).

Під час голосування в парламенті ні депутати, ні сенатори не зв’язані ніякими інструкціями своїх виборців. Конституція зобов’язує членів обох палат парламенту керуватися інтересом Республіки Польща в цілому.

Польська виборча система спирається на принцип партійності. Тому, як у парламентських виборах, так і у виборах місцевої адміністрації (а також у президентських) більше шансів мають ті кандидати, які користуються підтримкою політичних партій. Депутати з однієї і тієї ж партії створюють у Сеймі та Сенаті свої парламентські фракції. Саме у фракціях, як правило, народжуються проекти законів і поправок, оскільки тільки великі групи депутатів в змозі винести нові законопроекти на обговорення Сейму.

Депутати беруть участь у засіданнях Сейму, мають право ставити запитання членам Ради міністрів і вносити інтерпеляції. Депутати засідають у численних комісіях (постійних або спеціальних), створених для розгляду різних питань з області керівництва державою або суспільних проблем. У Сеймі ці питання розглядаються сеймових комісіями Сейму, в Сенаті – сенатськими комісіями

У комісіях обговорюються проекти нових законодавчих актів (голосування по законопроектах в комісіях Сейму – це необхідний етап процесу законодавства, заключним етапом якого є прийняття нового законодавчого акта, обов’язкового для всіх громадян Республіки Польща).

Роботу парламенту, відповідно до закону, координують наступні органи:

-Маршали Сейму і Сенату;

-Президії Сейму і Сенату (маршали і віце-маршали);

-Конвент старійшин (маршали, віце-маршали і голови парламентських фракцій);

-Сеймові і сенатські комісії.

Конституція передбачає можливість функціонування Національних зборів (ст. 114). Це спільне засідання Сейму та Сенату, яке відбувається під головуванням Маршала Сейму, в його відсутність — Маршала Сенату. Національні збори приймають присягу Президента Республіки перед зайняттям ним посади (ст. 130); заслуховують звернення Президента (ст. 144 п. 8), визначають стійку нездатність Президента Республіки виконувати свої функції внаслідок стану здоров'я (ст. 131 п.4), а також можуть схвалити рішення про притягнення Президента до відповідальності за порушення Конституції, закону. За ці дії Президент несе відповідальність перед Державним Трибуналом.

Національні збори прийняли тепер діючу Конституцію.

Компетенція Сейму закріплена, головнім чином, Конституцією 1997 року та іншими нормативними актами, в тому числі Регламентом Сейму.

Вона є основним критерієм для визначення правового положення і ролі Сейму в державному та політичному житті, його взаємовідносин з іншими державними органами.

До компетенції Сейму належить затвердження програми діяльності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяльністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Найвищої Палати контролю, обрання Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій.

Сейм від імені Республіки Польщі приймає рішення про стан війни і укладення миру.

Сейм може приймати постанову про стан війни тільки в разі збройного нападу на територію Республіки Польща або в разі необхідності виконання міжнародних договорів про сумісну оборону від агресії. Якщо Сейм не може зібратися на засідання, рішення про стан війни приймає Президент Республіки.

Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Конституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президентом), постанови.

Конституція широко, без будь-яких обмежень (які є, наприклад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріплює повноваження Сейму в законодавчій галузі. "Сейм, — говориться у ст.120 Конституції, — приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого". Так само Сейм приймає постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін у чинний закон, яку обов'язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів.

56. Конституційно-правовий статус парламенту ФРН (порядок формування, структура, функції, повноваження, акти). Законодавча влада за Основоположним Законом належить Бундестагу, що складається із 622 депутатів (кількість депутатів є орієнтовною, оскільки залежить від результатів виборів), які обираються шляхом загальних, прямих і вільних виборів таємним голосуванням строком на чотири роки. Вибори до Бундестагу проводяться за персоніфіковано-пропорційною системою: кожен виборець має два голоси, один з яких віддає конкретному кандидатові на своєму виборчому окрузі, а другий – за ту чи іншу партію. Увійти до Бундестагу можуть лише партії, які отримали не менше ніж 5% дійсних голосів виборців, або три прямі мандати. Виборче право надається всім громадянам, які досягли 18 років. Основна функція Бундестагу – законодавча. Зі свого складу депутати обирають голову (президента) та його заступників, кожен з яких представляє парламентську фракцію. Поряд із Бундестагом функціонує Бундесрат, що є федеральним органом, через який землі беруть участь у здійсненні федеральної законодавчої та виконавчої влади. Складається із 68 членів-представників земель, яких делегують зі свого складу уряди земель на строк своїх повноважень і котрі можуть їх відкликати в будь-який час. Кількість членів Бундесрату від кожної землі (від 3 до 6) залежить від чисельності населення. Проте під час голосування в Бундесраті всі голоси від окремої землі подаються як один голос. Не має визначеного строку повноважень, його склад оновлюється в результаті виборів до земельних законодавчих органів. До функцій Бундесрату входить схвалення федеральних законів, якщо вони торкаються інтересів земель (особливо у сфері державних фінансів). Голова Бундесрату обирається в ротації з-поміж канцлерів земель строком на один рік. Він виконує обов’язки федерального Президента, коли той не в змозі це робити.

57. Конституційно-правова природа та особливості федералізму у Росії. Згідно Конституції (п.2 ст.5) республіка (держава) має свою конституцію і законодавство. Край, область, місто федерального значення, автономна область, автономний округ - свій статут і законодавство. Діюча Конституція прийнята на референдумі 12 грудня 1993 р. До цього діяли радянські конституції 1918, 1925, 1937 і 1978 рр. Центральне місце у федеральній політичній системі Конституція РФ відводить главі держави - Президенту РФ. Згідно Основному Закону (ст.80) Президент РФ є гарантом Конституції РФ, прав і свобод людини і громадянина. Президент обирається на 4 роки на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Одна і та ж особа не може посідати посаду Президента більше двох термінів підряд. Конституція РФ наділює Президента обширними повноваженнями у всіх сферах державного життя. Депутати Державної Думи обираються строком на 4 роки. Конституція передбачає можливість дострокового розпуску Державної Думи Президентом РФ у випадках триразового відхилення представленої Президентом кандидатури Голови Уряду РФ, а також повторного протягом 3 місяців виразу нею недовір'я Уряду РФ. [1, с.638] В Росії 31 березня 1992 р. був підписаний Федеральний Договір, чим вдалося вирішити ряд питань національно-державного характеру. Практика державного пристрою Росії після розпаду СРСР отримала такі форми федеральної державності, як "асиметрична федерація" (суб'єкти усередині федерації мають різний політико-правовий статус), "жорстка і "м'яка" федерації". В Конституції РФ 1993 р. Росія проголошена як симетрична федерація, проте на ділі вона такою не є. Так, 15 лютого 1994 р. був укладений Договір між Російською Федерацією і Татарстаном "Про розмежування предметів ведення і взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації і державної влади Республіки Татарстан", по якому Татарстан виступає як асоційований член Російської Федерації (держава, з'єднана з РФ). Встановлення оптимальних форм державної організації багатонаціонального суспільства - це проблема не тільки сучасної Росії. Навіть стабільна політична система, розвинуті форми демократії, високий рівень добробуту населення не рятують поліетнічні держави від міжнаціональних конфліктів. Дійсно, в Росії формально існує напівпрезидентська республіка, суть якої полягає у ряді парламентських обмежень ролі глави держави, зокрема, відносно призначення прем'єр-міністра і відповідальності уряду. Проте сам Президент Російської Федерації володіє вельми широкими повноваженнями в законодавчій і виконавчій сферах, хоча за Конституцією країни він поставлений над гілками влади як верховний арбітр. Цілком можливо, що в майбутньому запанує думка про необхідність внесення відповідних поправок в Основний закон для досягнення розумного балансу між ними. Відносно оцінки форми державного (територіального) пристрою російської держави практично не спостерігається розбіжностей. Сама назва країни - Російська Федерація - припускає складний її склад, пов'язаний з наявністю державних утворень, які володіють певною самостійністю. Своєрідність Російської Федерації носить унікальний характер вже з огляду на те, що її суб'єкти мають різну юридичну природу і представлені в ній трьома видами а) національно-державними утвореннями - у вигляді республік (держав); б) територіально-державними утвореннями у вигляді країв, областей і міст федерального значення; в) національно-територіальними державними утвореннями у вигляді автономної області і автономних округів. Різнопідпорядкованість суб'єктів Російської Федерації, по суті, відображається в їх асиметричності, незважаючи на конституційні положення, що закріплюють рівноправність всіх державних утворень у складі Росії. Так, республіки визначені в Конституції як держави і мають свою власну конституцію, тоді як решта суб'єктів (краї, області, міста федерального значення, автономні утворення) має право на статути. Ряд автономних округів (точніше, 9 з 10) входять до складу краю або області, що породжує численні юридичні колізії і правові конфлікти. Непрямим підтвердженням фактичної нерівності суб'єктів РФ служила практика підписання спеціальних договорів між Росією і її окремими складовими частинами з приводу розмежування предметів ведення і договорів про основи відносин між краями і областями, з одного боку, і автономними округами, що входять в їх склад, - з іншого. В даний час продовжується процес, пов'язаний з так званим посиленням "вертикалі влади" і що відображає бажання керівництва Росії укріпити єдину державу, покінчити з правовим іншим регіональним сепаратизмом, забезпечити свою територіальну цілісність, правову і соціальну захищеність всіх громадян. В результаті у Росії склалася специфічна федеративна система, якій притаманні такі риси: змішаний етнотериторіальний характер побудови федерації, що таїть у собі потенціальні етноконфлікти й "етновичавлювання"; асиметричність масштабів федеральних одиниць і, відповідно, неоднакову вагу голосів населення, що проживає у них; нерівність статусів суб'єктів федерації (відмінності між республіками і "простими губерніями", наявність суб'єктів федерації, які водночас входять до складу інших суб'єктів); економічна, соціальна й політична диференціація регіонів, які значно відрізняються один від одного умовами життя і праці громадян, ступенем ефективності соціальної інфраструктури, питомою вагою та роллю демократичних інститутів і процедур, рівнем політичної активності і характером політичних переваг електорату; дотаційність більшості суб'єктів федерації, а отже, їх залежність від субвенцій федеральної влади; провінційний централізм, тобто відтворення (в гіршому варіанті) на регіональному рівні існуючих відносин центр - регіони;

58. Конституційно-правова природа та особливості федералізму у США.
Федералізм - це такий форма правління, коли він суверенна влада конституційно поділена між центральним уряд і географічно певними, напівавтономними рівнями правління. США – федеративна держава. Суб’єктами федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею – м. Вашингтон. Територія федерації вкл.. в себе також острови. Штати – державні утворення, але вони не володіють державним суверенітетом і не мають права виходу із США. Вони приймають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції США. Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює легіслатура (як правило однопалатна), виконавчу – обраний населенням губернатор, судову – Верховний Суд та інші суди штату. Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їх органи. В ведення штатів вносяться такі статті як громадянське і кримінальна законодавство, організація народної освіти, охорони здоров'я, забезпечення громадського порядку, будівництво та підтримка шляхів та комунікацій, контролю над використанням землі і природних ресурсів, тощо. Деякі функції, наприклад оподаткування чи екологічна безпеку, належать й по центру й штатам. Взагалі, система поділу державних прибутків і витрат між центром і штатами доволі чітко й послідовно розподілено. Важливо, що й за наявності в штатів всіх атрибутів суверенітету (герб, прапор тощо.), Конституція недвозначно встановлює істинний суверенітет лише на федеральному рівні, всі федеральні закони та договори союзу повинні виконуватися по всій території США у кожному штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності й навіть призвело до Громадянської війні 1861-1865рр.

59. Конституційно-правова природа федералізму та особливості у ФРН.
Федеративна Республіка складається із 16 земель. Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий орган - ландтаг (у 15 землях - однопалатний, а в Баварії - двопалатний) - уряд здійснює свою роботу на чолі з прем'єр-міністром. Одинадцять земель первісної території федерації були відновлені або створені після 1945 року. Федеральні землі не є провінціями, це - держави з власною державною владою. Вони мають власну конституцію землі, яка повинна відповідати засадам республіканської, демократичної і соціальної правової держави у суді Основного закону. В іншому землі мають широкі права для розробки їх власної конституції. Принцип федеративної держави належить до недоторканних конституційних засад. Федеративний державний лад має довгу конституційну традицію, яка була перервана лише єдинодержавністю націонал-соціалістів у 1933-1945 pp. Німеччина належить до класичних країн з федеральною державністю. Федералізм себе виправдав: від дозволяє набагато легше вправлятися із регіональними властивостями і проблемами, ніж це могла б зробити центральна урядова влада.
Розподіл компетенції між Федерацією і землями досить ретельно опрацьовано в Основному законі, причому компетенція розмежована стосовно до законодавства, виконавчої діяльності та фінансів. У німецькій літературі Німеччина характеризується як «кооперативна федерація», оскільки має місце інституційно (перш за все конституційно) оформлене співробітництво Федерації і земель, а також земель між собою. Здійснення державних повноважень і виконання державних завдань покладаються Конституцією на землі, оскільки Основний, закон не містить або не допускає іншого регулювання. Це своєрідна форма презумпції компетенції земель, яка свідчить про принципову децентралізованість німецької федерації. Згідно Конституції федеральне право має перевагу над правом земель. Трактується це положення, проте, обмежено: воно діє тільки у випадку, коли федеральне правотворчість здійснюється в рамках федеральної компетенції. Землям належить право законодавства, оскільки Основним законом законодавчі повноваження не передаються Федерації, а розмежування компетенції між Федерацією і землями визначається положеннями Основного закону про виняткове і конкуруючому законодавстві. Тут, таким чином, сформульована презумпції законодавчої компетенції земель. У сфері виняткового законодавства Федерації землі можуть законодавствувати лише тоді, коли вони прямо уповноважені на це федеральним законом.

61. Конституційно-правовий статус президента ФРН (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).
Федеральний президент Німеччини — глава держави у ФРН. На пост президента ФРН може бути обраний громадянин ФРН, що володіє правом обрання в бундестаг і досяг віку 40 років. Його обирають Федеральні збори — конституційний орган, скликаний спеціально для цієї мети. Федеральний президент обирається більшістю голосів строком на 5 років. Переобрання допускається один раз. Федеральний президент виконує представницькі функції — він представляє ФРН на міжнародній арені і акредитує дипломатичних представників. Володіє правом помилування ув'язнених.
В його офіційні функції (повноваження) входить:
• підписання і оголошення федеральних законів
• висунення кандидатури федерального канцлера на розгляд парламенту, затвердження федерального канцлера в посаді і звільнення його з посади.
• затвердження в посаді і звільнення з посади федеральних міністрів за представленням федерального канцлера.
• затвердження в посаді і звільнення з посади федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів.
У вищеназваних випадках він є лише виконавцем рішень, що приймаються іншими органами влади.
процедура імпічменту У ФРН кожна з палат парламенту може сформулювати проти президента обвинувачення у навмисному порушеннi конституцiї або закону i передати справу до конституцiйного суду.(Федерального к. суду). Вiдповiдне рiшення має бути прийняте квалiфiкованою бiльшiстю у 2/3 складу палати.Рішення про винність президента приймає Федеральний к. суд.
Накази і розпорядження президента дійсні лише за умови контрасигнації федеральним канцлером або відповідними федеральними міністрами

60. Конституційно-правовий статус президента США (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти). За конституцією, Президентом може бути уродженець США, який досяг 35-літнього віку і проживає безвиїзно у межах США не менш як 14 років. Встановлено також, що Президент і Віце-президент не можуть бути мешканцями одного й того самого штату. Проте наряду з цими конституційними вимогами, які ставляться до кандидатів на посаду Президента, на практиці з'явилася ціла низка інших вимог. Практично кандидатом у Президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій. Порядок обрання. Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожний штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до Конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорівнює загальному числу членів обох палат Конгресу, плюс три виборці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій перелік виборців. Партія, що набрала більшість голосів, надсилає у виборчу колегію всіх виборців від штату. Виборців обирають у перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того самого року і подають голоси за кандидатів у Президенти й Віце-президенти. Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат, який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не матиме більшості, то Президента обирає палата представників з числа трьох осіб президентського переліку, які набрали найбільшу кількість голосів. Обраний Президент 20 січня наступного за виборами року присягає й приступає до виконання своїх обов'язків. Повноваження. Як глава держави і глава уряду Президент США наділений досить широкими повноваженнями. Передусім він стоїть на чолі величезного державного апарату, який нараховує 2,5 млн громадських службовців, з яких приблизно 1500 чиновників федеральних відомств отримують призначення на посаду безпосередньо Президента чи за його участю. Конституція постановляє, що Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів з моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не буде підписаний Президентом і не буде повернутий Конгресу, він автоматично перетворюється на закон. Отримавши білль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопроект удруге 2/3 голосів обох палат. Президенти США активно використовують також "кишенькове вето": у тому разі, якщо законопроект передається на підпис Президентові менш як за 10 днів до закінчення сесії Конгресу. Президент, який бажає перешкодити перетворенню цього законопроекту на закон, може й не повертати, його Конгресу зі своїми запереченнями — достатньо залишити його без підпису — "заховати в кишеню". "Кишенькове вето" має характер абсолютного вето: Конгрес позбавлений конституційних засобів його подолання. Імпічмент – особлива процедура притягнення президента до відповідальності, а також деяких інших вищих цивільних посадовців (міністрів, послів, федеральних суддів). Фактично імпічмент представляє квазісудові повноваження Конгресу. За цією поцедурою палата представників приймає резолюцію про порушення імпічменту і формулює обвинувальні статті імпічменту. Рішення ухвалюється простою більшістю голосів депутатів. Потім затверджені "статті імпічменту" передаються в сенат, який зобов'язаний прийняти справу до розгляду і винести ухвалу по суті справи. У разі порушення справи про звинувачення президента в сенаті головує не віце-президент, а голова Верховного суду. Якщо особа визнається винною, то вона усувається від посади і позбавляється права посідати будь-яку посаду у федеральному державному апараті. Особа, засуджена у порядку імпічменту, може притягатися до кримінальної відповідальності на загальних підставах

62. Конституційно-правовий статус президента Польщі (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).
Президент обирається на загальних, рівних, прямих виборах шляхом таємного голосування абсолютною більшістю дійсних виборчих голосів. Якщо жоден із кандидатів не отримає абсолютної більшості голосів, на 14 день після першого голосування проводиться другий тур виборів. У ньому беруть участь два кандидати, які у першому турі отримали послідовно найбільшу кількість голосів і не зняли свою кандидатуру. Обраною вважається особа, яка отримала найбільшу кількість дійсних виборчих голосів.
Президент обирається строком на 5 років і може бути обраний повторно лише один раз. Президентом може бути обраний будь-який польський громадянин, якому виповнилося 35 років та який володіє повнотою виборчих прав. Президент не може обіймати жодної іншої посади, бути депутатом або сенатором. Президент є Верховним головнокомандувачем Збройних сил Республіки Польща.
У разі виникнення зовнішньої небезпеки Президент може ввести воєнний стан на частині або на всій території Республіки Польща.
Конституція надала Президенту право розпуску Сейму, що означає і одночасне закінчення повноважень Сенату. Президент звертається до Сейму з пропозицією призначити або відкликати Голову Національного банку Польщі. Призначає вибори до Сейму і Сенату
Надає польське громадянство та позбавляє польського громадянства.
На Президента покладаються також повноваження щодо призначення суддів за пропозицією Загальнопольської судової ради. Президент бере активу участь у законодавчій діяльності (право законодавчої ініціативи, прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму передає Президентові для підпису, може мотивованою постановою повернути його Сейму для повторного розгляду, може перед підписанням закону звернутися до Конституційного трибуналу з пропозицією перевірити, чи відповідає цей закон Конституції.) Він призначає Голову Ради Міністрів, приймає відставку уряду. Він здійснює загальне керівництво у сфері міжнародних відносин, призначає і звільняє дипломатичних представників в іноземних країнах тощо. Президент Республіки видає офіційні акти, які потребують для своєї дійсності підпису (контрасигнації) Голови Ради міністрів. Не вимагають контрасигнації актів Президента про: призначення виборів у Сейм і Сенат; скорочення строку повноважень Сейму; призначення загальнопольського референдуму тощо.
Імпічмент: у Польщі президент може бути звинувачений у вчиненні злочину за рішенням національних зборів (спільного засідання палат парламенту), прийнятим 2/3 їхнього складу. Далі справою повинен займатися державний трибунал, членів якого обирає нижня палата на строк її власних повноважень.

63. Конституційно-правовий статус президента Росії (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).
Президент Російської Федерації не входить в систему поділу влади, а стоїть над усіма гілками влади і здійснює свою владу самостійно.Обирається на чотири роки громадянами РФ на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Обраним вважається кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які взяли участь у виборах. Може бути переобраний на другий чотирирічний термін, але обрання однієї особи більшеніж на два терміни поспіль не допускається. Обрання на третій і четвертийтерміни можливе, але тільки після перерви. Президентом може бути обраний громадянин РФ не молодший 35 років, постійно проживає в РФ. не менше 10 років.
Основні функції Президента РФ:
1) є гарантом Конституції РФ, прав і свобод людини і громадянина,
2) вживає заходів з охорони суверенітету РФ, її незалежності та державної цілісності,забезпечує узгоджене функціонування і взаємодія органів державної влади,
3) визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави,
4) представляє РФ всередині країни і в міжнародних відносинах.
Повноваженя:
- скликання парламенту на чергові і позачергові сесії;
- підписання і публікація законів;
- використання права вето;
- звернення до органу конституційного контролю щодо законодавчих та інших актів, що суперечать конституції;
- має право призначати вибори в Державну Думу і розпускати її, але не має право розпустити верхню палату Ради Федерації
- має право головувати на засіданні Уряду;
- приймає рішення про відставку Уряду;
- за пропозицією Голови Уряду призначає на посаду та звільняє з неї заступників Голови Уряду і федеральних міністрів;
- призначає голову Центрального Банку і ставить перед Державною Думою питання про його звільнення;
- формує і очолює Раду Безпеки РФ;
- є Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами країни;
- призначає суддів вищих та інших судів, генерального прокурора та ін;
- відає питаннями помилування.
- веде переговори і підписує міжнародні договори;
Президент Російської Федерації видає правові акти (укази і розпорядження)
Процедура імпічменту складається з трьох етапів:
1. Висування Державною Думою звинувачення проти Президента РФ для усунення його з посади. Ініціатива в ухваленні такого рішення має виходити не менше ніж від однієї третини депутатів Державної Думи.
2. Підтвердження рішення Державної Думи висновком Верховного Суду Російської Федерації про наявність у діях Президента РФ ознак злочину і висновком Конституційного Суду Російської Федерації про дотримання встановленого порядку висування обвинувачення.
3. Прийняття Радою Федерації рішення про усунення Президента РФ з посади.
Рішення Ради Федерації про усунення Президента РФ з посади має бути прийняте не пізніше ніж у тримісячний термін після висунення Державною Думою звинувачення проти глави держави. Якщо в цей термін рішення Ради Федерації не буде прийнято, обвинувачення проти Президента РФ вважається відхиленим.
Рішення Ради Федерації про усунення Президента РФ з посади вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше двох третин від загальної кількості членів Ради Федерації, і оформляється постановою Ради Федерації.

6 4. Конституційно-правовий статус монарха Великобританії (функції,
повноваження, допоміжні органи).
Конституція Великобританії встановлює монархічну форму правління. В англійській правовій доктрині прийнято ставити главу держави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви.
Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, від-повідно до конституційної угоди Монарх «царствує, але не управляє». До особистих прерогатив відносять: пра-во на атрибути монаршої влади; право на утримання за рахунок державного; право мати королівський двір і власність; право на королівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.
Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогативи».
У галузі внутрішньої політики існують наступні королівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони; б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на принципі «Монарх - джерело справедливості», в) у законодавчій сфері: право абсолютно-го вето; право скликати Парламент та розпускати Палату громад; право відкривати чергову сесію парламенту. В галузі зовнішньої політики королівські прерогативи полягають у наступному: Монарх є главою Британської Співдружності, оголошую війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держави тощо.

65. Конституційно-правовий статус уряду Великобританії (порядок утворення, повно-важення, функції, структура, акти, відповідальність).
Згідно зі статутним правом, вищим органом виконавчої влади у Великобританії є Монарх. Водночас на практиці, за конституційною угодою, країною керує "Уряд її Величності", в якому головну роль грає Прем'єр-міністр. Прем'єр-міністром призначається лідер партії, яка після виборів має більшість у Палаті громад. Уряд Великобританії має досить своєрідну структуру: Кабінет (власне Уряд) та офіційний Уряд не збі-гаються. Кабінет існує на основі конституційної угоди та складається з 20—22 міністрів найважливіших мініс-терств. До Кабінету входить так званий "внутрішній кабінет" — неформальне об'єднання З—5 міністрів, які користуються довірою Прем'єр-міністра. Офіційний Уряд формується Прем'єр-міністром з депутатів правлячої партії у кількості близько 100 чоловік і складається з чотирьох груп. До першої групи входять міністри, які займають ключові позиції і є членами Кабінету. Друга група — це міністри без портфелів, члени Уряду, які займають традиційні посади — лорд-голова Ради, лорд-охоронець печатки та інші. Міністри третьої групи називаються державними міністрами та є заступниками у найбільших міністерствах. Четверта група складається з молодших міністрів, які призначаються для забезпечення зв'язку між міністрами і Парламентом. У рамках Уряду створюють допоміжні органи — комітети. Як правило, вони формуються Прем'єр-міністром за напрямами діяльності Уряду. Уряд має можливість впливати на діяльність законодавчого органу: складати порядок денний засідання палат Парламенту, визначати процедуру розгляду біллів, регулювати час проведення дебатів тощо.

66. Конституційно-правовий статус уряду Польської Республіки (порядок утворення, повноваження, функції, структура, акти, відповідальність).
Право формування уряду доручається тій політичній партії або партійній коаліції, яка перемогла на ви-борах і дістала більшість депутатських мандатів у Сеймі (парламентський спосіб формування Уряду).
Президент доручає сформувати Уряд лідеру партії або партійної коаліції, яка має більшість депутатів у Сеймі, — майбутньому кандидату на посаду Голови Ради міністрів. Утворений Уряд подає Сейму програму своєї діяльності, яка повинна бути схвалена абсолютною більшістю депутатів. Якщо уряд не дістав вотуму дові-ри, призначення кандидатури на посаду Голови Ради міністрів, якому доручається формування Уряду, перехо-дить від Президента до Сейму. Склад такого Уряду також вимагає абсолютної більшості голосів депутатів. А якщо й цей Уряд не дістав вотуму довіри, право рекомендувати кандидатуру на посаду Голови Ради міністрів знову переходить до Президента. Утворений в такий спосіб Уряд може бути затверджений не абсолютною, а простою більшістю голосів депутатів.
Сейм за пропозицією не менш як 46 депутатів може прийняти вотум недовіри Уряду абсолютною біль-шості голосів й одночасно обрати нового Голову Ради міністрів, якому Президент доручає створити Уряд. Пре-зидент, приймаючи відставку Ради міністрів, доручає голові виконувати обов'язки до часу призначення нової Ради міністрів.
Рада міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику, керує всією державною адміністрацією, схвалює рішення з питань державної політики, якщо Конституція не відносить останні до компетенції Президе-нта або іншого державного органу чи територіальних органів самоврядування; забезпечує виконання законів; приймає постанови і т. п.

67. Конституційно-правовий статус уряду Франції ((порядок утворення,
повноваження, функції, структура, акти, відповідальність).
Уряд Франції виступає у формі Ради міністрів, що об'єднує усіх його членів під головуванням Президента. Засідання у разі відсутності Президента іменуються Радою кабінету. Прем'єр-міністр може головувати в Раді міністрів тільки за спеціальним повноваженням Президента і за визначеним порядком денним. У Конституції вказуються питання, які підлягають обов'язковому розгляду в Раді міністрів. Усі найважливіші проекти регламентарних нормативних актів, проекти законів, рішення про постановку питання про довіру, про проведення референдуму, призначення на вищі державні посади та деякі інші підлягають обговоренню в Раді міністрів. Інші повноваження здійснюються на засіданнях Ради кабінету під головуванням Прем'єр-міністра. ьФормування Уряду належить до компетенції Президента. Зокрема, Президент добирає кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра і призначає його. Останній добирає міністрів і представляє Президенту, який призначає їх. Новий Уряд за Конституцією не зобов'язаний подавати свою програму і склад на затвердження нижньої палати парламенту. Уряд несе колективну відповідальність перед Національними зборами. Групою депутатів Національних зборів може бути поставлена на голосування резолюція осудження. Для її прийняття необхідна абсолютна більшість голосів депутатів. Остаточне рішення приймає Президент, який може прийняти відставку Уряду і призначити нового Прем'єр-міністра або прийняти рішення про достроковий розпуск Національних зборів і призначення нових виборів

Поиск по сайту: