Циклічність як закономірність економічного розвитку. Види економічних циклів

Циклічний розвиток економіки — закономірне явище гос­подарського життя в умовах ринку і машинного виробницт­ва. Коливання фаз (підвищення, зниження) супроводжуються істотними змінами у структурі економіки, динаміці цін, обся­гах виробництва, співвідношенні продуктивності праці і дохо­дів, нагромадженні та споживанні. За своїм бурхливим і нерівноважним виявленням, як образно зазначив ГГ. Самуельсон, еко­номічні цикли нагадують «хвилі» епідемічних захворювань, «примхи» погоди і коливання температури у дитини.

Поділяють цик­ли на три основні види: великі — тривалістю 50 — 60 років, середні — близько 10 років і короткі — близько 3,5 року.

З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849 -1896 роки; 1896 -1938 роки; з 1952 року до наших днів.

У межах довгого циклу діють середні економічні цикли, які називають промисловими, або економічними. Структура економічного циклу складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення

Циклічні коливан­ня в економіці відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали, здебільшого, сезонний характер. З 1825 р. капіталістична систе­ма господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалі­зації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробіт­них, погіршення життєвого рівня населення тощо.

Від часу першої економічної кризи 1825 р. минуло 22 цикли.

Криза — головна фаза економічного циклу, що супроводжуєть­ся різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безро­біття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін..

Як відомо, найглибшою за всю історію капіталізму була кри­за 1929—1933 рр. Відтоді починається широкомасштабне втру­чання держави в економіку, антициклічне регулювання та ком­плексне монополістичне планування. Гігантські монополії ви­вчають ринок, платоспроможний попит населення, прогнозують його і під час кризи свідомо скорочують масштаби виробництва. За наступні десятиріччя почалося масове виробництво товарів тривалого користування (автомобілів, холодильників, телевізорів), які через певний час населення намагалося замінити кращими моделями та ін. Так виникає нова матеріальна основа економіч­ного циклу — масове оновлення товарів широкого вжитку. Цикли, які тривають 3—4 роки, отримали назву "циклів Кітчіна".

Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки вста­новиться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропо­зиції, а отже, послабиться гострота основної суперечності. Після цього кризовий спад припиняється й економіка входить у фазу депресії.

Депресія — застій у розвитку народного господарства.

Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більшого піднесення.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягнені перед кризою. Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень еконо­мічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супрово­джується скороченням безробіття, розширенням обсягів креди­ту та ін. Воно характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Але саме в цей найспри­ятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду.

Після Другої світової війни у більшості розвинених країн були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними заходами щодо пом'якшення цикліч­них коливань.

Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості ос­новних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недер­жавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у га­лузі економічної та соціальної інфраструктури.У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові став­ки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капітало­вкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву" економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, огла­джує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Невідворотність настання економічних циклів, починаючи з 1825 р., дає підстави стверджувати про наявність основних форм економічного закону у цій сфері. Отже, закон циклічного роз­витку капіталістичної економіки- закон, який виражає внут­рішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва та відповідними структурни­ми змінами інших елементів економічної системи і відновленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.

Поиск по сайту: