Поняття та правове значення індивідуалізації фізичної особи. Ім’я фізичної особи

В сучасних умовах все більше набуває значення індивідуалізація учасників цивільних правовідносин. Це пояснюється тим, що у цивільних та інших правовідносинах за появи сучасних технологій та негативних наслідків несанкційованого вторгнення в них значно зростає суспільна небезпека (глобальний вектор). Окрім того при анонімності участі у таких правовідносинах досить важко захистити права потерпілого від навмисних чи необережних порушень його суб’єктивних прав та охоронюваних інтересів (прагматичне завдання). Тому вимога персоніфікації є досить актуальною.

За загальним правилом особа приймає участь у цивільних відносинах від свого імені. Навіть у тих випадках коли особа здійснює свої права через інших осіб (представників) його наслідки (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) настають для певної конкретної фізичної особи. Власне це і відображено у ст. 28 ЦКУ де вказується, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Разом з тим, ім’я хоча і є основним, але воно не повністю відображає ідентифікаційні ознаки фізичної особи. Відповідності. 2 до ЗУ “Про банки та банківську діяльність” під ідентифікацією особистості розуміється встановлення на підставі документів, що посвідчує особистість володільця, і фіксації в письмовій формі фамілії та імені, дати народження й адреси особи, яка здійснює угоду, а також назви, номера та дати видачі поданого документа, назви закладу, який його видав. Проте ідентифікаційних ознак набагато більше і вони є звичаєвими (прізвисько родини), набутими, присвоєними за заслуги чи діяння тощо. У фізичної особи може бути псевдонім, прізвисько, та інші індивідуальні ознаки. До них відноситься ознаки1:

природного походження, вік, стать, обличчя2, іноді національність);

побутові (зменшене назва, прізвисько);

психолого-характеризуючі (почерк, підпис3);

територіальні (місце постійного чи переважного проживання);

формальні, що відображені у виданих на ім’я фізичної особи офіційних документах, зокрема у паспорті;

соціальні (честь, репутація);

особисті (гідність, самооцінка, досвід певної юридично значимої діяльності, визначність у колі фахівців,імідж1);

професійні (вигадані імена: сценічне [ТАЯ2, Ані Лорак, Руслана], псевдонім, фанове [Шева, Парамон], ді джейне, культове, шоуменське, тощо. Такі імена використовують гадалки (Емілія), білі та чорні чарівники;

медичні (психічне захворювання, інше захворювання, яке є перепоною для проживання у одній кімнаті з іншими членами сім’ї, потреба у сторонньому догляді);

юридичні (прізвище, ім’я, по батькові, громадянство, сімейний стан, статус державного посадовця, підприємець, інвалід);

публічні (ідентифікаційний код платника податку, судимість, статус “рецидивіст”, тощо);

комунікаційні (доменне ім’я, електронний підпис, електронна адреса, поштовий ящик);

майнові (номер рахунку в комерційному банку, володілець акцій чи інших цінних паперів, місце знаходження нерухомого майна тощо);

корпоративні (певне прізвисько в компанії (Сірий, дід), професійному середовищі (батя, головний,);

фахові, освітянські;

інші (релігійна приналежність).

Як суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа може мати й інші індивідуальні ознаки.

Індивідуалізаційні ознаки можуть бути постійні, по крайній мірі в межах України, або змінювані (місцепроживання). Але в основному слід виходити з презумпції постійності та в принципі довічної приналежності певних індивідуалізаційних ознак, що сприятиме зміцненню правопорядку, впевненості в надійності особи у ділових та інших відносинах.

Одні з них мають правове значення для виникнення здійснення та припинення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, інші – ні. Індивідуалізація фізичної особи може окреслювати коло її прав та обов’язків, місце і органи їх здійснення. Так спадщина відкривається за місцем проживання померлого, а якщо воно невідоме – за місцем знаходження його нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК). Інші є умовою здійснення цих прав. Так, не можуть отримати дозвіл на придбання мисливської зброї особи, що мають судимість за навмисні злочини, негативно характеризуються у побуті чи за місцем свого проживання.

Будь яке легальне чи доктринальне визначення побудоване на притаманних даному правовому явище чи інституту суттєвих ознаках. До ознак індивідуалізації ми можемо віднести наступні:

вони набуваються людиною і відрізняють її з поміж інших людей. Одні з них присвоюються в установленому порядку (фамілія, ім’я, по батькові), інші відображають зменшені офіційні ознаки, чи характерні особливості даної особистості;

визначають індивідуальне правове становище цієї особи (одружений);

зумовлять участь у певних правовідносинах приватного характеру;

мають розрізняльну здатність;

підлягають охороні та правовому захисту у разі їх порушення.

Таким чином під індивідуалізацією фізичної особи є притаманні конкретній фізичній особі особисті ідентифікаційні ознаки, які відрізняють її з поміж інших фізичних осіб і мають правове значення, персоніфікують правовідносини або зумовлюють певні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, підлягають охороні та захисту у встановленому законом порядку.

Ці засоби можуть бути необхідними і факультативними. Необхідними є такі, що вимагаються чинним законодавством для даного виду правовідносин. Так, якщо у позові не буде вказано індивідуальні ознаки позивача чи відповідача такий позов не приймається до розгляду. Анонімна заява у державні органи не підлягає розгляду. У той же час, автор письмового літературного твору може вказати свої власне ім’я, вигадане ім’я (псевдонім) чи взагалі їх не вказувати, а опублікувати цей твір анонімно.

Значення індивідуалізації фізичної особи може бути визначено імперативно – дані права не можуть бути здійснені до тих пір, поки особа не оприлюднить (сповістить) свою ідентифікаційну ознаку, а може мати диспозитивний характер і визначатись на вимогу іншого учасника цивільних правовідносин, чи персоніфікуватися самим володільцем індивідуалізації. Так для відкриття рахунку в банку необхідно сповістити своє ім’я.

Останнім часом появилась потреба в розробці Універсального ідентифікатора особистості (УІО) за яким фізична особа буде персоніфікуватися в публічних та приватних відносинах. Зокрема пропонується її використовувати у програмах соціального забезпечення.

Такі УІО пропонуються єдиного зразка не тільки в межах однієї країни але й рамках певних економічних спільнот, наприклад Євросоюзу. Електронні (чіпові) ідентифікатори особистості мабуть вже не фантастика, а – перспектива недалекого майбутнього. Наразі більше 100 країн світу ввели або вводять цифрові ідентифікатори особи, що заносяться на електронну картку та заміняють паспорт. В Україні проти з релігійних мотивів виступає церква. З появою так званих homo virtualis (людей із вживленими мікрочіпами) цей напрям набуває реальних обрисів.

З подальшим можливій інші індивідуальні ознаки фізичних осіб, які безпосередньо чи опосередковано впливають на їх правове становище та можливість приймати участь у певних цивільних правовідносинах.

Серед індивідуалізацій них ознак найбільше позитивне законодавство и практика приділяє увагу саме імені фізичної особи. Це пояснюється тим, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Тому не дарма ім’я фізичної особи серед інших вище зазначених ознак отримало своє спеціальне позитивне регулювання у новому ЦКУ. Через ім’я фізичної особи досягається персоніфікація правовідносин. Це основа нормального ввічливого, поважливого спілкування між окремими індивідами.

При реалізації правоздатності, придбанні і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім’я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов’язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце проживання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її небіжчиком, визначенні місця розгляду позову тощо.

Право на ім'я належить до особистих невідчужуваних прав громадян. Ст. 28 ЦК передбачає, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке надається їй відповідно до закону. Разом з тим, при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, автори творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав можуть використовувати для індивідуалізації псевдонім, що не повторює ім'я іншої особи.

Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р дитина здобуває право на ім'я з моменту народження.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу, як учасника цивільних відносин.

Згідно ст. 145-148 СК ім’я дитині обирається за згодою батьків, по-батькові дається за іменем батька, якщо інше не передбачено законами України чи не ґрунтується на національних звичаях. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, а коли вони мають різні прізвища - за згодою між ними. Суперечки між батьками з приводу імені чи прізвища дитини вирішуються органами опіки і піклування.

Якщо дитина народилася у батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і батько дитини не встановлений у визначеному законом порядку, то ім’я дитині дається за вказівкою матері, по батькові – за іменем особи, записаної у свідоцтві про народження дитини у якості її батька, а прізвище - за прізвищем матері.

Ім’я, по батькові і прізвище реєструються в органах РАЦС (ст. 49 ЦК).

Фізична особа має право змінити ім’я у разі укладення шлюбу, розірванні шлюбу, визнання його недійсним, усиновлення, встановлення батьківства (ст. ст. 35, 45, 46, 113, 231 СК).

Крім того, фізична особа, якій виповнилося 16 років, може змінити своє прізвище та ім’я за власним бажанням. Особа, що досягла 14 років, може зробити це зі згоди батьків або того з них, з ким вона проживає, або піклувальника, але за умови, що це відповідає її інтересам. Порядок зміни прізвища, імені і по батькові громадян України визначається Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. “Про порядок зміни громадянами прізвищ, імен і по батькові” і положенням “Про порядок розгляду клопотання про зміну громадянами України прізвищ, імен і по батькові”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р.

До досягнення дитиною 16-річного віку органи опіки і піклування за спільною заявою батьків мають право, враховуючи інтереси дитини, змінити її ім’я, а також прізвище на прізвище іншого батька. Таке прохання може бути викликане невдалим сполученням імені і по батькові, бажанням врахувати національні традиції тощо. Після досягнення дитиною 7-річного віку на таку зміну імені та прізвища необхідна її згода. При роздільному проживанні батьків той з них, з ким дитина проживає постійно, має право клопотатися про надання дитині його прізвища. Питання вирішується органами опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини і з її згоди, якщо вона досягла 7-річного віку.

При зміні імені відповідні зміни вносяться в актовий запис про народження та інші документи. Паспорт підлягає заміні. Усі цивільні права й обов’язки, придбані фізичною особою під колишнім ім’ям, зберігають чинність. Разом з тим, про зміну імені фізична особа має повідомити своїх кредиторів та боржників. Цивільне законодавство не передбачає спеціальних санкцій за невиконання цього інформаційного обов’язку. Однак його невиконання може розглядатися як зловживання цивільним правом, а відтак тягнути наслідки, встановлені ст.13, 15-23 ЦК.

Поиск по сайту: