Людина в екстремальних ситуаціях

Навколишнє середовище являє собою багатокомпонентну систему, яка об’єднує фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та інші фактори. Кожен з цих чинників має суттєвий вплив на організм, який може значно посилюватися та модифікуватися за їхньої сполучної дії.

Організм людини може існувати тільки в тому випадку, коли він на зміни навколишнього середовища відповідає певним пристосувальним реакціям, що спрямовані на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища – гомеостазу.

Внутрішнє середовище людини відділене від зовнішнього особливими пристосуваннями, тобто бар’єрами, до числа яких відносяться шкіра, слизові оболонки, епітелій травного каналу, а постійність забезпечується регуляторними механізмами організму, які мають здатність його зберігати навіть при різних змінах параметрів та факторів навколишнього середовища.

За наслідками дії на організм людини фактори поділяються на шкідливі, небезпечні та екстремальні.

Шкідливий фактор – це фактор, дія якого за певних умов може призвести до захворювання та зниження діяльності людини.

Небезпечний фактор – це такий, дія якого за певних умов може призвести до травми або різкого погіршення здоров΄я.

Особливою групою стоять екстремальні фактори, які діють на внутрішнє середовище організму. Вони можуть зламати фізіологічні механізми гомеостазу і призвести якщо не до смерті, то до критичного, невідкладного екстремального стану – стану потерпілого, коли спостерігаються розлади фізіологічних функцій та порушення діяльності систем, які не можуть відновитися самостійно і вимагають часткової або повної їх корекції або заміщення.

Усі екстремальні фактори поділяються за походженням або за причиною. Особливе місце займають механічні (травми), фізичні (іонізуюча радіація, температура, шум, вібрація, електричний струм), хімічні (токсичні отруйні речовини), біологічні (токсини різних мікробів, бактерій, вірусів, небезпечні рослини, тваринна отрута), антропогенні (будь-яка технологічна катастрофа), соціальні (нервові перевантаження, стреси, конфлікти, безробіття) та військові фактори.

В той же час такий розподіл між негативними факторами умовний:

- один і той самий фактор в залежності від потужності, часу дії може бути небезпечним, шкідливим або екстремальним для однієї людини і індиферентним для іншої;

- більшість екстремальних факторів впливають на людину

комплексно, що посилює наслідки екстремальних впливів і призводить до розвитку різних видів стресу, шоку, болю, коми, колапсу, непритомності та ін.;

- всі екстремальні фактори впливають на організм людини досить обмежений час, але ж всі вони виконують роль пускача.

Відомо, що головними загальними біологічними властивостями живої системи у відповідь на вплив різних факторів є адаптація – явище, що характеризується ознаками гальмування, і захист – стан пристосувального збудження. Вміння керувати цими реакціями дозволяє людині оволодіти засобами безпеки.

На жаль, до багатьох сучасних екстремальних факторів в процесі еволюції у живих організмів адаптація не з'явилася, а пристосування організму відбувається повільно, і тому не дозволяє організму у повній мірі взаємодіяти із зовнішнім середовищем в умовах надзвичайних ситуацій.

Серед органів і систем людського організму на вплив екстремальних факторів однією із перших реагує центральна нервова система (ЦНС).

Відповідні реакції нервової системи, вищої нервової діяльності, як і інших систем, на вплив екстремальних факторів мають фази і стадії розвитку.

На І етапі, через зміни гуморальних і гормональних факторів, відбувається мобілізація захисних реакцій – швидкий аварійний механізм. Цей стан супроводжується великою втратою енергії, кількості гормонів і нейромедіаторів, що викликає негативні явища з боку організму (мал.1.5.)

Мал.1.5. Загальні ознаки екстремального стану I етапу.

ІІ етап розвитку екстремальних станів пов’язаний з різким підвищенням реактивності організму, що призводить до перенапруження його функцій. Тому збудження втрачає своє захисне значення і набуває патологічного характеру (мал. 1.6.).

Мал. 1.6. Загальні ознаки екстремального стану II етапу.

Таким чином, алгоритм розвитку екстремальних станів, який базується головним чином на змінах з боку ЦНС, виглядає так:

мобілізація-резистентність-перенапруження-початкове виснажування-охоронне гальмування-виснаження (мал. 1.7.).

Мал.1.7. Алгоритм розвитку екстремального стану.

Але в залежності від природи, сили екстремального фактору та індивідуальних особливостей людини послідовність вказаних стадій може змінюватись. Деколи окремі стадії і зовсім будуть відсутніми, наприклад, при дії ультра екстремальних факторів початкові захисні реакції і охоронні процеси не встигають організуватись. Відбувається виснаження організму та його загибель.

Серед екстремальних станів, що вимагають негайної медичної допомоги, розрізняють:

А) є безпосередня загроза для життя і без своєчасної медичної допомоги може виникнути смерть;

Б) немає безпосередньої загрози для життя, але виходячи з тяжкого стану потерпілого, смерть може статися будь-коли;

В) немає загрози для життя, але ненадання медичної допомоги може призвести до стійких порушень функцій багатьох органів;

Г) немає загрози для життя потерпілого, але потрібно зменшити його страждання.

За таких умов все більш значною та необхідною стає потреба у формуванні знань, в організації захисту і допомоги на місці надзвичайної ситуації або в побутових умовах та у виконанні найпростіших термінових заходів для рятування життя і попередження ускладнень, які проводяться до прибуття кваліфікованої медичної допомоги чи доставки потерпілого до медичного закладу.

До таких заходів допомоги і відносять першу медичну допомогу (ПМД).

Поиск по сайту: