Фізична особа – це завжди і тільки людина

Разом з тим, людина може бути, а може й не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу в іншій системі суспільних зв'язків.

Таким чином, поняття фізичної особи в цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді - поняття фізичної особи вужче поняття “людина”.

В ЦК України цією категорією охоплюються громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

2. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздат­ності.

Правоздатність фізичної особи може бути визначена як здатність людини мати цивільні права й обов'язки. Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав і обов'язків, тобто дає юридичну можливість суб'єктам цивільного права для вступу в цивільні правовідносини і для набуття суб'єктивних прав і обов'язків. Отже, правоздатність - це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Разом з тим, конкретні права й обов'язки виникають на підставах, передбачених законом - юридичних фактів. Тому при рівній правоздатності всіх людей, конкретні цивільні права фізичної особи розрізняються в залежності від її віку, майнового положення, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК України. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені ЦК України, іншим законом і якщо вони не суперечать закону і моральним засадам суспільства.

У відповідності зі ст. 21-24 Конституції України цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки чи як відповідна міра для громадян тих держав, що встановили обмеження для українців.

За загальним правилом, правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини, хоча у випадках передбачених у законі можливість мати цивільні права й обов'язки можуть бути пов'язані з досягненням певного віку.

Отже, характерними ознаками правоздатності є:

- її рівність для усіх фізичних осіб;

- невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

- неможливість її обмеження актами суб'єктів приватного чи публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом;

- існування в якості природної невід'ємної властивості фізичної особи.

Правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється в момент її смерті (ст. 25 ЦК України).

При всієї, здавалося б, “прозорості” цього положення, щодо визначення початку і припинення цивільної правоздатності виникає низка питань.

Так, вимагає додаткового тлумачення положення ч.2 ст. 25 ЦК України про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема, виникає питання, чи може тут йти мова про правоздатність дитини, що ще не народилася? Про необхідність пошуку відповіді на це питання свідчить і та обставина, що ст. 1222 ЦК України серед спадкоємців називає осіб, “які були зачатіпри житті спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини”.

Для того щоб усунути колізії приведених норм, доцільно провести розмежування понять “правоздатність” і “охорона прав фізичної особи”. Тоді усе стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження. До моменту можливого народження дитини, яка зачата при житті спадкодавця, (постума) закон передбачає лише охорону прав такої дитини.

Саме в такому сенсі і сформульоване згадане вище правило ст. 25 ЦК України, що встановлює, що “у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини”. Народження живої дитини визначається медичними показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте, не потрібно, щоб народжена дитина була життєздатною. Якщо вона прожила хоча б якийсь час, то визнається суб'єктом цивільного права. Це має значення, зокрема, для спадкових відносин, оскільки в цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст. 1222, 1268, 1258 і ін. ЦК України).

Існують також суперечки щодо значення рішення суду про визнання фізичної особи померлою.

Оскільки ст. 47 ЦК України вказує, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, що настають у випадку смерті, виникає питання, чи припиняється в цьому випадку правоздатність?

Виправданим представляється виходити з того, що оголошення фізичної особи померлою не припиняє її правоздатності, а лише створює презумпцію її смерті в місці проживання зазначеної фізичної особи.

Насамперед, такий висновок ґрунтується на розумінні правоздатності, як природної властивості людини, якої вона не може бути позбавлена рішенням суду або іншого суб'єкта публічного права.

Такий висновок ґрунтується також на тлумаченні ст. 25 ЦК України, де згадується лише смерть, як підстава припинення правоздатності фізичної особи.

Отже, визнання фізичної особи померлою, у місці її проживання не позбавляє людини можливості, якщо вона жива, бути учасником цивільних відносин у тім місці, де вона реально після цього перебуває.

Поиск по сайту: