Штучна вентиляція легень

Штучне дихання застосовують у тому випадку, коли у людини порушується або зупиняється нормальне дихання. Починати його треба якомога швидше, оскільки тривала затримка дихання небезпечна для життя. Починають відмирати клітини головного мозку.

Штучне дихання проводиться різними способами: за Лабордом, Сильвестром, Шеффером і Шюллером.

За способом Лаборда (мал.1.13) витягують язик потерпілого і притримують пальцями, обмотаними носовою хустинкою або марлею. Взявшись за язик, витягують його (при цьому відбувається вдих) і потім, не випускаючи, подають його в рот (при цьому відбувається видих). Робити це потрібно ритмічно 12—16 разів за хвилину.

Мал. 1.13. Штучне дихання за Лабордом.

За способом Шюллера потерпілий лежить на спині. Той, хто надає допомогу, охоплює двома руками з обох боків його реброві дуги і розтягує їх угору і на боки (вдих), а потім стискує донизу і до середини (видих).

Способи Шюллера і Шеффера (мал..1.14) не застосовують при переломах ребер, а спосіб Сильвестра (мал.1.15), крім того, при переломах кісток рук. У таких випадках необхідно проводити тільки ритмічне потягування язика за способом Лаборда.

Штучне дихання потрібно продовжувати довго, інколи протягом 2—4 год. Припиняють його, коли потерпілий починає дихати самостійно, ритмічно, безперервно. Якщо після відновлення дихання знову припиняється, штучне дихання потрібно відновити.

Штучне дихання потребує багато часу, через це необхідно підміняти того, хто надає допомогу.

Одночасно зі штучним диханням потерпілому дають нюхати нашатирний спирт і розтирають шкіру вовняною тканиною.

Мал.. 1.14. Штучне дихання за Шеффером:

а — вдих; б — видих

Мал. 1.15. Штучне дихання за Сильвестром:

а — вдих; б — видих

Перелічені методи визнані малоефективними і повинні застосовуватися лише в другу чергу, тобто коли рятівник не в змозі застосувати більш ефективнi методи (у випадку особливо небезпечних інфекцій, отруєння ФОС, важкої травми обличчя).

Методи ²рот до рота”, «рот до носа» є найбільш відомими. Для наповнення легень постраждалого використовується видихуване повітря рятівника. Найбільш поширений i більш зручний прийом наступний: виконавши прийом розгинання голови для відкриття дихальних шляхів, рятівник одну руку розташовує на задній поверхні шиї, тим самим він утримує голову, а друга рука, долонею розташовується на чолі постраждалого, таким чином, щоб було зручно двома пальцями (вказівним великим) закрити ніс постраждалого.

Після глибокого вдиху широко відкритим ротом закриває ніс постраждалого й робить форсоване вдування повітря в легені постраждалого. Одночасно ведеться спостереження за екскурсією грудної клітки.

Перші 3-5 вдувань треба робити в швидкому темпі, а наступні з частотою 12-14 разів за хвилину.

Після закінчення вдування рятівник відводить свою голову убік, у постраждалого відбувається пасивний видих через відкриті дихальні шляхи. При кожному вдуванні грудна клітка повинна пiднiматися, а пiд час вдиху опускатися. Якщо екскурсія грудної клітки під час перших вдихів відсутня, необхідно ще раз виконати заходи по поновленню прохідності дихальних шляхів.

Метод з "носа до роту" - Принцип полягає в тому, що рятівник вдуває повітря не через рот, а через ніс постраждалого. Цей метод застосовується тоді, коли з певних причин (неможливо відкрити нижню щелепу, при пораненні губ, язика) неможливо застосувати метод “з рота до рота”.

Техніка виконання: однією рукою, яка розташована на чолі постраждалого, закидають голову постраждалого, іншою, пiднімаючи його підборіддя і нижню щелепу, закривають рот. Вдування повітря виконується через носові ходи. В період пасивного видиху слід трохи відкрити рот постраждалого. Потім вдування продовжується в тому ж ритмі. Ефективність вдування повітря оцінюється за ступенем дихальних екскурсій грудної клітки.

Штучне дихання у дітей виконується вдуванням повітря i до рота i до носа одночасно. Частота вдувань повинна бути 18-20 разів за хвилину, але об’єм вдування менший, щоб уникнути пошкодження легенів.

Поиск по сайту: