Центри відповідальності

1. Основні - Відділ постачання, Основне виробництво (Заготовчий цех, Механічний цех), Управлінські (Адміністрація, Виробничо-плановий відділ, Комерційний відділ)

2. Допоміжні – Загально виробничі (Адміністративно-господарський відділ), Центри, що обслуговують процес виробництва (Відділ якості)

Класифікація центрів відповідальності за принципом повноважень і відповідальності:

Центри відповідальності

Центри інвестицій

Центри прибутку

Центри витрат

Центри виручки

Регульовані

Слаборегульовані

Довільні

Центр витрат може бути охарактеризований як сфера відповідальності, в розрізі якої бажано збирати дані про витрати.;

Центр витрат звичайно підрозділяють на три основні групи:

1.Виробничі центри — безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції.

2.Обслуговуючі центри — сприяють виробництву, проте не займаються безпосередньо виготовленням продукції. Наприклад, будівлі, склади і інші служби по матеріальному господарству; служби надаючі послуги із забезпечення парою, газом, водою, електроенергією; служби контролю над виробництвом; зелені насадження, дорогі; загальноуправлінські служби, бухгалтерія, плановий відділ охорона; служба за змістом і ремонту устаткування і р. д.

3. Центри по допоміжних виробничих операціях, штампування, упаковки, виготовлення химикалий, цех внутрізаводського транспортування.

В крупних організаціях центрів витрат можуть бути тисячі. При рішенні питання про ступінь деталізації центрів витрат беруться до уваги наступні важливі чинники:

· ступінь прийнятої в організації відповідальності за виробництво і витрати (для цього використовується організаційна схема);

· розміщення операцій і процесів;

· характер операцій кожного технологічного процесу, а також рух обробленого виробу в межах організації (це особливо важливо при визначенні ставок невигідних витрат);

· кількість необхідних підрозділів, що доводяться на центр витрат з урахуванням витрат на ведення обліку по них;

· ступінь подібності устаткування, операцій і процесів в межах кожного центру витрат;

· виключення можливості подвійної відповідальності за витрати по даному центру витрат, так само як і невімкнення окремих витрат в центри витрат.

Бажаючи оцінити загальні витрати на одиницю виробів за якийсь певний період, потрібно встановити витрати, які слід віднести до кожного витратного центру. Досягти цього можна в чотири етапи.

Етап 1. Необхідно встановити, які витрати відносяться до одного і лише одному витратному центру.

Етап 2. Існують загальні невигідні витрати, які відносяться до всіх витратних центрів (арендувати приміщення, освітлення, опалювання, страхування будівель і устаткування і т. п.):

Етап 3. Непрямі витрати виробництва звичайно включають такі витрати, як зарплата майстра, комірника, змащувальні матеріали для машин і механізмів, енергопостачання устаткування. Часто ці витрати не можна ідентифікувати з певним виробом, і якщо це так, їх потрібно пропорційно поділити між двома витратними центрами. Добиватися цього можна, застосувавши принцип пропорційного розподілу по черзі до кожного з видів невигідних витрат виробництва: вартість електроенергії може бути визначений на основі енергоємності кожної машини, в зарплату комірника розумно брати за основу кількість виробів, які йому доводиться обробляти, і т.д. Підхід на основі пропорційного розподілу вельми довільний.

Етап 4. Витрати центру обслуговування (продаж—доставка) розподіляються між виробами на основі доходу від реалізації кожного виду виробів.

Наявність центрів відповідальності і центрів витрат дозволяє службі контроллинга успішно виконувати такі функції, як контроль економічності роботи підрозділів, управляючої функції, сервісної функції.

Вище наголошувалося, що різноманіття управлінських задач в умовах ринку вимагає для свого вирішення і відповідної інформації про витрати. Існуючий традиційний бухгалтерський метод обліку і визначення витрат з погляду контроллинга має ряд недоліків. Розглянемо їх.

Поиск по сайту: