Між показниками. Вибір показників для прогнозування

Економічна політика, якщо вона підтримує ринкову економіку, має бути гнучкою, твердою і стабільною, створювати сприятливі умови розвитку для всіх інституціональних одиниць. Для цього вона повинна бути зважена, довгострокова і стабільна, давати змогу споживачам і виробникам орієнтуватися в складних ринкових відносинах, перебуваючи під правовим захистом держави, орієнтувати поведінку учасників ринкових відносин на ті чи інші погоджені глобальні пріоритети розвитку суспільства.

На основі економічної політики в країні розробляються прогнози та індикативні плани, програми, здійснюються розрахунки макроекономічних показників-валовий внутрішній продукт, інфляція, продуктивність праці, рівень безробіття тощо. Лише в цьому випадку економічна політика дає реальну можливість розробити варіанти можливих сценаріїв економічного розвитку.

Здійснюючи економічну політику, необхідно враховувати об'єктивну дію економічних законів на макроекономічному і мікроекономічному рівнях. Наукове обгрунтування потрібне для того, щоб формування економічної політики не залежало від суб'єктивних дій і намірів, а скеровувалося вимогами ринкових відносин, враховувало економічну свободу, яка надає великі можливості для реалізації потенціалу людини і суспільства.

Економічна політика, яка проводиться в країні, прямо визначає динаміку макроекономічних показників, зокрема державного бюджету.

Прогнозування на макрорівні виконується по-перше як незалежне дослідження, по-друге, для примінення в плануванні, особливо бюджетному. Ці прогнози використовуються також галузевими міністерствами, підприємствами і їх об'єднаннями при розробці своїх прогнозів. Порівняння фактичного стану економічних параметрів з їх прогнозними значеннями дозволяє оцінити відхилення і виявити причини, з яких вони виникли.

Економічний аналіз прогнозу включає: оцінку досягнутого потенціалу; виявлення тенденцій і факторів впливу; визначення вектора необхідних коректуючих дій уряду для досягнення цілей розвитку суспільства.

Макроекономіка вивчає крупномасштабні явища: економічне зростання, інфляцію, безробіття.

Дослідження економічних явищ здійснюється за допомогою показників, які називаються макроекономічними.

Макроекономічні показники відображають масштабні економічні явища на державному рівні. Вони описують функціонування економіки, структуру, потенціал галузей, пропорції і взаємозв'язки.

Прогнозування макроекономічних показників проводиться з упередженням у часі (декілька років), в тому числі на найближчій рік. Прогноз року коректується з урахуванням нової інформації, яка впливає на даний показник.

До макроекономічних показників відносяться: валовий національний продукт ВНП; валовий внутрішній продукт ВВП; чистий національний продукт ЧНП; чистий внутрішній продукт ЧВП; об'єм промислової продукції; об'єм с/г продукції; виробництво споживчих товарів (продовольчих і непродовольчих); об'єм товарообігу; об'єм інвестицій; емісія грошей; індекс споживчих цін ІСЦ; рівень безробіття і т.д.

Прогнози макроекономічних показників використовуються в плануванні як бази для обгрунтування планів держави і регіонів; бюджетних планів; індикативних планів держави і її регіонів; державних програм; планів держави і муніціпальних підприємств, які входять у підприємницький сектор економіки держави та інші.

Основні фактори, які впливають на макроекномічні показники: соціальні потреби, технічні можливості, політичний стан; ресурси; економічна доцільність.

Макроекономічне прогнозування направлено на розв'язання таких задач: визначення цілей розвитку (наприклад, розв'язання продовольчої проблеми); визначення оптимальних шляхів і засобів досягнення цілей; визначення ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей (наприклад, визначення доходної частини бюджету, спрямованої на соціальні проблеми суспільства); розробка можливих дій різних органів для досягнення поставлених цілей; визначення можливих негативних дій і шляхи їх усунення.

На рівні держави задачі економічного прогнозування і планування повинні розглядатися взаємозв'язано. В процесі розробки прогнозу макроекономічних показників аналізуються взаємодія цілей, способів і засобів їх досягнення, визначення необхідних ресурсів для їх реалізації. По характеру прогноз цього рівня наближається до плану. Але постановка їх різна.

Вважається, що моделювання може застосовуватися для прогнозування макроекономічних показників, але отриманий результат повинен коректуватися з урахуванням думок спеціалістів. Приведемо деякі моделі для прогнозування макроекономічних показників, які мають найбільш загальний вигляд:

Модель незалежних факторів ;

модель залежних факторів ,

в тому числі

а) лінійна модель ,

яка найчастіше використовується з-за простоти розрахунків, але не завжди є достатньо точною;

б) степінна модель ,

в) логарифмічна модель ,

де -прогноз показника; - залежні фактори впливу; - незалежні фактори впливу; - основні параметри факторів впливу.

Вимірювання результатів економічного зростання на макроекономічному рівні найповніше здійснюється через валовий національний продукт ВНП, валовий внутрішній продукт ВВП, чистий національний продукт і чистий внутрішній продукт ЧВП. На практиці використовується показник ВВП і ЧВП.

Рівень безробіття. Оскільки основним ресурсом економіки є робоча сила, то підтримка зайнятості – найважливіша мета економічної політики. Рівень безробіття – це статистичний показник кількості тих, хто не має роботи в загальній чисельності тих, хто бажає працювати тобто працездатних (у відсотках).

Робоча сила – це загальна кількість зайнятих і безробітних, а рівень безробіття може визначатися як відсоток безробітних у загальній кількості робочої сили.

Рівень безробіття=(кількість безробітних/загальна кількість робочої сили)*100 відсотків.

Оскільки зайняті працівники беруть участь у виробництві товарів і послуг, а безробітні – ні, то передбачається, що зростання рівня безробіття супроводжується зниженням реального обсягу ВВП. Ця залежність одержала назву закону Оукена.

Розглянуті три статистичні показники ВВП, ІСЦ і рівень безробіття – дають змогу кількісно оцінити стан економіки на макроекономічному рівні.

Валовий внутрішній продукт і методи його оцінки, застосовувані органами статистики, мають такі якісні характеристики.

Основними складовими розрахунку валового внутрішнього продукту є: випуск товарів та послуг; проміжне споживання; додана вартість.

Оцінка кінцевого продукту дає можливість одержати дані про: валовий внутрішній продукт як різницю між випуском у ринкових цінах і проміжним споживанням і цінах покупців; валову додану вартість секторів та галузей економіки, обчислену у вигляді різниці між випуском в основних цінах та проміжним споживанням у цінах покупців.

Маючи таку оцінку кінцевого продукту, можна визначити величину номінального ВНП і ВВП. Реальний ВНП і ВВП визначається на основі застосування єдиних порівнянних цін: єдині ціни на кілька років або ціни попереднього року. Однак у першому випадку можна використовувати для аналізу не тільки динаміку зміни продукту протягом ряду років, а й величину самого продукту, а в другому- використовується лише динаміка у відсотках.

На основі показників ВНП і ВВП приймаються найважливіші рішення щодо розвитку суспільства: формується державний бюджет, розробляється грошово-кредитний план, визначаються витрати на споживання і нагромадження, встановлюються взаємовідносини з світовим співтовариством тощо.

Перехід до методології в системі національних рахунків в Україні набув першорядного значення і вимагає вивчення методологічних підходів до розрахунків валового національного продукту (ВНП), валового внутрішнього продукту (ВВП), чистого національного продукту (ЧНП) і чистого внутрішнього продукту (ЧВП).

Поиск по сайту: