Здоровий спосіб життя

Семестр 2. Практичне заняття 15. РУХ І ЗДОРОВ’Я

ПЛАН

Здоровий спосіб життя.. 1

Значення фізкультури для розвитку людини.. 2

Види фізичних вправ і прийомів.. 3

Дотримання гігієнічних норм під час занять фізкультурою.... 5

Фізкультура для різних вікових груп.. 5

Лікувальна фізкультура.. 7

Організація фізичних занять.. 8

Антропометрія.. 10

Здоровий спосіб життя

Спосіб життя людини відображає комплекс біологічних, соціальних, економічних, сімейних, побутових, екологічних, психічних впливів на життєдіяльність людського організму, а також вивчення можливостей їх використання з метою збереження, охорони і відтворення здоров'я.

Принципи формування способу життя залежать від рівня розвитку цивілізації і можливостей їх індивідуальної реалізації у формі фізіологічно обґрунтованих біологічних, духовних і соціальних потреб людини.

Спосіб життя людини — це інтегральне, багатофакторне поняття, яке об'єднує різноманітні фактори, умови і форми життєдіяльності людини, завдяки яким забезпечується формування певного рівня її здоров'я, виконання фізичних, духовних і соціальних функцій. Здоровий спосіб життя — такий раціональний варіант формування життєдіяльності людини, завдяки якому вона здатна оптимально реалізувати свої біологічні і соціальні функції, максимально використати генетичні резерви здоров'я і тривалості життя, фізичної і розумової працездатності. Тобто здоровий спосіб життя кожної людини спрямований на зміцнення і збереження не лише індивідуального, але й суспільного здоров'я як сукупності здоров'я численних індивідуумів — основної запоруки біологічного існування людства на Землі. В цьому вбачається винятково важлива соціальна роль і біологічна функція здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя має провідне значення у формуванні і відтворенні здоров'я людини, забезпеченні високої якості її життя і активного довголіття. Для ведення здорового способу життя людині необхідні мотиваційні стимули, які засновані на усвідомленні кожним потреби охорони і зміцнення власного здоров'я.

В процесі еволюційного відбору природа виробила у людини інстинкт самозбереження і самовідновлення здоров'я. Завдяки складним адаптаційно-захисним механізмам, людський організм здатний боротися зі шкідливими зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними) впливами. Дія цих механізмів надто складна і проявляється на гуморальному, нервово-рефлекторному, клітинному рівнях. Наприклад, при інтенсивному впливі на організм активного нервового подразнення — стрес, травма, страх тощо, у відповідь надниркові залози викидають у кров велику кількість глюкокортикоїдних гормонів, а нервова система реагує посиленням активності свого симпатичного відділу, який продукує адреналін. Завдяки цій адаптаційній реакції організм протидіє стресовому впливу. В умовах дії на організм патогенних мікробів і вірусів у крові та клітинах активуються імунні захисні системи, спрямовані на знешкодження хвороботворних чинників і продуктів їх життєдіяльності.

Але ці та інші генетичні адаптаційні системи людського організму далеко не завжди і не у всіх людей здатні ефективно виконувати свої функції, що призводить до руйнування здоров'я і виникнення захворювань, їх функціональна недостатність часто викликає схильність окремих людей до простудних, інфекційних захворювань, злоякісних новоутворень. Натомість, надмірна активність систем адаптації, зокрема, імунітету, може проявлятись спотвореними реакціями організму на хвороботворні чинники у формі алергії, ангіоневротичного набряку, бронхіальної астми та численних інших захворювань. Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до ожиріння.

У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4 основні групи заходів:

1) фізичні, до яких належать фізична активність, загартування організму, режим дня, праці та відпочинку, раціональне і збалансоване харчування;

2) індивідуально-психологічні, які включають методи психічної саморегуляції (автотренінг), формування установки на довголіття і високу якість життя;

3) медико-організаційні, до яких відносять санітарно-гігієнічну освіту, виховання і засвоєння правил особистої та загальної гігієни, санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, диспансерні обстеження, опрацювання методів визначення якості й кількості здоров'я і прогнозування тривалості життя;

4) суспільно-громадські, які спрямовані на виховання у людини морально-естетичних і суспільно корисних якостей життя; до них належать естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей особистості з установкою на здоровий спосіб життя.

До найважливіших факторів формування здорового способу життя належать фізична активність і загартування організму.

Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонентами здорового способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетично закріплені в регуляторних системах організму як інстинкти, біологічні ритми, тісно пов'язані із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері. Філософські принципи — рух як засіб існування матерії, а життя — це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. М'язи опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечують цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування м'язів і систем їх забезпечення, тобто вісцеральних систем.

Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і підтримки здоров'я людина повинна робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км.

На одній із споруд в Елладі було висічено: «Якщо хочеш бути сильним — бігай, якщо хочеш бути красивим — бігай, якщо хочеш бути розумним — бігай». Справедливість цих слів у наш час підтверджена багатьма науковими дослідженнями. Завдяки регулярним заняттям фізичними вправами кількість звертань за медичною допомогою з приводу захворювань знижується в 2—3 рази, а частота загострень хронічних захворювань зменшується на 15—25%. Пам'ятаючи про високу ефективність фізичних вправ у зміцненні здоров'я, медичні працівники мають бути не лише пропагандистами рухової активності, але й кваліфікованими консультантами щодо вибору фізичних вправ і організації занять.

Рекомендуючи рух, медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об'єм і характер рухової активності людини, яка великою мірою залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Поиск по сайту: