Фізкультура для різних вікових груп

При медичному забезпеченні організованої рухової активності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їхніх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тиж (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж не можна проводити більше ніж 2 хв, а рефлекторні вправи — повторювати більше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8—12 хв.

У 7—8-місячному віці програму занять фізичними вправами значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння та ін.). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5-7 хв декілька разів на день.

У 9—10 міс доцільно збільшити об'єм навантаження в 1,5—2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомогою дорослого та ін.).

В 11—12 міс, коли діти вже можуть стояти без опори і самостійно ходити, фізичні тренування ускладнюють за рахунок включення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін.). Тривалість заняття можна збільшити до 14—15 хв.

Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6—10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім — для тулуба. Вправи, що пов'язані з бігом або іграми, слід виконувати наприкінці заняття, перед його заключною частиною.

Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною динамікою показників, зокрема швидкими темпами росту скелета і м'язів. Тому в цей час неприпустимі перевантаження організму силовим напруженням і загальна перевтома. У молодшому дошкільному віці (3—4 роки) необхідно створювати всі умови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій і загартовування. В старшому дошкільному віці (5—6 років) освоюють нові види фізичних вправ, стимулюютьучасть у колективних іграх і змаганнях із ровесниками. Загартовування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити щоденно у вигляді зарядки та різних ігор.

Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. В цей період відмічається ослаблення м'язів і суглобових зв'язок. Внаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоска стопа, викривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випуклий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно побудовані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень.

Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозволяє включати в програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьба на лижах, їзда на велосипеді. Тривалість заняття 30—35 хв. До часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості.

Молодший шкільний вік (7—10 років) є найсприятливішим періодом для закладки майже всіх фізичних якостей. Організовані заняття молодшого школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати участь у 2—3 тренувальних заняттях на тиждень.

Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарату. Зокрема, хребетний стовп у дітей 7—10 років характеризується великою податливістю і нестійкістю основних вигинів — грудного і поперекового. Грудний вигин формується до 7 років, а поперековий — до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабко розвинуті м'язи спини сприяють деформації хребта. Неправильна посадка за партою, носіння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушення постави, розвитку плоскоступості тощо.

У підлітковому віці (11—15 років) відбувається максимальний ріст організму і окремих його частин, збільшення функціональних резервів, а також гормональна перебудова, зумовлена статевим дозріванням. Продовжується процес скостеніння скелета, причому скостеніння відбувається нерівномірно в різних частинах скелета. Хребет рухомий і податливий. Сила м'язів збільшується меншою мірою, ніж маса тіла, що за несприятливих умов може призвести до порушення постави або деформації хребта. Водночас надмірне м'язове навантаження може прискорити процес скостеніння і сповільнити ріст у довжину довгих трубчастих кісток. Збільшується різниця функціональних і фізичних можливостей хлопців та дівчат. Фізична активність підлітків реалізується передусім в організованих формах — на уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі і поза її межами. Значна частина підлітків займається в спортивних секціях. Для тих, хто не охоплений організованими формами масової фізичної культури, обов'язкова ранкова зарядка і 2—3-разові самостійні тренування протягом тижня. Тривалість одного заняття 70—90 хв.

У старшому шкільному віці (16—17 років) практично закінчується ріст тіла в довжину і відмічається перевага ростових процесів у поперечних розмірах. Підвищується міцність скелета, в тому числі хребта і грудної клітки. Більш помітними стають статеві особливості щодо розмірів, пропорцій тіла, м'язової маси, функціональних резервів і фізичної працездатності хлопців і дівчат. Завершується розвиток центральної нервової системи, хоча процеси збудження дещо переважають над процесами гальмування. Для підтримки достатнього рівня фізичного розвитку в цьому віці необхідно тренуватися не менш як 2—3 рази на тиждень по 1,5—2 год з обов'язковим виконанням ранкової зарядки.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність організму багатьом факторам зовнішнього середовища, збільшуючи захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно працювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.

Сформульовано сім принципів методики й організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років:

— принцип задоволення конкретних потреб організму;

— принцип відповідності можливостям організму;

— напруженість тренувальних впливів;

— якісна своєрідність використовуваних засобів і методів фізичної культури;

— комплексність впливів;

— принцип широкого використання активного відпочинку;

— принцип "щодня і все життя".

Доведено позитивну роль оптимальної рухової активності у людей похилого віку. Рівень життєдіяльності організму в ході вікового розвитку і тривалість життя залежать від двох протилежних тенденцій: з одного боку, згасання обміну речовин і функцій, а з іншого — включення адаптаційних механізмів, які закріплені в еволюції організму. Більшість спеціалістів вважають, що всебічне функціональне навантаження органів і систем старіючого організму руховою активністю не лише гальмує процеси передчасної старості, але й сприяє структурному удосконаленню органів і систем. Однак признаючи оздоровче тренування людям зрілого і похилого віку, слід пам'ятати про так звані вікові зміни (зниження функціональних можливостей і реактивності організму, зменшення еластичності опорно-рухового апарату, прогресування атеросклеротичних процесів та ін.). У похилому віці знижуються можливості адаптації до вправ швидкісного і силового характеру, зате великий оздоровчий ефект дають вправи аеробного характеру.

Поиск по сайту: