Технологія ухвалення організаційного рішення

Тема Розробка й реалізація організаційних управлінських рішень

Сутність і особливості організаційних управлінських рішень.

Керівники витрачають значну частину часу на прийняття управлінських рішень. У багатьох випадках від цих рішень залежать реальні можливості досягнення цілей організації, її ефективна діяльність. Оцінка роботи керівника виробляється виходячи із числа й значущості прийнятих ним рішень.

Класифікація рішень:

1. За змістом: економічні; соціальні; організаційні; технічні наукові.
2. За кількість цілей: одноцільові багатоцільові
3. За тривалість дії: стратегічні (довгострокові) тактичні (середньострокові) оперативні (короткострокові)
4. За кількістю об’єктів прийняття: індивідуальні; групові
5. За рівнем прийняття: стосовно організації в цілому; структурних підрозділів; функціональних служб; окремих працівників.
6. За глибиною впливу: одно рівневі; багаторівневі.
7. За напрямком рішення: усередині організації як системи; так, що виходять за її межі.

Ефективність рішення оцінюють стосовно двох загальних критеріїв:

1. відповідність об'єктивним вимогам гарному рішення в той час, коли воно приймається;
2. правильність рішення, що виявляється пізніше.

Відповідність рішення загальному критерію припускає, що зазначене рішення:

• діюче й прагматичне, чітко визначає, що, коли і як буде зроблено відносно проблеми;
• вироблено в інтересах досягнення цілей організації;
• здійснено ефективно, тобто його реалізація дає організації певну вигоду.

Стадії прийняття управлінських рішень:

1) виявлення й визначення проблеми;

2) пошук інформації й альтернатив розв’язання;

3) вибір серед альтернатив;

4) ухвалення рішення.

Необхідність прийняття того або іншого управлінського рішення виникає за наступних умов:

· є розбіжності між бажаним і існуючим рівнями розвитку (певна невідповідність діяльності організації її цілям);

· розбіжності досить великі, щоб бути поміченим, отже, заслуговують на увагу;

· особа, що приймає рішення, прагне скоротити розбіжності;

· особа, що приймає рішення, упевнена в можливості скорочення розбіжностей.

Технологія ухвалення організаційного рішення.

За виявленням проблеми й установленням її причин іде стадія пошуку інформації й альтернатив розв’язання. Припустимо, з'ясовується, що розмір прибутку підприємства в певний період скорочується, розрив між собівартістю продукції й ціною продажу починає звужуватися. Зібрана керівником інформація вказує на те, що причиною скорочення розриву є собівартість продукції, що збільшується, за рахунок зростання витрат на сировину, експлуатацію обладнання й оплату праці робітників.

Можливі альтернативи рішень можуть бути наступними:

· зменшення вартості сировини за допомогою раціоналізації методів її придбання;

· зменшення вартості сировини шляхом переходу до власного її видобутку;

· скорочення виробничих витрат завдяки використанню більш ефективного обладнання;

· наймання дешевої робочої сили.

Способи вибору рішення серед альтернатив поділяють на задовільні й максимізаційні. У першому випадку рішення покликане просто задовольнити виниклу потребу, у другому – з великої кількості альтернатив вибирається найкраще рішення. Процес вибору може спиратися на раціональні докази, інтуїтивні уявлення, комбінацію того й іншого. З акту ухвалення рішення випливають передача його для реалізації, організація його підтримки, асигнування необхідних ресурсів, створення системи зворотного зв'язку.

Особи, що приймають рішення, використовують кілька стратегій:

1. уникати невизначеності (ігнорувати джерела невизначеності й робити ставку на кращий варіант);
2. зводити невизначеність до визначеності (уявляти, що майбутнє буде таким же, як і минуле, і приймати рішення, як у минулому);
3. скорочувати невизначеність зовнішнього середовища (вести переговори із джерелами невизначеності, послідовно прояснювати невідомі обставини й т.п.).

Способи прийняття рішень залежно від того, на що орієнтовано особу, яка приймає рішення:

1. раціональний, коли весь процес обґрунтування рішення націлений на максимальний результат;
2. адміністративний, коли в рамках повноважень керівника приймається рішення, що задовольняє мінімальні вимоги;
3. інтуїтивний, коли при прийнятті рішень керуються аналогіями, словесними концептуальними асоціаціями, передбаченням.

Раціональний спосіб передбачає, що розглядаються усі альтернативи, як і наслідки, які можуть виникнути в кожному можливому випадку. Вибір припадає на ту альтернативу, що забезпечує максимальний виграш. Для того, щоб раціонально приймати рішення, суб'єкт рішення повинен:

• знати свої цілі й ранжувати їх за ступенями важливості;
• знати всі можливі альтернативні варіанти рішення проблеми;
• знати відносні «за» і «проти» кожної альтернативи;
• завжди вибирати альтернативу, що максимізує досягнення мети.

До управлінських рішень менеджера пред'являються такі вимоги: цілеспрямованість, вибір головної проблеми, об'єктивність, своєчасність, компетентність, комплексність дієвість та конкретність

1. Цілеспрямованість. Кожне рішення повинно визначати конкретні цілі і задачі трудового колективу, встановлення завдання безпосереднім виконавцям трудового процесу, мобілізуй вати ресурси для безумовного досягнення цих цілей, рішення першочергових задач і встановлених завдань.

2. Вибір головної проблеми. Багато менеджерів займаються вирішенням багаточисленних дрібних питань і не знаходять головної проблеми, рішення якої сприяло б усуненню або ліквідації наявних недоліків у роботі колективу. Слабким є той менеджер, який хватається за рішення дрібних, другорядних справ і витрачає на це свої сили, не може вирішувати ключові питання, від яких залежать успіхи в роботі.

3. Об'єктивність управлінського рішення. Кожне управлінське рішення менеджера за своєю природою носить суб'єктивний характер. Але необхідність у прийнятті того чи іншого рішення настає незалежно від бажання менеджера, тобто об'єктивно. Звідси уважне вивчення реального ходу подій у розвитку виробництва і зовнішніх умов дає можливість правильно зорієнтуватися, відповідним чином відреагувати, визначити необхідний напрямок діяльності колективу для досягнення найкращих результатів у тих умовах, які уже склалися.

Ігнорування об'єктивності, фактичного стану справ, абстрагування від реальних обставин призводе до суб'єктивізму, відриву від реальних умов виробництва.

4. Своєчасність прийняття і реалізації рішень. Динамічність подій у реальному житті організації постійно висувають перед менеджером все нові й нові проблеми, їх не завжди видно і важ­ко визначити на скільки вони є важливими і взаємопов'язаними з іншими невирішеними питаннями. Досвідчені керівники «відчувають» появу проблеми і їх можливі наслідки, встигаю своєчасно звернути увагу спеціалістів і прийняти певні заході. Несвоєчасні вирішення проблем призводе до втрат наявних ресурсів.

5. Компетентність управлінських рішень. Прийняття рішення є практичним застосуванням знань менеджера принципів управління, навичок керівництва колективом, врахування умов і особливостей конкретної ситуації. Вона передбачає правомочність посадової особи або колективного органу приймати конкретне рішення.

Розподіл повноважень між службами управління є основою правильного розподілу навантажень по розробці і реалізації рішень.

Загальне правило цієї вимоги є те, що керівник, спеціаліст або орган управління не повинні приймати рішення, що віднесені до компетенції своїх підлеглих і в той же час не перевищувати своєї влади у прийнятті рішень.

Приймаючи рішення за підлеглого, менеджер знижує відпо­відальність останнього за кінцеві результати, наслідки роботи.

6. Комплексність управлінських рішень і системність в їх реалізації, необхідність комплексного рішення проблем є причиною розробки програм стратегічного управління, інноваційної та інвестиційної діяльності організації.

7. Дієвість і конкретність управлінських рішень. Дієвість рішення полягає у силі свого впливу на колектив достатньої для зміни стану справ у заданому напрямку для досягнення постав­лених цілей.

Конкретність рішення передбачає точність поставлених у ньому цілей і завдань, чіткість викладення, грамотність оформ­лення, доступність для розуміння виконавцями, врахування інтересів працівників, які безпосередньо будуть його виконувати.

Додержанням вимог до управлінських рішень, менеджер створює творчі умови у трудовому колективі і забезпечує успіх у роботі всього колективу організації.

Поиск по сайту: