Дія на організм фізіотерапевтичних факторів

При всьому різноманітті лікувальних фізичних чинників в їх дії на організм виявляється багато загального, притаманного всім їм як складним фізикохімічних подразників зовнішнього середовища. Причина цього криється в єдиних закономірності формування реакції організму на вплив фізичних факторів, спрямованої на підтримання постійності його внутрішнього середовища. Це сталість необхідно для нормального функціонування всіх систем організму.

Суть цієї реакції полягає в наступному. Лікувальні фізичні чинники викликають зміни як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму. На всяку ж зміну зовнішнього і внутрішнього середовища живий організм відповідає загальною (системною) пристосувальною реакцією, що розвивається за принципом рефлекторного механізму при участю всіх відділів нервової системи, так і багатьох ланок гуморальної регуляції. Важливо, що ця реакція спрямована:

• на збереження або відновлення рівноваги в організмі,

• розвиток компенсаторних можливостей,

• усунення викликаних хворобою зрушень,

• ліквідацію або зменшення вираженості патологічних процесів,

• на підвищення опірності організму до шкідливо діючих факторів.

Це, так би мовити, схема, загальний каркас будівлі. Але давайте розберемося, а що ж являють цеглинки цього будинку, як вони вбудовуються в його каркас? Які зміни та в яких системах організму відбуваються під час фізіотерапевтичної процедури?

Фізичні фактори, що застосовуються з лікувальною або діагностичною метою, діють на організм:

• або через шкірні покриви (в основному),

• або через слизові оболонки порожнин тіла,

• або безпосередньо впливають на патологічний осередок або внутрішні органи.

При цьому енергія діючого фактора поглинається (згідно з фізичними законами), а в тканинах виникають ті чи інші фізико-хімічні зміни, часто звані первинними. Характер і вираженість їх залежить як від виду процедури та її дозування, так і від морфофункціональної спеціалізації і реактивності поглинувших енергію тканин. Найбільш типові первинні ефекти, що відбуваються при фізіотерапевтичних впливах, наступні:

• зміна просторової структури (конформація) білків, біополімерів мембран;

• теплоутворення з підвищенням температури тканин;

• зміна співвідношення і стану іонів в них;

• утворення вільних радикалів і біологічно активних речовин;

• зміна фізико-хімічних властивостей води, яка є неодмінним учасником всіх життєво важливих процесів, і т. д.

Важливо підкреслити, що один фізичний чинник може викликати багато фізико-хімічних ефектів, а різні за природою фізіотерапевтичні методи здатні призводити до схожих первинним зрушень. Це надзвичайно важливо для розуміння всієї складності, спільності і відмінностей у фізіологічній і лікувальній дії застосовуваних фізичних методів.

Але в даний момент більш доречно підкреслити те, що всі названі первинні фізико-хімічні зміни мають високу фізіологічну значущість, тобто істотно впливають на перебіг біологічних процесів і відіграють помітну саногенетическую (саногенез - одужання) роль.

Так, підвищення температури при теплолікуванні супроводжується збільшенням кінетичної енергії і реакційної здатності атомів і молекул, зростанням швидкості перебігу хімічних реакцій і дифузійних процесів, що сприятливо впливає передусім на обмін речовин і регенерацію пошкоджених тканин.

Зміна концентрації вільних радикалів (атомів або молекул з неспареним електроном), що відбувається, наприклад, при впливі ультразвуком або ультрафіолетовим світлом, позначається на регуляції обміну речовин, виникнення біопотенціалів і поширення нервового збудження, клітинної проникності.

Генерація вільних форм речовин (іонів, вітамінів, гормонів та ін), що грають важливу роль в життєдіяльності організму, призводить до стимуляції тих фізіологічних і патологічних процесів, в яких ці метаболіти беруть участь, в протизапальному ефекту, поліпшення діяльності серця та інших органів.

У кінцевому рахунку наступаючі в тканинах зрушення, що носять назву місцевих (локальних), супроводжуються зміною обміну речовин, мікроциркуляції і регіонарного кровообігу, місцевих імунобіологічних процесів.

Що стосується лікувального ефекту, що викликаються фізичними факторами на місцевому рівні і обумовлюють перш за все їх протизапальну, трофікостимулюючу, протинабрякову, розсмоктуючу, бактерицидну та знеболювальну дію.

Ці ж первинні (фізико-хімічні) зміни одночасно є і причиною подразнення закладених в тканинах і органах рецепторів - сприймаючих приладів чутливих нервових волокон. Подразнення рецепторів може відбуватися і внаслідок безпосередньої (прямої) дії на них лікувальних фізичних чинників. Ознакою подразнення рецепторів є виникнення (генерація) або зміна імпульсної активності в нервовому волокні. Імпульсна активність рецепторного приладу при цьому відповідає характеру діючого подразника (видом і параметрами фізіотерапевтичної процедури).

Виниклі подразнення рецепторів, трансформовані в імпульсну активність, передаються в центральну нервову систему (головний мозок) і викликають зміни функціонального стану і діяльності найважливіших нервових центрів, які регулюють всі наші життєві процеси, що підтримують гомеостаз і керуючих пристосуванням організму до мінливих умов його існування, мобілізуючих його захисні сили проти хвороби.

Нервова імпульсація що надходить у головний мозок насамперед спрямовується в ті структури, які прямо або побічно пов'язані з патологічним процесом, хворобою.

Тому реакція організму на фізіотерапевтичний вплив насамперед і проявляється змінами в патологічному вогнищі симптомів і синдромів захворювання. Імпульси як би блокують наявні вогнища збудження, сприяють їх згасання і розриву порочного кола, який створюється в коркововисцеральних відносинах (відносини між корою головного мозку і внутрішніми органами) при розвитку хвороби.

У центральних нервових структурах у відповідь на сигнали що надійшли формується еферентна (спадна) імпульсація, що прямує до різних органів і систем, в тому числі і до ендокринних органів. На формування цієї еферентної імпульсації впливають дуже багато чинників, які обов'язково повинні враховуватися при призначенні фізіотерапії. Це і природа самого фізичного фактора, і його дозування, час і місце дії, і обстановка, в якій проводиться процедура. Не менше, а, мабуть, навіть більше значення мають початковий функціональний стан нашого організму, особливо нервової та ендокринної систем, характер патологічного процесу. Всю цю складну аналітичну роботу проводить наш головний мозок при поступленні нервової імпульсації з місця впливу фізичним фактором, і згідно з її результатами змінюються параметри еферентних сигналів.

Імпульси, що надходять з центральної нервової системи по эфферентних провідниках досягають патологічного вогнища і внутрішніх органів, залучаючи їх у загальну пристосувальну реакцію організму. Вона проявляється динамічними зрушеннями з боку серцево-судинної системи, дихання, обміннотрофічних процесів, функціонального стану інших систем. Еферентні імпульси надають також регулюючий і стимулюючий вплив на життєдіяльність клітин, змінюють їх реактивність, підвищують опірність організму, сприяє розвитку захисних і компенсаторнопристосувальних процесів.

Загальна системна реакція у відповідь на фізіотерапевтичний вплив розвивається не завжди. Так і з загальнобіологічних принципів економного функціонування організму в цьому немає необхідності. Іноді реакція носить суто місцевий характер або обмежується залученням у відповідну реакцію лише утворень спинного мозку. Це спостерігається при використанні локальних впливів фізичними факторами в невеликих дозах. Залучення ж в реакцію всіх або більшості органів і систем при безпосередній участі головного мозку спостерігається переважно після великих по площі і інтенсивних по силі фізіотерапевтичних процедур. Природно, це вимагає більшої напруги організму, великої мобілізації енергетичних і пластичних резервів, а тому такі дії не завжди застосовні, вони навантажувальні, при безконтрольному застосуванні можуть давати замість позитивного негативний лікувальний ефект.

У формуванні загальної пристосувальною реакції організму поряд з центральною нервовою системою активно бере участь і ендокринна система, яка, як відомо, здійснює координацію діяльності клітин і тканин за допомогою гормонів. Особливо велика роль гормонів у мобілізації енергетичних і пластичних ресурсів резервів для стимульованих фізіотерапевтичним впливом функцій і захисних реакцій організму.

У результаті змін, що відбуваються, мобілізуючих насамперед системи адаптації, організм виявляється найкращим чином пристосованим до викликаним фізіотерапевтичним впливом змін зовнішнього і внутрішнього середовища, а в кінцевому рахунку відбувається відновлення порушеного фізичним фактором гомеостазу. В умовах же хвороби ці зміни спрямовані на регуляцію і поновлення порушених патологічним процесом функцій, підвищення загального та імунного захисту, пристосування окремих систем до діяльності цілісного організму в патологічних умовах і одужання (рис. 1).

Рис. 1. Схема реакцій організму на застосування лікувальних фізичних чинників.

Але поряд з цими (і завдяки їм) загальними механізмами, суть яких зводиться до активізації регуляторних і адаптивних систем організму, лікувальні фізичні фактори, подібно лікарських засобів, викликають і безпосередньо деякі лікувальні ефекти.

Фізичні фактори виявляють виразну болезаспокійливу дію. До числа знеболюючих фізіотерапевтичних методів можна віднести електронаркоз, кріотерапію, електрофорез місцевоанестезуючих засобів, флюктуоризацию, диадинамотерапію та ін.

Седативна (заспокійлива) дію притаманна электросну, бромэлектрофорезу, загальним укутуванням, прісним і хвойних ванн та ін.

Вираженими спазмолітичними і судинорозширювальними властивостями володіють індуктотермія, мікрохвилі, електрофорез деяких ліків (сульфату магнію, еуфіліну, нікотинової кислоти, ганглерона), теплі ванни, ультразвук і ін.

Багатьом фізичним чинникам притаманна протизапальна дія. Найбільш часто з цією метою застосовують електричне поле ультрависокої частоти, мікрохвилі, ультрафіолетові промені, електрофорез антибіотиків і сульфаніламідів, парафін, озокерит і ін.

Як фібролітичну (разволокняющу) і протиспайкову дію можуть бути використані ультразвук, фонофорез ряду ліків (лідаза, трілон Б, аміназін), електрофорез препаратів йоду, ампліпульстерапія та ін.

Можна навести приклади фізіотерапевтичних методів, що виявляють протисудомний, гіпотензивний, протисклеротичний, вітаміноутворюючий, гіпосенсибілізуючий, бактерицидний, протинабряковий і розсмоктуючий ефект.

Це, поряд з універсальним рефлекторним механізмом дії лікувальних фізичних чинників, що ще більше підвищує їх терапевтичні можливості і розширює показання до використання в лікуванні, профілактиці та реабілітації хворих різного профілю.

Поиск по сайту: