Юридична природа представницького мандата. Сутність вільного та імперативного депутатського мандату

ДМ - функція, якої набуває депутат (член) представн. органу державної влади (парламенту) у зв'язку з його обранням і наділенням певними повноваженнями (правами та обов'язками) у сфері владування, визначеними конституцією та законод. актами. Часто під мандатом розуміють зміст відповідних повноважень. Крім того, мандатом іноді називають спец, док-т, що може видаватися депутатові і посвідчувати наявність у нього вказаних повноважень.

Термін прийшов з рим. права, згідно з яким мандатом вважався цив.-правовий договір, коли одна особа (манданс — довіритель) доручала, а ін. особа (мандатарій — повірений) приймала на себе виконання якихось дій. Знаменно, що в станово-представн. установах часів феодалізму, які були своєрідною предтечею сучас. парламентів, представництво мало, по суті, цив.-правовий характер. Сучасне представництво, здійснюване депутатами парламенту, за своєю природою має політичний, а за змістом — конст.-правовий характер. Тому депутатство — не посада на держ. службі, за яку отримують зарплату, а почесна політ, служба на підставі мандата (відповідних повноважень), здійсненню якої матеріально має сприяти спец, депут. винагорода. На реалізацію М. д. спрямований також депутатський індемнітет та імунітет.В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат.Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.

Сутність вільного депутатського мандату.Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру.Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру.На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку.Сутність імперативного депутатського мандату. Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність тьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.

48. Поняття уряду. Місце уряду в системі вищих органів державної влади. В більшості країн уряд є органом, який очолює викон. владу, в ін. країнах під цим поняттям розуміють весь державний механізм, який включає як викон., так і законод. та суд. владу. як правило, під урядом розуміють держ. колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутр. і зовн. політикою, тому це є орган універс. компетенції, який здійснює викон. і розпорядчу владу в країні (таке визначення підходить для країн парламентської та змішаної форми правління, але не для країн президентської форми правління та дуалістичних і абсолютних монархій). Діяльність урядів у багатьох державах виходить далеко за межі виконавчої влади, наприклад, вони виконують і ряд функцій політичного характеру (особливо в парламентських республіках). Правовий статус урядів в багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші питання, які не завжди є регламентовані. В сучасних конституціях перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним органом, тому така регламентація є досить відносною. Напр, в конституції США нічого не сказано про повноваження уряду. Загальна тенденція, яка спостерігається, свідчить про зростання ролі уряду, особливо у парламентських та напівпрезидентських республіках. Уряд часто є ініціатором законодавства з питань державного регулювання економіки. У парламентських країнах піднесенню ролі уряду над парламентом сприяє те, що формування уряду здійснюється тією партією, яка має більшість у парламенті. Президентська форма правління характеризується тим, що Президент очолює уряд, який не несе відповідальності перед парламентом. Як правило в президентських республіках засідання уряду проводяться дуже рідко, бо всі питання вирішуються Президентом разом з відповідним міністром. Змішана модель уряду існує в Франції, яка полягає в тому, що президент призначає Прем’єр-міністра, який керує діяльністю уряду і голову у Раді міністрів. Уряд активно використовує своє право законодавчої ініціативи, видає власні акти, які сприяють посиленню позицій уряду в системі вищих органів влади. Види: За партійним складом розрізняють такі види урядів: 1. однопартійний уряд- така ситуація характерна для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії. 2. в напівпрезидентський республіках склад уряду може бути в певній мірі пов’язаний із складом парламенту, в деяких постсоціалістичних державах президент хоча може і не враховувати склад парламенту, але повинен враховувати думку парламенту щодо кандидатури прем’єр міністра. Тому в таких країнах уряд як правило вважається безпартійним, оскільки до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент. 3. Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується коаліційний уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. 4. Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на: 1) уряди в абсолютних монархіях, де взагалі відсутні політичні партії 2) які створюються в певні кризові моменти (службові, ділові, чиновницькі, робочі). Чиновник в ньому можуть бути і безпартійні та належати до певних партій, але належність не повинна відображатися у їх діяльності. має тимчасовий характер, діє до нових виборів в парламент. 3) При диктаторський режимах, коли всі політичні партії заборонені і уряд формується військовими зі складу із складу дивізій та полків. Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють: 1.уряди більшості (уряди парламентської більшості – найбільш поширені); 2.уряди меншості

5 0. Особливості конституційно-правового статусу уряду за умов парламентської та президентської форм правління.
В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів. Призначений в якості кандидата прем’єр-міністр підбирає кандидатури міністрів і представляє їх разом з програмою діяльності парламенту та просить його про довіру. В деяких країнах (Португалія, Швеція) позитивним вважається таке голосування, при якому «проти» не проголосувала більшість парламенту, і з врахуванням тих, хто утримався, уряд може бути затверджений меншістю голосів парламентарів. Наприклад, в Німеччині та Болгарії парламентом затверджується лише глава уряду, а міністрів він призначає та заміщає сам, без участі парламенту.
Позапарламентський спосіб формування уряду – формування уряду президентом. Президент є і формально і юридично головою уряду (пост прем'єр-міністра відсутній як, наприклад, у США), або він призначає голову уряду. Уряд несе відповідальність тільки перед президентом, а не перед парламентом, тому що тільки президент може відправити його у відставку. Застосовується у президентських республіках. Парламент тут не бере безпосередньої участі в процесі формування уряду або його роль значно обмежена

Поиск по сайту: