Поняття та класифікація сировини і матеріалів та їх роль у функціонуванні підприємства

Сировина і матеріали являють собою найважливіший елемент виробничих запасів. Сировина і матеріали - це ті предмети праці, з яких виготовляють продукт. Матеріали, використовувані у виробництві умовно поділяють на основні та допоміжні. Це пов'язано з тим, що основні матеріали утворюють матеріальну (речовинну) основу продукту, для виробництва якого використовується.

Допоміжні, як і основні, або речові входять до складу виробленого продукту, але на відміну від основних не утворюють матеріальної його основи, додаються до основних матеріалів з метою викликати в них необхідні якісні зміни, або ж не входять речовинно в виготовлений продукт, а споживаються засобами праці, або витрачаються для поліпшень умов праці (наприклад, ремонт і утримання будівлі та основних допоміжних приміщень). Однак не завжди допоміжні матеріали виділяють в самостійну групу, що залежить від виду виробництва. Так, наприклад, в деяких галузях машинобудування важко, а в більшості випадків неможливо розмежувати основні і допоміжні матеріали.

На деяких виробництвах виготовленні продукції нарівні з основними матеріалами використовуються покупні вироби та напівфабрикати.
Покупні вироби і напівфабрикати - це матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але не є ще готовою продукцією. Вони також складають матеріальну основу вироблюваної продукції. До цієї групи відносяться, як правило, заготовки (повидло), що поставляються іншими підприємствами, які йдуть на комплектування продукції або піддаються додатковій обробці для отримання готової продукції.

З групи допоміжних матеріалів у зв'язку з особливістю використання виділяють паливо, тару і тарні матеріали і д.р.

Паливо поділяють на технологічне (для технологічних цілей), рухове (пальне) і господарське (на опалення).

Тару і тарні матеріали становлять предмети, використовувані для упаковки, транспортування, зберігання різних матеріалів і продукції. Тара і пакувальні матеріали можуть бути використані як одноразово (папір, картон), так і багаторазово (ящики, мішки та ін.)

Потрібно відзначити, що в деяких виробництвах утворюються відходи матеріальних ресурсів - залишки вихідної сировини, які втратили повністю або частково своє первинне властивість (якість) і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Такі відходи поділяються на поворотні і безповоротні.

Безповоротними називають відходи, які можуть бути використані підприємством або реалізовані на сторону. Зворотні відходи необхідно оцінювати - це дозволяє знизити витрати основного виробництва. Залежно від стану такі відходи оцінюються по-різному.

Кожне підприємство має велику кількість різноманітної сировини і матеріалів, тому їх класифікація не може обмежуватися системою рахунків синтетичного обліку. Необхідна більш детальна класифікація на групи і підгрупи за технічними властивостями чи ознаками. Кількість груп і підгруп визначається виходячи з номенклатури матеріалів і характеру продукції, що виготовляється. Однак в основу їх повинна бути покладена угруповання, прийнята в статистичній звітності про рух матеріалів.

Усередині кожної групи матеріали поділяються за найменуваннями, сортами, розмірами.

Кожному виду матеріалів присвоюється номенклатурний номер (шифр), який вноситься до переліку званий номенклатурою матеріальних цінностей, а також вказується на всіх первинних документах по руху матеріалів.
Для скорочення облікової номенклатури матеріалів і спрощення обліку однорідні і близькі за своїми властивостями матеріали можуть об'єднуватися в один номенклатурний номер. Шифри будують так, щоб по номенклатурному номеру можна було визначити групу матеріалів, а також інші їх ознаки.

Номенклатура-цінник є систематизований довідник, що охоплює всі матеріальні цінності, що знаходяться на підприємстві. При його розробці слід звернути особливу увагу на правильність найменувань матеріальних цінностей та одиниць виміру.

Надані матеріалами номенклатурні номери в обов'язковому порядку зазначаються у всіх документах по руху сировини і матеріалів, на матеріальних ярличках і картках складського обліку. Це полегшує подальшу обробку документів і попереджає виникнення помилок при оприбуткуванні чи списанні матеріалів та сировини.

Як зазначалося, різноманітність сировини і матеріалів залежить від виду виробництва.

ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза» відноситься до підприємств харчової промисловості молочної галузі. Підприємство займається виробництвом молочних виробів і кондитерських виробів для задоволення потреби населення. Цьому сприяє цілий ряд робіт, пов'язаний з придбанням, зберіганням, переробкою сировини і реалізацією готової продукції споживачам. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи виходячи з попиту на виробничу продукцію.

Молочне виробництво оснащене сучасним обладнанням, новітніми технологіями, що має потужну виробничу базу.

Виробничий процес носить масовий безперервний характер, тобто виробництво характеризується сталістю структури процесу праці, на робочих місцях повторюються одні і ті ж процеси праці, пов'язані з виготовленням однорідної продукції, використання спеціалізованого устаткування. Для такого типу виробництва характерні великий обсяг виробництва, обмежена номенклатура продукції, високий ступінь механізації й автоматизації, ритмічність і потоковість виробництва, а перетворення сировини в продукцію зливається в єдиний нерозривний процес. Така організація дозволяє отримати виробництво з закінченим технологічним циклом - від прийому сировини до відвантаження готової продукції. На підприємстві створена єдина система забезпечення якості та контролю по всьому технологічному ланцюжку - від якості підготовляють до переробки сировини до якості готової продукції.

Сукупність виробничих підрозділів (цехи, дільниці, де виготовляється продукція, склади, лабораторії, майстерні та ін.) їх кількість і склад визначають виробничу структуру підприємства.

Основним виробничим підрозділом є виробнича ділянка. Розрізняють такі види цехів: основний, допоміжний, обслуговуючий.

Основний - це цех, де здійснюється виробничий процес з перетворення сировини чи напівфабрикату в готову продукцію виробляють продукцію, визначальну основне призначення підприємства.

Допоміжні цехи і виробничі дільниці здійснюють таку діяльність, яка створює умови для нормальної ефективної роботи цехів і дільниць.
Усі виробничі відділення на молочному підприємстві тісно пов'язані між собою. Сировина і напівфабрикати переробляються в готову продукцію шляхом послідовної їх передачі з одного виробничого ділянки на іншу.
Характерною особливістю продуктивності є наявність великої кількості рухомих операцій та внутрішньоцехових переміщень вантажів сировини і матеріалів в основному виробництві.

У калькуляційних статтях зі складу статті "Сировина і матеріали" з вищесказаного намаслосирбазі виділяють молоко і цукор, додаткову сировину. Вся сировина бази поділяється на основну і додаткову. До додаткового сировини на ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза» відносять воду, сіль, яйця, продукти, приготовлені з фруктів і ягід та ін. Крім цього в останні роки широко використовуються поліпшувачі - ферментні препарати, поверхнево-активні речовини. До порівняно нових видів сировини також можна віднести розчин цукру, нові жирові продукти і поліпшувачі. Сировина застосовується за рецептурою для підвищення харчової цінності.

Таким чином, судячи за питомою вагою основної сировини в загальній сумі витрат, можна зробити висновок, що молочне виробництво безпосереднім чином пов'язано з масло-молочною промисловістю, що забезпечує основною сировиною. А додаткова сировину маслосирбаза отримує від підприємств цукрової, масложирової, соляної.

Підприємство постійно пов'язане поставками різних видів сировини і тари з підприємствами інших суміжних галузей промисловості і має розгалужені транспортні зв'язки з ними, а також з магазинами роздрібної торгівлі. Основні види вантажів на підприємство доставляються автотранспортом, спеціалізованим автотранспортом доставляється також готова продукція у торговельну мережу.

Необхідно відзначити, що для виробництва молочної продукції уся сировина повинна мати необхідні якісниі показники, відображеними у Державних стандартах, технічних умовах та інших документах. Тому перед відпусткою сировини маслосирбази кожен постачальник проводить необхідну лабораторну перевірку на якість.

Таким чином, при розгляді складу сировини і матеріалів видно, що вони мають значну питому вагу в порівнянні з іншими статтями, групуються виходячи з номенклатури використовуваних матеріалів і специфіки підприємства, а також складають матеріальну основу продукції.

1.2. Методи оцінки сировини і матеріалів, що списуються у
виробництво

Важливе значення в обліку матеріалів має їх оцінка. Сировина і матеріали в балансі обліковуються за фактичною собівартістю. Формами витрат на придбання матеріалів можуть бути:

- сума, що сплачується організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з їх придбанням;

- податки, що сплачуються у зв'язку з придбанням одиниці матеріалів;

- винагороду, сплачувана посередницьким організаціям;
- витрати по заготівлі та доставці до місця їх використання, включаються витрати зі страхування;

- витрати по створенню заготівельно-складського апарату, організації, витрати на послуги транспорту по доставці матеріалів до місця їх використання.

Не включаються до фактичні витрати на придбання матеріалів загальногосподарські та аналогічні витрати, крім випадків, коли вони безпосередньо пов'язані з придбанням.

Фактично собівартість матеріально-виробничих запасів, внесених в рахунок внеску в статутний капітал організації, визначається виходячи з грошової оцінки, узгодженої установчими організаціями, якщо інше не передбачене законом України.

Фактична собівартість матеріалів, отриманих безоплатно, визначається виходячи з їх ринкової вартості на дату оприбуткування.

Фактичну собівартість матеріалів можна розглянути тільки після закінчення місяця, коли будуть складові цієї собівартості (платіжні документи постачальників матеріалів їм за перевезення та інші витрати). Рух же матеріалів відбувається в організаціях щодня і документи на прихід і витрата матеріалів повинні оформлятися вчасно, у міру здійснення операцій і знаходити відображення в обліку. Тому з'являється необхідність використовувати в поточному обліку тверді, заздалегідь встановлені ціни, звані обліковими або може бути планові або договірні ціни.

У разі використання в поточному обліку договірних цін по закінченні місяця розраховується сума і відсоток транспортно-заготівельних витрат для доведення їх до фактичної собівартості. При використанні планових цін щомісяця розглядається сума і відсоток відхилень фактичної собівартості від планової (економія або перевитрата). Цей показник надає можливість дати оцінку процесу заготовляння матеріалів. Транспортно-заготівельні витрати або відхилення від планових цін розраховуються не по кожному номенклатурному номеру матеріалу, а за групами матеріалів (основні, напівфабрикати і т.д.). За основу розрахунку беруться залишки матеріалів на початок місяця і їх надходження за звітний період.

Таким чином, фактична собівартість одиниці кожного виду матеріалів складається з ціни і транспортно-заготівельних витрат.

На ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза» в поточному обліку матеріали враховуються аналогічним чином за кількістю та фактичної собівартості їх придбання і заготовляння.

Сировина і матеріали звертаються на рахунках бухгалтерського обліку в грошовій оцінці, яка ускладнюється з розвитком ринкових відносин. Ринкові ціни можуть коливатися, вони міняються. Отже, змінюється і вартість сировини і матеріалів.

Це відбивається на величині показників собівартості і прибутку в поточній оцінці. Тому з урахуванням ситуації, що склалася на ринку, при виборі облікової політики на майбутній рік, підприємства можуть передбачити один з наступних методів оцінки сировини і матеріалів, що списуються у виробництво:

- за собівартістю кожної одиниці;

- за середньозваженою собівартістю;

- за собівартістю перших за часом придбань (метод ФІФО);

- за собівартістю останніх за часом придбання (метод ЛІФО).

Застосування одного з методів по конкретному найменуванню проводиться протягом усього звітного року.

Кожен з перерахованих методів має свої переваги і недоліки і не є ідеальним. Протягом року підприємство не може довільно змінювати з кон'юнктурних міркувань з метою коригування фінансових результатів вибраної ним при прийнятті облікової політики на майбутній рік метод оцінки виробничих запасів.

Метод оцінки матеріалів за фактичною середньозваженої собівартості є традиційними для нашої вітчизняної облікової політики.

При переході на організацію обліку відповідно до вимог міжнародних стандартів передбачається при списанні матеріалів на витрати виробництва, оцінювати їх за методами ФІФО і ЛІФО. Оцінка матеріалів за методом ФІФО і ЛІФО характерна для країн з ринковою розвиненою економікою і в нашій країні поки не отримала широкого поширення через нестабільності ринкових відносин (дозволені з 1995р.). Крім цього реалізація зазначених методів оцінки матеріалів у практиці вітчизняних підприємств можлива лише в умовах комп'ютеризації обліку даного об'єкту.

Розглянемо докладніше вищеперелічені методи оцінки сировини і матеріалів.

Метод оцінки матеріалів за фактичною собівартістю кожної одиниці матеріалів.

Цей метод використовується в тих випадках, коли на підприємстві є технічні і організаційні можливості для обліку покупних цін та інших витрат по кожному конкретному виду матеріалів, а також коли необхідно чітко ідентифікувати і забезпечити їхній фізичний і вартісне рух від моменту придбання до моменту споживання.

В основному цей метод використовується на підприємствах, що виробляють дорогий товар (особливо це характерно для одиничних виробництв). Це єдиний метод, при якому відбиваний у бухгалтерському обліку вартісної потік повністю відповідає фізичному потоку враховуються цінностей.

Цей метод можна охарактеризувати самим трудомістким.
Метод оцінки матеріальних запасів за фактичною середньозваженої собівартості.

На виробництві, де сортовий облік виробничих запасів ведуть за фактичною собівартістю, при їх відпуску у виробництво, експлуатаційні, ремонтні потреби та інші цілі витрачені матеріальні ресурси оцінюють за середньої собівартості, яка складається з собівартості залишку матеріалів на початок місяця і собівартості їх заготовленого кількості в звітному місяці. Визначення середньої фактичної собівартості досить трудомістким, тому що вимагає попередньої рознесення до карток кількісно-сумового обліку матеріалів даних про їхню останню поставці.

Для обчислення середньої собівартості матеріалів необхідно визначити:

1. Масу і вартість фактичної кількості матеріалів даного виду, що знаходяться в обігу підприємства. При цьому маса матеріалів - це кількість на початок місяця плюс кількість надійшли за місяць матеріалів, а вартість цих матеріалів - це вартість матеріалів, що залишилися на початок місяця плюс вартість матеріалів, що надійшли за місяць;

2. Середньофактичну собівартість одиниці даного матеріалу як відношення вартості фактичної кількості матеріалів до їх маси;

3. Фактичну собівартість фактично витрачених матеріалів як добуток середньо фактичної собівартості одиниці матеріалу і маси фактично витрачених матеріалів за місяць.

Такий розрахунок необхідно робити по кожному виду витрачених матеріалів.

На практиці розрізняють два способи обчислення середньої собівартості:

- постійно розраховується середньозважена вартість;

- періодично розраховується середньозважена вартість.

Метод оцінки матеріалів за собівартістю останніх за часом закупівель (метод ЛІФО).

Підприємство, що використовує метод ЛІФО списує матеріали в іншій послідовності (протилежної), ніж при методі ФІФО. Списування матеріалів при цьому методі виробництва за принципом "остання партія в прихід - перша в расход". При застосуванні цього методу матеріальні ресурси, які значаться в запасі на складі, на кінець місяця оцінюють за фактичною собівартістю ранніх (перших) за часом закупівель, а в собівартості реалізованої продукції враховується вартість останніх за часом закупівель.

"Метод оцінки матеріалів за собівартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО)".

Суть методу ФІФО полягає в тому, що матеріали списуються послідовно, в порядку їх поставок на підприємство за принципом "перша партія в прихід - перша на вихід". При застосуванні цього методу матеріали, які значаться в запасі на складі на кінець місяця, оцінюються за фактичною собівартістю останніх за часом закупівель, а в собівартості реалізованої продукції враховується вартість ранніх (перших) закупівель.

За технікою організації обліку методи ЛІФО аналогічні ФІФО, тільки списання проводиться в зворотному порядку - від останніх партій до перших. Організація обліку методами ФІФО і ЛІФО вимагає ведення сумового обліку за кожної партії матеріалу, з відображенням часу приходу та списання. При ручному обліку вимагають дуже великих зусиль.

При використанні методів ФІФО і ЛІФО виникає необхідність оцінки кожної партії витрачених матеріалів, що на практиці здійснити досить складно. Доцільніше вартість витрачених матеріалів при їх оцінці методами ФІФО і ЛІФО визначити розрахунковим шляхом, використовуючи формулу:

Р = Він + П - Ок,

де: Р - вартість витрачених матеріалів;

П - вартість матеріалів, що надійшли;

Він і Ок - вартість початкового і кінцевого залишку матеріалів.

ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза», маючи можливість вибору методу оцінки матеріалів, зафіксував в обліковій політиці за методом оцінки матеріалів середньої вартості. При серйозних підстав організація може змінити обраний спосіб, виклавши принципи і наслідки переходу в пояснювальній записці про облікову політику, що додається до річного звіту.

ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза» відповідно до облікової політики приймає матеріали до обліку за фактичною собівартістю, а списання виробляє за середньою вартістю, яка визначається по кожній групі матеріалів, як приватне відділення загальної собівартості групи матеріалів на їх кількість, відповідно складаються з собівартості та кількості по залишку на початок місяця і за що надійшли запасами в цьому місяці.

Проводимо розрахунки для економічного обгрунтування ефективності вищевикладених методів оцінки матеріалів ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза» використовуючи наступні дані.

Таблиця № 1.1.

Дані надходження і витрат сировини

1. Списання у виробництво за методом середньозваженої собівартості:
собівартість одиниці молока:

96059. 25/28125 = 3.415.

З цього випливає, що фактична вартість витраченого молока буде:

27880. 3.415 = 95210.20 (грн.).

2. Визначимо вартість витраченого молока наступним чином:
списано 8280. 3.26 = 56992.80 (грн.);

розрахунок середньої ціни:

(12360. 3.26 + 4160. 3 + 4020. 3 + 3725. 3.2) / (12360 + 4160 + 4020 + 3725) = 3.16 (грн.).

списано: 9300. 3.28 = 30504

фактична вартість витраченого молока:

26992.8 + 32580.34 + 30504 = 90077.14.

3. При оцінці запасів за методом ФІФО:

фактична вартість витраченого молока:

8280. 3.26 + 4080. 3.26 + 4160. 3 + 2060. 3 + 1960. 3 + 3725. 3.2 + 3615. 3.4 = 89044.6.

4. При оцінці запасів за методом ЛІФО:

фактична вартість витраченого молока:

3725. 3.25 + 4020. 3 + 535. 3 + 4025. 3.65 + 4070. 3.4 + 2205. 3 + 4050. 4.15

+ 4075. 3.5 + 11.75. 3 = 95324.25

З перерахованих вище розрахунків фактичної собівартості списаної у виробництво видно, що вартість витраченої сировини при розрахунку середньозваженої собівартості склала 95222,66 грн., При розрахунку середньозваженої собівартості з урахуванням щоденних поставок - 90077,14 грн., при використанні методів ФІФО - 89044,6; ЛІФО - 95324,25.
На підприємстві застосовують метод постійного розрахунку середньої собівартості. Це означає, що середня ціна певного виду матеріалів розраховується заново при кожному новому надходження матеріалів. За неї матеріали списуються у виробництво до моменту наступного надходження матеріалів на склад. Надходження основного виду сировини на підприємство відбувається щодня. Таким чином, борошно списується у виробництво щодня по знову певними цінами.

Процес визначення середньої вартості матеріалів на підприємстві повністю автоматизований, у противному випадку його здійснення в рамках даного підприємства було б неможливим в силу великої номенклатури і частоти надходжень і списань матеріалів.

Зміна вартості матеріалів і сировини відбувається під впливом інфляційних процесів. Сучасна економічна ситуація вкрай нестабільна, що має великий вплив на ціни ринку сировини.

Найбільш переважно в даних умовах для ПрАТ «Хмельницька маслосирбаза» при оцінці матеріалів і сировини користуватися методом середньої вартості, тим самим страхуємо себе від різких коливань цін на сировину. Метод середньої вартості продукції і отримується прибуток в умовах інфляції і дозволяє уникнути проблем з оподаткуванням. Крім цього, метод середньої вартості найбільш звичний бухгалтерського персоналу з великим досвідом роботи.

Поиск по сайту: