Методи та засоби захисту

Для захисту від ультразвуку, котрий передається через повітря, застосовується метод звукоізоляції. Звукоізоляція ефективна в області високих частот. Між обладнанням та працівниками можна встановлювати екрани. Ультразвукові установки можна розташовувати в спеціальних приміщеннях. Ефективним засобом захисту є використання кабін з дистанційним керуванням, розташування обладнання в звукоізольованих укриттях. Для укриттів використовують сталь, дюралюміній, оргскло, текстоліт, личковані звукопоглинальними матеріалами.

Звукоізолювальні кожухи на ультразвуковому обладнанні повинні мати блокувальну систему, котра вимикає перетворювачі при порушенні герметичності кожуха.

У випадку дії ультразвуку захист забезпечується засобами віброізоляції. Використовують віброізолювальні покриття, гумові рукавиці, гумові килимки.

Питання для самоконтролю

1. Основні кількісні показники освітлення виробничого приміщення.

2. Основні якісні показники освітлення виробничого приміщення.

3. Класифікація виробничого освітлення залежно від джерела світла.

4. Класифікація виробничого освітлення.

5. Методика розрахунку коефіцієнта природного освітлення.

6. Методи розрахунку штучного освітлення.

7. Основні вимоги до виробничого освітлення.

8. Визначення інфразвуку та ультразвуку.

9. Методи та засоби захисту від інфразвуку та ультразвуку.

ООП. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 9.6.

Тема: Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах

1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

2. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон.

3. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.

Література:

1. Гандзюк М.П., Желібо., Є.П.,.Халімовський М.О. Основи охорони прац.- К.: “Каравела”, 2003.- 408с.

2. Москальова В.М.. Основи охорони праці. -К.: Професіонал, 2005. -672с

3. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. -Львів: Афіша, 2002.

4. КОДЕКС ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ (Від 2 жовтня 2012 року № 5403-VI)

1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

Важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів та заходів профілактики і гасіння пожежі мають пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи го­рючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, що нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготов­лені на їх основі матеріали - червона цегла, силікатна цегла, бе­тон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші ма­теріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини Можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що ви-Діляють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т.ін.);

Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозай­матися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до ЗО с.) дії джерела запа­лювання низької енергії.

З точки зору пожежної безпеки вирішальне значення мають по­казники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речо­вин і матеріалів. ГОСТ 12.1.044-89 передбачає більше 20 таких показників. Необхідний і достатній для оцінки пожежовибухонебезпеки конкретного об'єкта перелік цих показників залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння (гомогенне чи ге­терогенне) і визначається фахівцями.

- температура спалаху - це найменша температура речови­ни, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела за­палювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для стійко­го горіння, тобто має місце тільки спалах - швидке згоряння го­рючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів;

~ температура займання - це найменша температура ре­човини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виді­ляє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалю­вання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування початок стійкого полум'яного горіння.

Температура спалаху та займання ЛВЖ відрізняється на 1-5°С, і чим менша температура спалаху рідини, тим меншою є ця різни­ця, і відповідно, більш пожежонебезпечною є ця рідина. Темпера­тура займання використовується при визначенні групи горючості речовин, при оцінці пожежної небезпеки устаткування та техно­логічних процесів, пов'язаних із переробкою горючих речовин, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

- температура самозаймання - це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань відбуваєть­ся різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення полум'яного горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я. Температура самозайман­ня речовини залежить від ряду факторів і змінюється у широких межах. Найбільш значною є залежність температури самозаймання від об'єму та геометричної форми горючої суміші. Із збільшенням об'єму горючої суміші при незмінній її формі температура самоза­ймання зменшується, тому що зменшується площа тепловіддачі на одиницю об'єму речовини та створюються більш сприятливі умови для накопичення тепла у горючій суміші. При зменшенні об'єму горючої суміші температура її самозаймання підвищується.

Для кожної горючої суміші існує критичний об'єм, у якому само­займання не відбувається внаслідок того, що площа тепловіддачі, яка припадає на одиницю об'єму горючої суміші, настільки вели­ка, що швидкість теплоутворення за рахунок реакції окислення навіть при дуже високих температурах не може перевищити швид­кості тепловіддачі. Ця властивість горючих сумішів використо­вується при створенні перешкод для розповсюдження полум'я. Значення температури самозаймання використовується для вибо­ру типу вибухозахищеного електроустаткування, при розробці за­ходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки технологічних процесів, а також при розробці стандартів або технічних умов на речовини та матеріали.

Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твер­дому стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією високих температур у суміші з повітрям - полуменеве горін­ня. Таким чином, горіння твердих речовин у більшості випадків пов'язане з переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан - газовий. І тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих речовин (антрацит, графіт і т. ін.) можуть горіти у твердо­му агрегатному стані - практично без полум'я.

Спалимі рідини. Характерним для процесу горіння цих рідин є те, що самі рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде мен­ше НКМПП, то запалити таку рідину від зовнішнього джерела за­палювання неможливо, не довівши температуру рідини до значен­ня, більшого за і_нкм. Таким чином, горіння рідин пов'язане з пере­ходом їх з одного агрегатного стану (рідини) в інший (пару). За І_т спалимі рідини поділяються на 5 класів:

Перші 3 класи рідин умовно відносять до легкозаймистих (ЛЗР). Характерною особливістю для ЛЗР є те, що більшість з них, навіть при звичайних температурах у виробничих приміщеннях, можуть утворювати пароповітряні суміші з концентраціями в межах по­ширення полум'я, тобто вибухонебезпечні пароповітряні суміші.

4-й і 5-й класи рідин за („, належать до горючих (ГР). Паропо*> вітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум'я для ГР можуть мати місце при температурах, нехарактерних для ви­робничих приміщень.

Горючі гази горять в суміші з повітрям в концентраціях в ме­жах НКМПП - ВКМПП, і такі суміші, гази, загалом, створюють. без агрегатних переходів речовин. Тому горючі гази мають більшу готовність до горіння, ніж тверді горючі речовини і спалимі ріди­ни, є більш небезпечними з точки зору вибухопожежної безпеки,

Пило-повітряні суміші - суміші з повітрям подрібнених до розмірів часток до 850 мкм твердих горючих речовин. Процес горін­ня пилу, в цілому, подібний до процесу горіння твердих речовин. Але наявність великої питомої поверхні (відношення площі поверхні пи­линок до їх маси) пилинок, яка контактує з окислювачем (повітрям), і здатність до швидкого їх прогріву по всій масі під дією джерела запалювання, роблять пил більш небезпечним з точки зору пожеж­ної безпеки, ніж тверді речовини, з яких він створений.

За здатністю до загоряння і особливостями горіння пил поділя­ють на вибухонебезпечний і пожежонебезпечний.

До вибухонебезпечного належить пил з НКМПП до 65 г/м³. При цьому виділяють особливо вибухонебезпечний пил з НКМПП до 15 г/м³ і вибухонебезпечний - НКМПП становить 15...65 г/м³.

До пожежонебезпечного належить пил з НКМПП більше 65 г/м³. При цьому пил з І_аайм до 250°С належить до особливо пожежонебез­печного, а при ґ_аяйи > 250°С - до пожежонебезпечного.

Поиск по сайту: