Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи

Зміст цивільної правоздатності фізичної особи – це сукупність тих цивільних прав і обов'язків, які вона може мати. На зміст цивільної правоздатності можуть впливати такі фактори як потреби економічного і соціального розвитку, політика, яка проводиться державою. Наприклад, за часів Радянського союзу із змісту правоздатності була виключена можливість мати приватну власність, що цілком відповідало політиці яка проводилася радянським урядом і комуністичною партією. Однак така ситуація була створена свідомо і не відповідала загальновизнанним положенням міжнародно-правових актів, в яких закріплювалися природні права людини. Так, ст. 1 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року передбачає, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про засади державної політики України в галузі прав людини» від 17 червня 1999 року визнання прав і основних свобод людини і громадянина такими, що дані людині від народження і є невід'ємними; забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою; забезпечення рівності всіх людей перед законом і судом; визнання верховенства права, означає, що проголошення та реалізація прав і основних свобод людини та громадянина засновано лише на законі. Це означає недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією України прав і основних свобод людини і громадянина; визнання презумпції особистої свободи людини відповідно до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом; обмеження свободи держави, її органів та посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким їм дозволено лише те, що прямо передбачено законом на цих засадах ґрунтуються засади державної політики в галузі прав людини

ЦК України 2003р. істотно розширив правоздатність фізичних осіб порівнянню з раніше діючим законодавством СРСР, та УРСР. Згідно зі ст. 26 ЦК України фізична особа має усі особисті немайнові права, що встановлені Конституцією України та ЦК України, а також здатність мати усі майнові права, що встановлені ЦК України й іншими законами. Фізична особа може мати й інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Таким чином, обсяг прав, що можуть входити до змісту цивільної правоздатності фізичної особи, чинним законодавством практично не обмежений, цілком відповідає головному принципу приватного права: “дозволено все, що не заборонено законом”.

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб складає сукупністьсоціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією України, ЦК України, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, які передбачені міжнародними актами, в т.ч. Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 року, Європейською конвенцією “Про захист прав людини і основних свобод” від 4 листопада 1950 року, Міжнародним пактом про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. Наприклад, ст. 6 Загальної декларації прав людини передбачає, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності. А згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, який ратифікований Україною, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини. Кожна держава-учасниця цього Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.

На забезпечення реалізації принципу “дозволено усе, що не заборонено законом, спрямоване правило ст. 27 ЦК України, відповідно до якої правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права й обов'язки, є нікчемним, а правовий акт органа державної влади, органа влади Автономної Республіки Крим, органа місцевого самоврядування, їхньої посадової і службової осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права й обов'язки, є незаконним.

Згідно ст. 24, 64 Конституції України обмеження прав людини і громадянина можливо лише на підставі закону і тільки в тій мері, у якій це необхідно для захисту основ конституційного порядку, моральності, здоров'я, прав і інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

До прийняття ЦК України 2003р. спірним було питання можливості обмеження правоздатності. Оскільки ст. 12 ЦК УРСР зазначала, що обмеження правоздатності може мати місце лише у випадках і в порядку, передбачених законом це дозволяло деяким авторам зробити висновок щодо принципової можливості її обмеження[2]. Оскільки при цьому повного позбавлення правоздатності законодавством взагалі не передбачалось, то обмеження, що допускається законом, правоздатності розглядалася як міра виняткова. Вона застосовується, зокрема, судом як покарання за суспільно небезпечні діяння (злочини) і регламентується не цивільним, а кримінальним законодавством. Так, за вчинення злочину громадянин може бути позбавлений права займатися певною діяльністю, займати певні посади. Однак, обмеження правоздатності не може бути довічним. Воно застосовується на певний строк, зазначений у законодавстві, але не більше п'ять років[3].

Була висловлена й протилежна точка зору. Так, А.М. Нечаєва вказувала, що коли розглядати правоздатність фізичної особи як невідчужувану властивість, невідчужуване в цілому, а тому неподільне право, напрошується висновок: правоздатність громадянина обмежити неможливо навіть тимчасово як у кримінальному, так і в цивільному порядку. Обмежити можна лише суб’єктивне цивільне право, а не правоздатність[4]. Тому аналогія з обмеженістю дієздатності, не може бути застосована.

Прийняття ЦК України, фактично, поставило крапку в цьому спорі, оскільки ст. 27 його передбачає нікчемність правочину, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Одночасно частина друга ст. 27 ЦК допускає, що можливість фізичної особи мати не заборонені законом, може бути обмежена тільки, якщо це передбачено Конституцією.

Оскільки при тлумаченні статті враховується її назва “Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки», а Конституцією України не передбачена принципова можливість обмеження правоздатності (ст. 21, 22), то можна зробити висновок, що правоздатність, як природна властивість кожної людини не може бути обмежена.

Разом з тим, можливість реалізації або особливості здійснення окремих прав іноземними громадянами, осіб без громадянства може встановлюватися Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України), що однак не означає, про обмеження правоздатності. Законодавство може регламентувати процес реалізації правоздатності та її трансформації в конкретне суб’єктивне право межи здійснення якого визначаються договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 13 ЦК України). Так, у встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду фізична особа може бути обмежена в здатності реалізовувати деякі права. До таких обмежень, зокрема, належать міри кримінального покарання. Так, ст. 51 Кримінального кодексу України передбачає такі міри, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю тощо.

Поиск по сайту: