Основні принципи організації навчання дітей основ безпеки життєдіяльності

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ З ОСНОВ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Навчання дітей основ безпеки життєдіяльності є одним із пріори­тетних напрямів освітнього процесу.

Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмо­ваних дітей, постала потреба в систематичній роботі з дошкільниками для формування в їх свідомості стереотипів безпечної поведінки в життєвому середовищі.

Завдання дорослих — педагогів і батьків — не залякувати дітей, а, користуючись їх природною допитливістю, навчити правил поведінки, не забороняти або приховувати небезпечні предмети і речі, а в ґрунтовній, цікавій, пояснювальній роботі вчити правильно кори­стуватися ними.

Виховання в дітей дошкільного віку почуття особистої безпеки має відбуватися з дотриманням почуття міри. Якщо дитину залякувати не­безпечним та агресивним світом через безліч «не чіпай», «не ходи», «не роби», «не можна», вона втратить почуття ризику, стане сприймати світ як агресивне оточення й усе життя, врешті-решт, витратить на боротьбу з ним, або не звертаючи уваги на частку «не», буде сприймати заборону як керівництво до дії.

Щоб запобігти цьому, педагогам треба добирати такий зміст, форми роботи, які б дозволили відчути дитині не лише цінність свого життя та здоров'я, а й свої можливості у зміцненні та збереженні його, підготували до чітких дій у небезпечних ситуаціях; сприяли вихованню самостійності та відповідальності; не допускали виникнення почуття страху.

Від педагога вимагається теоретична компетентність, методична грамотність, творчий потенціал. Важливо використовувати методи, адекватні віковим особливостям дітей.

Основні принципи організації навчання дітей основ безпеки життєдіяльності

Принцип повноти. Зміст програми має реалізуватися з усіх розділів. Якщо будь-який розділ випадає, то діти виявляються незахищеними від поданих у ньому певних джерел небезпеки.

Принцип системності. Робота має проводитися систематично весь навчальний рік при гнучкому розподілі змісту програми протягом дня. Доцільно спеціально організовані заняття проводити в першу полови­ну дня. Щодо гри, театралізованої та інших видів нерегламентованої діяльності, то ці форми роботи можуть здійснюватися як у першу половину дня, так і в другу. Можна визначити певний день тижня або працювати тематичними циклами. Бажано враховувати такий фактор, як склад групи влітку або під час карантину, коли дітей у групі менше, основний зміст програми давати не потрібно, а закріплювати вивчений матеріал.

Принцип сезонності. Потрібно за можливості використовувати місцеві умови, оскільки значна частина змісту програми пов'язана з ознайомленням дітей з природою (наприклад, із розділами, які передбачають ознайомлення дітей із їстівними й неїстівними грибами та ягодами). Якщо взимку можна обмежитись методичними посібниками, то влітку необхідно організовувати екскурсії в парк, до лісу тощо для максимального наближення до звичайних природних умов і закріплення відповідного матеріалу.

Принцип урахування умов міської й сільської місцевості. Міські й сільські дошкільники мають різний досвід взаємодії з довкіллям. У міських дітей особливі проблеми виникають в умовах сільської місцевості (як поводитися з піччю, як орієнтуватись у лісі, як поводити­ся з домашніми тваринами тощо). І, навпаки, сільські діти, потрапляючи в місто, часто виявляються не підготовленими до правильної поведінки на вулиці, у транспорті, з незнайомими дорослими. Компенсувати їх неінформованість у правилах поведінки в незвичних для них умовах можна лише під час цілеспрямованої педагогічної роботи дошкільного закладу.

Принцип вікової адресованості. Під час роботи з дітьми різного віку зміст будується послідовно: одні розділи беруться для роботи з діть­ми молодшого віку, другі — для середнього, треті — для старших дошкільників. Інший шлях — один і той самий зміст програми за роз­ділами використовується для роботи в різних вікових групах. У цих випадках мають використовуватись методи, які відповідають віковим особливостям дітей.

Принцип інтеграції. Програма з безпеки життя може реалізуватись як самостійна, а може виступати як складова частина комплексної про­грами, її зміст органічно переплітається зі змістом основної комплексної програми. Насамперед це стосується занять з образотворчої, театра­лізованої діяльності, з ознайомлення з навколишнім, екологічного й фізичного виховання, а також нерегламентованих видів діяльності й окремих режимних моментів. Вибір найраціональніших моделей за­лежить від загальної організації педагогічного процесу дошкільного закладу. Водночас для більшої ефективності потрібно використовувати різні форми роботи (як спеціально організовані заняття, ігри й розваги, так і режимні моменти, наприклад, гігієнічні та оздоровчі процедури). Тобто програма не має бути штучною надбудовою, її слід органічно інтегрувати в цілісний педагогічний процес.

Принцип координації діяльності педагогів. Цей принцип тісно пов'язаний із попереднім. Тематичні плани вихователів і спеціалістів мають бути скоординовані таким чином, щоб не було повторень, із послідовно викладеними певними темами. Наприклад, спеціаліст з образотворчої діяльності у зміст окремих занять уміщує такі теми, як отруйні рослини, небезпечні ситуації контактів із тваринами, іншими людьми, дорожні знаки тощо.

Принцип послідовності взаємодії з дитиною в умовах дошкіль­ного закладу й сім'ї. Основні розділи мають стати надбанням батьків, які можуть не лише продовжувати бесіди з дитиною на конкретні запропоновані педагогами теми, а й виступати активними учасниками педагогічного процесу.

Поиск по сайту: