КРИТЕРІЇ ОЦІНювання УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ

Підсумкове оцінювання рівня знань студентів з дисципліни “Філософські проблеми правового виховання” здійснюється на основі результатів ПМК та індивідуальної роботи студентів за 100-бальною шкалою.

Підсумковий контроль знань (ПКЗ) студентів з дисципліни “Філософські проблеми правового виховання” проводиться у формі заліку за тими балами, що накопичив студент протягом вивчення даної дисципліни. Конкретний перелік питань та завдань, що охоплюють весь зміст навчальної дисципліни, критерії оцінювання залікових завдань, порядок і час їх складання визначаються кафедрою і доводяться до студентів на початку навчального року.

До відомості обліку підсумкової успішності заносяться сумарні результати в балах ПМК, індивідуальної роботи студентів та ПКЗ.

Підсумкова оцінка з навчальної дисципліни виставляється в залікову книжку відповідно до такої шкали (див. табл. 1).

Таблиця 1

Залік за сумою оцінок виставляється, якщо студент набирає від 60 до 100 балів.

Якщо студент не набирає 60 балів за підсумками ПМК 1 і ПМК ІІ та перевірки індивідуальної роботи, він складає залік за білетами, які розроблені відповідно до наведеного у п. 9 списку питань.

Словник основних

термінів з дисципліни “філософські проблеми правового виховання”

Абсолютна деформація правосвідомості − це невідповідність змістовно-ціннісних характеристик правосвідомості, тим правовим координатам, котрі напрацьовані людською цивілізацією.

Автономія особистості – за І. О. Ільїним, це духовна зрілість, необхідна громадянину в його будівництві життя, це здатність самій бачити і знати, що таке добро і зло, де закінчується право і де починається обов’язок, самій шукати і знаходити, знаходити і вирішувати, вирішувати і діяти відповідно до свого рішення та, здійснивши діяння, відкрито визнавати, що здійснив його свідомо й умисно, слідуючи власному переконанню та заздалегідь беручи на себе всю відповідальність за скоєне.

Аномія – морально-психологічний стан індивідуальної та суспільної свідомості, що характеризується розпадом системи цінностей, який обумовлений кризою суспільства, протиріччям між проголошеними цінностями та можливостями їх реалізації.

Виховання – це створення умов для розвитку й саморозвитку людини, осягнення нею соціального досвіду, культури, цінностей, норм суспільства. В процесі виховання покликані брати участь всі інститути суспільства, чим більше скоординована їх спільна діяльність, тим успішнішим є цей процес. Виховання визначається певними цілями. Вищою метою виховання є формування цілісної, гармонійно розвиненої особистості.

Відносна деформація правосвідомості − це певна невідповідність змістовно-ціннісних характеристик правосвідомості реально існуючій у даному суспільстві правовій дійсності.

Всеукраїнська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення − основний державний орган, який виконує координаційну функцію у сфері правового виховання і освіти в Україні. Метою роботи Ради є: розроблення пропозицій щодо координації діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, навчальних та культурних закладів, наукових закладів, видавництв тощо у сфері правової освіти, а також надання методичної допомоги в проведенні цієї діяльності.

Гомеостазис (грец. homoios – подібний і statis – стояння, непорушність) – тип динамічної рівноваги, притаманний складним системам, що саморегулюються; полягає у підтриманні суттєво важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах.

Громадянськість – якість, властивість поведінки людини, громадянина, що проявляється в готовності та здатності брати активну участь у справах суспільства та держави, свідомо користуватися своїми правами та свободами і виконувати свої обов’язки.

Деліберативність – ознака демократичної правосвідомості, яка передбачає прийняття певної установки, спрямованої на соціальне співробітництво, а саме установки відкритості, готовності сприймати розумні доводи, що супроводжують заяви інших осіб, так само, як і свої власні.

Демократична правосвідомість – громадянська правосвідомість, яка характеризується такими ознаками: відкритість як установка на соціальне співробітництво і комунікацію та готовність сприймати раціональні доводи; здатність висувати раціональні аргументи і бути творцем власних прав на основі комплексного усвідомлення сенсу й призначення права як інструменту вирішення конфліктів і досягнення консенсусу; зацікавленість у вирішенні конфліктів дискурсивним шляхом; детермінація майбутнім як орієнтація на ідеал дискурсивного досягнення консенсусу; усвідомлення власної відповідальності як учасника колективної дії у формі практичного правового дискурсу.

Державно-правовий ідеал – закріплені на рівні суспільної свідомості та в актах державотворення уявлення про бажані якісні характеристики держави і права, які становлять орієнтир для державотворення.

Деформації суспільної правосвідомості − викривлення форми та змісту правових установок, навичок та звичок, що відображаються, перш за все, у діяльності суб’єктів правовідносин, а також у засобах вирішення конфліктів широкими верствами населення.

Диспут – публічна суперечка за важливою науковою або суспільною темою.

Діяльність –1) динамічна система взаємодії суб'єкта з об’єктивним світом, у процесі якої відбувається виникнення і втілення в об'єкті психічного образу й реалізація опосередкованих ним відносин суб'єкта в предметній дійсності; 2) термін, що у філософії позначає особливу, притаманну лише людині форму активного відношення до оточуючого світу, змістом якого є його цілеспрямована зміна та перетворення. Діяльність передбачає творчість, смислову та цілеспрямовану організацію дій, а також, врешті, доведення її до самодіяльності, тобто до такої діяльності, метою якої постає її власне вдосконалення.

Доступність права – в широкому сенсі це один з показників демократичності суспільства і держави, який охоплює ступінь дотримання формальних вимог до закону (чіткість, зрозумілість, визначеність), можливості доступу до нормативних актів та правової інформації в цілому, а також доступності правової процедури.

Емпіризм – філософський напрям, що визнає чуттєве сприйняття та досвід єдиним джерелом пізнання та недооцінює значення понять та теоретичних узагальнень при вивченні окремих фактів та явищ.

Етика відповідальності – за К.-О. Апелем, принцип солідарної колективної відповідальності за колективні дії у формі практичного дискурсу, тобто принцип співвідповідальності усіх членів правової комунікації за її результати.

Звичай – стійка модель поведінки певного народу, спільноти, групи, що сприяє стабільності їх соціальної організації й ґрунтується на механізмі спадкоємності традицій та сталих стереотипів поведінки представників конкретного соціального утворення.

Ідеальна комунікація – за Ю. Хабермасом, дискурс, який відповідає таким умовам: 1) кожний, здатний до мови та діяльності, суб’єкт може брати участь у дискурсі; 2) кожний може проблематизувати будь-яке твердження, виступати з ним в дискурсі, висловлювати свої погляди, бажання, потреби; 3) ніхто з тих, хто бере участь у дискурсі, не має зазнавати (як внутрішніх, так і зовнішніх) перешкод у вигляді зумовленого відносинами панування примусу використовувати свої, встановлені в першому й другому пунктах, права.

Інтеграція культурна – процес поглиблення культур, взаємодії та взаємовпливу між державами, національно-культурними групами та регіонами. Розглядається як єдність трьох процесів: 1) практичної та інформаційної взаємодії між культурами, закладами, творцями та споживачами культури; 2) досягнення більшої відповідності та злагодженості між різними культурними настановами, традиціями, національними формами культури, спадковості між культурами, спадщиною суспільства та новими досягненнями культури; 3) утвердження єдиної системи цінностей, дружнього обміну між культурами на внутрішньодержавному та міждержавному рівнях.

Комунікативна діяльність – за Ю. Хабермасом, взаємодія двох або більше суб’єктів, в якій вони намагаються досягти взаєморозуміння відносно загальної для них ситуації. Складовою цієї взаємодії є комунікативна дія, у якій суб’єкт мовлення наводить раціональні аргументи в якості гарантії, тобто дискурсивним шляхом досягає визнання слухачів і таким чином забезпечує об’єднання планів дій різних людей. Результат такої діяльності – підтримана всіма учасниками інтерпретація спільної для них ситуації. Цей результат інтерсуб’єктивний за своєю природою, він не може від початку бути присутнім у вигляді цілі у свідомості окремих учасників.

Консенсус – соціальна злагода та певна ступінь узгодженості в діях, завдяки чому забезпечується соціальна інтеграція та спільні колективні дії, у тому числі й груп, що перебували до цього в стані конфлікту.

Конфуціанство – вчення китайського мислителя Конфуція, який жив і творив більше 2500 років тому; пануюча в країнах Східної Азії ідеологія, що відіграє роль релігії, політичного, морально-етичного вчення та повністю визначає модель особистості й тип суспільства певних країн; в якості абсолютних цінностей висуває сім’ю з її ієрархічною організацією, а також людину як таку, узяту поза соціальною й політичною структурою в сфері її морального самовдосконалення.

Ксенофобія – 1) нав’язливий страх перед невідомими особами; 2) нетерпимість, неприйняття, ненависть до когось або чогось чужого, чужорідного.

Культура – категорія, що позначає створене людьми штучне середовище перебування та самореалізації, яка виступає джерелом регулювання соц. взаємодії.

Мета правового виховання − цілеспрямований вплив на свідомість особистостей, що виховуються, задля формування у них системи правових цінностей, знань, переконань, а також умінь та навичок законослухняної поведінки.

Метод (грец. methodos – шлях дослідження) – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

Механізм (грец. – машина) – 1) система об’єктів, що призначена для перетворення руху одного або декількох об’єктів у потрібний рух інших; 2) послідовність станів, процесів, які визначають собою які-небудь дії, явища; 3) система, пристрій, який визначає порядок якого-небудь виду діяльності

Морально-етичні цінності – комплекс зразків належної поведінки, що мають загальнолюдську значущість, слугують орієнтиром у практичній діяльності людини та обґрунтуванням її правових вчинків.

Націоналізм – це ідеологія та політика щодо захисту інтересів певної нації, основою відстоювання яких є існування незалежної держави.

Національна програма правової освіти населення в Україні − нормативний акт зорієнтований на підвищення рівня правової культури суспільства в цілому, формування поваги до права, правових ідей, загальнолюдських і національних правових цінностей, подолання правового нігілізму, підвищення рівня правової інформованості населення тощо. Затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року.

Номоканон (у перекладі на старослов’янську – «Кормча книга») – це збірник церковного права. Він складався з «Еклоги» та «Прохірона». «Еклога» містить витяги з інституцій, промов, кодексу і новел Юстиніана та деякі нові додатки, зроблені візантійськими цісарями Львом і Костянтином під впливом звичаєвого права тих народів, що були завойовані Візантійською імперією. «Прохірон» скасував «Еклогу», очищав візантійські закони від звичаєвого права і наближав їх до засад римського права. Постанови «Прохірона» є переробленими нормами кодексу Юстиніана, а тому вони достатньо наближені до римського права. Крім «Еклоги» і «Прохірона» до «Кормчої книги» входив й правовий збірник під назвою «Закон судного людям», який за змістом подібний до візантійського права.

Об’єкт (лат. objectum – предмет) – частина дійсності, на яку спрямована пізнавальна і перетворювальна діяльність людини (суб’єкта).

Об’єкт правового виховання – окремий індивід, соціальна група або інший соціальний організм, на які спрямована правовиховна діяльність суб’єкта правового виховання.

Оптимізація діяльності з формування правової культури − використання спеціальних технологій правового виховання, в межах яких ця діяльність була б максимально результативною. Це можливо за умови, коли завдання, напрямки, форми й методи правового виховання відповідають характеру існуючої правової реальності.

Організація правового виховання − зведення всіх здійснюваних у суспільстві правовиховних заходів у певну систему взаємопов’язаних дій різних суб’єктів суспільства, об’єднаних спільним задумом та діючих за єдиною програмою.

Патерналізм (лат. paternus – батьківський) – апологія ідеології й політики батьківського піклування, турботи про людину, що як член суспільства має існувати за традиційними, наданими їй зверху правилами та інструкціями.

Покарання-кара – юридична концепція санкціонованого покарання за правопорушення, яка ґрунтується на принципі адекватності й пропорційності покарання, сенс якої полягає у залякуванні можливих правопорушників; суворість покарання спрямована на запобігання протиправній діяльності потенційних злочинців.

Правова активність – риса автономної особистості як учасника право- і державотворення, під якою слід розуміти зацікавленість у реалізації правових здібностей та інтересів (передусім, здатності ефективно брати участь у демократичній дискусії з метою відтворення правової дійсності) та фактичну їх реалізацію.

Правова держава – держава, яка характеризується законодавчим обмеженням державної влади щодо впливу на людину, захистом її невід’ємних прав та свобод, а також визнанням права як найвищої цінності суспільних відносин.

Правова культура – система правових цінностей, створених людством, невід’ємна частина культури суспільства в цілому, що виражає певний рівень розвитку правосвідомості й стану законності.

Правова освіта – цілеспрямований, організований, систематичний процес оволодіння правовими знаннями й навичками правової поведінки.

Правова пропаганда − це спеціально організована цілеспрямована діяльність суб’єкта впливу (держави, громадської організації тощо) на правову свідомість індивідів та суспільства.

Правова соціалізація – процес, в ході якого індивід освоює традиційні способи правового мислення і правових дій, які характерні для правової культури й для того традиційного способу правового виховання, до якого він належить.

Правове виховання – цілеспрямована діяльність з трансляції (передачі) правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів розв’язання конфліктів в суспільстві від одного покоління до іншого.

Правове суспільство –спільнота, що саморегулюється, в якій обмеженням свободи одного суб’єкта є лише така ж рівна свобода іншого суб’єкта, або таке суспільство, в якому реалізовано принцип «панування права».

Правовий інфантилізм − стан правосвідомості людини, сформований при недостатньому знанні про право та правову дійсність, що може призвести до не правової поведінки.

Правовий менталітет – форма суспільної психології, яка поєднує в собі як раціональні, так і, зокрема, ірраціональні компоненти, та виражається у традиціях ставлення певного народу (нації) до права, держави, законослухняності, особистих прав і свобод людини, що обумовлено специфікою світосприйняття даного народу.

Правовий нігілізм − стан суспільної свідомості, для якого характерні: 1) відсутність (або неповнота) правових знань; 2) негативна оцінка права; 3) поширеність навичок і стереотипів неправової й протиправної поведінки.

Правовий фетишизм − абсолютизація ролі права та правових інститутів щодо регулювання суспільних відносин.

Правові ілюзії − це помилкові погляди щодо ролі права у житті суспільства.

Прагматизм – напрям в філософії, який заперечує необхідність пізнання об’єктивних законів дійсності та визнає істиною лише те, що дає практично корисні результати.

Практика (грец. praktikos – діяльний) – матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, основний зміст якої полягає в освоєнні й перетворенні природних і соціальних об’єктів. Практика складає всезагальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства й пізнання.

Предмет правової пропаганди − це правова ідеологія, правові інститути та норми, які мають свої особливості у порівнянні з іншими видами інформації.

Принцип (лат. principium – початок, основа) – 1) підстава, з якої слід виходити і якою необхідно керуватися у науковому пізнанні або практичній діяльності; 2) внутрішнє переконання людини, яке визначає її ставлення до дійсності, норми поведінки й діяльності.

Профілактика − вплив суспільства, його інститутів, окремих громадян на причини деформацій, які призводять до зменшення та/або бажаної зміни структури протиправної поведінки і не скоєнню у подальшому потенційних девіантних дій.

Расизм – сукупність концепцій, основу яких складають положення про фізичну та психічну нерівноцінність людських рас, вирішальний вплив расових відмінностей на історію і культуру суспільства, а також про вихідне розділення людей на вищі та нижчі раси.

Раціоналізм – філософський напрямок, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Рівні правового виховання – взаємопов’язані форми правовиховного впливу на особистість: 1) неінституційний рівень пов’язаний зі стихійним засвоєнням духовних цінностей в ході різноманітних соціальних практик, 2) інституційний рівень передбачає існування системи правового виховання, орієнтованої на певний правовий ідеал.

Рівні правової культури – виокремлені відповідно до трьох складових правової реальності (рівень ідей та цінностей; рівень правових норм, або знаково-символічний рівень; рівень правового життя, або правової комунікації) взаємопов’язані елементи правової культури: 1) рівень правосвідомості, або культура правової свідомості; 2) інституційний рівень, або рівень знакових форм – норм та інститутів (інституційна правова культура); 3) рівень правової діяльності, або культура правового спілкування (діяльності).

Система правової освіти − система освіти, яка покликана забезпечити безперервність правовиховних дій в суспільстві. Повинна здійснюватися на всіх етапах життя особи: у сім’ї, в дошкільних закладах, в загальноосвітніх середніх школах, у вищих навчальних закладах, в державних установах, підприємствах всіх форм власності, а також шляхом самоосвіти.

Соціалізація – процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв’язки та інтеграцію в різні типи соціальних спільнот, в наслідок якого формуються соціальні якості, властивості, знання, навички, уміння людини, її культура і в результаті вона стає дієздатним учасником суспільних відносин.

Соціальне середовище – сукупність суспільних умов життєдіяльності людини, що впливають на її свідомість і поведінку; сукупність сфер суспільного життя або система соціальних інститутів й соціальних груп.

Соціальний контроль у сфері правовиховної роботи − один з основних каналів зворотного зв’язку, який дозволяє оцінити ефективність правового виховання населення та визначити напрями з його вдосконалення.

Соціальний контроль − це механізм підтримання соціальної рівноваги, який забезпечує життєдіяльність сучасного суспільства та ефективність системи соціального управління, у тому числі у сфері правового виховання.

Стратегічна дія – на відміну від комунікативної дії, координується за допомогою егоцентричних розрахунків успіху, при цьому один учасник взаємодії здійснює вплив на іншого погрожуючи санкцією або обіцяючи винагороду.

Структура – філософська категорія для позначення відносно стійких зв’язків елементів цілого, система відносин елементів у межах даного цілого.

Структура правового виховання – такий взаємозв’язок і взаємодія об’єктів, суб’єктів, цілей, методів, способів, форм та засобів правовиховної діяльності, який забезпечує формування очікуваного суспільством рівня правосвідомості й правової культури.

Суб’єкт (лат. subjectus – той, що знаходиться знизу, лежить в основі) – активно діючий, такий, що володіє свідомістю та волею, індивід або соціальна група.

Суб’єкт демократичного правового суспільства – особистість, чиєю свідомістю та діяльністю створюється право, чиї ідеали і прагнення реалізуються в праві, автономний учасник демократичної дискусії, орієнтований на активну участь у відтворенні правової дійсності й відповідальність за власне місце у ньому.

Суб’єкти правового виховання − державні органи, громадські організації, соціальні групи, колективи тощо, які впливають на свідомість особистостей, з метою формування у них системи правових цінностей, знань, переконань, а також умінь та навичок законослухняної поведінки.

Традиція – ідеї, смаки, звичаї, правила поведінки, що історично склалися в суспільстві й передаються від покоління до покоління.

Управління – функція систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, здійснення програм, цілей і завдань.

Управління правовим вихованням − певний вид соціальної діяльності спрямований на практику правовиховної роботи з метою її раціональної організації, оптимізації, забезпечення високої ефективності.

Фундаменталізм – ідеологія, що характерна для сучасних азійських цивілізацій і є показником загального процесу відродження релігії, моралі, звичаїв, правосвідомості; спрямована на збереження культурної та політичної самобутності народів на шляху розвитку й модернізації, що супроводжується опором вестернізації.

Функція – призначення, роль, яку виконує соціальний інститут, держава або громадянин стосовно потреб суспільної системи.

Ціннісна амбівалентність − одночасне існування у суспільній та індивідуальній правосвідомості різного ставлення до одного й того ж явища у соціальному житті.

Цінність – поняття, що вказує на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності для індивіда, суспільства, нації та людства в цілому.

Шаріат – комплекс юридичних норм, принципів та правил поведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху і є божим законом, доведеним до людей через Коран і хадиси.

Public Relations – зв’язки з громадськістю − технології створення і впровадження образу об’єкта (товару, послуги, фірми, бренду, особистості) в ціннісний ряд соціальної групи, з метою закріплення цього образу як ідеального й необхідного в житті. В сфері правового виховання − це технологія створення образу “правової людини”, тобто людини, яка має високу правову культуру й правосвідомість.

Поиск по сайту: