 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Гомеостаз, його значення для життєдіяльності організму
Для того, щоб організм нормально функціонував потрібна постійність складу його внутрішнього середовища. Поняття про внутрішнє середовище організму людини запропонував французький фізіолог Клод Бернар.
Внутрішнє середовище організму - це сукупність рідин: крові, лімфи, тканинної і спинномозкової, які беруть участь в процесах обміну речовин і підтримки гомеостазу організму.
Постійність складу і властивостей внутрішнього середовища та опір основних фізіологічних функцій (кровообігу, дихання та ін.) організму отримала назву гомеостаз.
Гомеостаз характеризується рядом біологічних констант.
Під біологічними константами розуміють опорні кількісні показники, які характеризують нормальну життєдіяльність організму. До біологічних констант відносять активну реакцію крові, вміст цукру та поживних речовин в крові, величину осмотичного, артеріального тисків, температури тіла та ін.
Від складу і властивостей внутрішнього середовища організму залежить збудженість органів і тканин, чутливість до подразників. Крім того, склад внутрішнього середовища організму впливає на живлення клітин, тканин, органів. Таким чином, внутрішнє середовище визначає усі життєві прояви організму.
Існують спеціальні гомеостатичні реакції, які мають пристосувальний характер і які за рахунок безперервної роботи окремих органів і фізіологічних систем, забезпечують саморегуляцію внутрішнього середовища і, таким чином, підтримують гомеостаз.
Незважаючи на те, що захист і пристосування включають загальні фізіологічні механізми, вони різні за кінцевим результатом.
Захисні реакції мають мету відновити порушене внутрішнє середовище організму, а пристосувальні направлені на відновлення порушених взаємодій між організмом і зовнішнім середовищем. В той же час, можливості захисту і адаптації не безмежні. Дуже часто реакція, яка починається як захисна або пристосувальна, потім переходить у свою протилежність. Організм тварин і людини функціонує як єдине ціле і є саморегулююча система. Така єдність забезпечується нервовими і гуморальними механізмами.
В процесі еволюційного розвитку першими сформувалися гуморальні (рідинні) механізми регуляції. Гуморальна (рідинна, хімічна) регуляція функцій відбувається за рахунок гормонів, медіаторів, продуктів обміну речовин та інших активних речовин, які знаходяться в рідинах організму (кров, лімфа, спинномозкова рідина).
Цей вид регуляції є найбільш універсальним. Хімічна регуляція за свідченням відомого вченого О.О.Ухтомського, відбувається за принципом "всім, всім, всім". В той же час, за рахунок гуморальної регуляції неможлива швидка перебудова діяльності організму, змін його функцій, тому що це вид регуляції обмежений швидкістю руху крові по судинам (до 0,5 мм/с).
З виникненням нервової системи з'явився нервовий механізм регуляції функцій, який за рахунок швидкого розповсюдження нервових імпульсів (120 -140 м/с) по нервовим провідникам, забезпечує перебудову функцій органів і організму з цілому.
Нервова регуляція не виключає, а підпорядковує собі гуморальну реакцію. Тому, в цілісному організмі існує єдина нейрогуморальна регуляція функцій.
Основна функція нейронів пов'язана з аналізом нервових імпульсів, які несуть закодовану інформацію. Передача закодованої у нервових імпульсах інформації відбувається за допомогою медіатора (від лат. mediator - посередник) - спеціальних речовин, які викликають збудження. Передача збудження передається тільки в одному напрямку від одного нейрона (синантичне закінчення) до іншого (постсинантичної мембрани).
Зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі, є подразники, процес дії подразника - подразнювання, а відповідні зміни у діяльності клітин і цілісного організму - біологічні реакції.
Фізіологічні подразники поділяють на:
Адекватні — до сприйняття яких клітини і тканини організму пристосувалися на протязі свого історичного розвитку, наприклад, до рецепторів ока - світло, до температурних - зміни температури.
Неадекватні подразники - до сприйняття якого клітини і тканини спеціально непристосовані.
Збудливість - здатність реагувати на різноманітні впливи, як зовнішнього, так і внутрішнього середовища організму. Збудження нервової клітини пов'язано із змінами обміну речовин і супроводжується появою електричних потенціалів нервових імпульсів.
Провідність - здатність проводити збудження.
Лабільність - властивість збудженої тканини утворювати максимальну кількість потенціалів дії за одиницю часу. Ця властивість залежить від функціонального стану тканини.
Рефлекс - відповідна реакція організму на подразнення, яка відбувається за участю центральної нервової системи.
Шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до діючого органу, називається рефлекторною дугою:
Ø рецептор — прилад що сприймає подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища;
Ø доцентрові (чутливі) нерви - проводять імпульс тільки від органів чуттів у центральний відділ нервової системи;
Ø відцентрові (рухові) нерви - проводять імпульс з центрального відділу до периферійних робочих органів;
Ø орган управління — центральна нервова система.
В той же час, як стверджують П.К.Анохін і Н.О.Бернштейн, утворення відповідної реакції при будь-яких подразниках, неможливе без так званого зворотного зв'язку, який інформує організм про виконання відповідної реакції, про досягнення позитивного результату дії, що являє собою біологічне значення зворотного зв'язку і обов'язкову умову оптимальної регуляції функціональної діяльності організму.
Таким чином, трьохчленна схема рефлекторної дуги змінена на нове поняття - рефлекторне кільце - де збудження циркулює від рецепторів до мозку. Потім до виконавчих органів і знову повертається у центральну нервову систему.
В основі діяльності нервової системи лежать два процеси: збудження і гальмування.
Збудження - нервовий процес, який викликає діяльність органа або посилює існуючу діяльність.
Гальмування — нервовий процес, який послаблює або припиняє діяльність або зауважує її виникненню.
Будь-яка реакція організму є результат діяльності нервової системи і залежить від функціонального стану нервових центрів і нейронів, які їх складають.
Таку узгоджену взаємодію нейронів і нервових процесів називають координацією рефлекторних процесів.
Поиск по сайту: