Опіка та піклування. Сутність інститутів опіки та піклування та їх види

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України).

Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає спеціальні цілі щодо груп осіб, права і інтереси яких повинен захищати інститут опіки і піклування:

1) відносно неповнолітніх дітей опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з іншої причини залишилися без батьківської опіки, а також для захисту особистих і майнових прав і інтересів цих дітей.

2) відносно повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюється для захисту особистих і майнових прав і інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для створення необхідних побутових умов, забезпечення доглядом та лікуванням (ст. 67, 69 ЦК України, ст. 249 СК України).

Згідно зі ст. 56 ЦК України органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тепер перелік органів опіки і піклування передбачений ст. 129 Кодексу про шлюб і родину УРСР 1969 р., а також п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки і піклування, затверджених Державним комітетом зі справ родини і молоді, Міністерством утворення, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством роботи і соціальної політики України 26 травня 1999 р. (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р.).

Відповідно до цих актів опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських у містах, сільських, селищних Рад. Безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконкомів міських у містах Рад. Безпосередньо, ведення справ по опіці і піклуванню у виконкомах районних (міських) Рад покладається: у відношенні неповнолітніх – на відділи утворення; у відношенні осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділи охорони здоров'я; у відношенні дорослих дієздатних осіб, що бідують у піклуванні по стані здоров'я – на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, зв'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості й у селищах опікою і піклуванням безпосередньо відають виконкоми селищних і сільських рад.

Згідно зі ст. 58 ГК України опіка встановлюється над малолітніми особами, позбавлених батьківської опіки, і фізичними особами, визнаними недієздатними.

Опікун зобов'язаний піклуватися про збереження і використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби й інтереси, опікун, здійснюючи керування його майном, повинний врахувати його бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна і т.п.

Якщо підопічний є власником нерухомого чи майна, що вимагає постійного керування, опікун може з дозволу органа опіки і піклування керувати цим майном чи передати його за договором у керування іншій особі.

Опікун зобов'язаний піклуватися про збереження цього майна, але, разом з тим, має право здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Однак, опікуни не несуть обов'язків по утриманню своїх підопічних. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна і т.п.

Опікун, як правило, повинний проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки і піклування).

Опікун є представником підопічного і діє від імені й в інтересах останнього. Оскільки малолітні особи можуть самостійно робити тільки дрібні побутові угоди, а недієздатні особи взагалі не вправі робити угоди, то від імені малолітньої особи опікун укладає угоди, що виходять за межі дрібних побутових угод, а від імені особи, визнаної недієздатною, робить будь-які угоди.

Разом з тим, закон обмежує опікуна в можливості робити ряд угод від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені поручительством.

Крім того, відповідно до частини 1 ст. 68 ЦК України, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договори.

З цього загального правила існує два виключення. Зазначені особи можуть:

1) укладати договори дарування на користь підопічного (тобто, безоплатно і безумовно передавати йому майно у власність);

2) укладати договір позички на користь підопічного (тобто, безоплатно надавати йому майно в тимчасове користування).

Деякі угоди з майном підопічного опікун може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклування. Зокрема, без їхньої згоди він не може:

1)відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, що вимагають нотаріального посвідчення і (чи) державної реєстрації;

4) укладати договори у відношенні іншого коштовного майна.

(У свою чергу, опікун має право дати згоду на здійснення таких угод лише з дозволу органів опіки і піклування).

Аналізуючи частину ст. 71 ЦК України, де містяться зазначені обмеження, можна зробити висновок, про те, що закон розрізняє два випадки укладення угод опікуном:

1) угоди, що характеризуються особливою фактичною стороною: факт відмовлення від майнових прав підопічного, факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного, факт укладення договору, що вимагає визначеної форми. При цьому не має значення цінність майна, у відношенні якого такі обставини мали місце. Досить установлення факту укладення угоди, передбаченої п. 1-3 частини 1 ст. 71 ЦК України. Його наявність свідчить про порушення закону і тягне недійсність угоди (ст. 215 ЦК України);

2) угоди з коштовним майном (незалежно від їхньої форми).

У такому випадку суд повинен установити, чи є майно “коштовним”. Оскільки закон не містить критеріїв “цінності майна”, при вирішенні цього питання, мабуть, може враховуватися не тільки його вартість у грошах, але і цінність як культурної спадщини і т.п.

Крім опіки над фізичною особою, опіка у відповідності зі ст. 74 ЦК України може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких випадках:

1) якщо в особи, над яким встановлена опіка і піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою чи над майном фізичної особи, місце перебування якої невідомо (ст. 44 ЦК України);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, позбавленими батьківської турботи, і фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК України).

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійне укладати тільки угоди, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК України, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може робити тільки дрібні побутові угоди, то піклувальник дає згоду на здійснення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, угод, які вони не можуть робити самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав і інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК України).

Поиск по сайту: