Чинність нормативно-правових актів у сфері соціального забезпечення в часі

Однією з передумов виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення є наявність відповідних правових норм. З точки зору дії нормативні акти у сфері соціального забезпечення традиційно розглядаються в трьох вимірах: а) у часі; б) просторі; в) за колом осіб. У цьому параграфі зупинимось на правових питаннях чинності правових актів у часі. В юридичній літературі з права соціального забезпечення відсутні будь-які публікації з цього питання.

Чинність нормативно-правового акта у часі – це темпоральні параметри його юридичної сили з моменту набрання ним чинності до моменту припинення його дії. Саме в межах дії нормативного акта можуть виникати правовідносини у сфері соціального забезпечення. Дата набрання нормативним актом юридичної сили і дата втрати ним цієї сили має важливе практичне і теоретичне значення, оскільки в період між цими датами особа може перебувати на соціальному обслуговуванні й отримувати соціальні виплати.

Слово „момент” походить від латинського слова momentum і означає рух, мить та розглядається як: а) мить, миттєвість, поштовх; б) певний проміжок часу, етап у розвитку чого-небудь; в) обставина, окрема сторона якого-небудь явища [115]. Дата – слово середньолатинського походження і означає календарний час якої-небудь події або позначку, що вказує на час (рік, місяць, число) написання чого-небудь (листа, статті, документа, тощо) [116]. Останній термін вживається стосовно моменту набрання нормативним актом чинності та моменту її припинення.

Порядок набрання правовими актами чинності у загальних рисах передбачений у ст.57 і 95 Конституції України [117]. Перш за все проголошено, що кожному гарантується право знати свої права й обов’язки. З цією метою передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Якщо цього не зроблено, то правові акти визнаються нечинними.

У ст.94 Конституції України більш детально визначений механізм вступу у законну силу закону. Прийнятий народними депутатами закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. По відношенню до цього закону Президент України має два повноваження: а) протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписати його, взяти до виконання та офіційно оприлюднити його; б) повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом установленого строку (15 днів) не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. При повторному розгляді закон повинен бути підтриманий Верховною Радою України не менш як двома третинами (300 голосів) від її конституційного складу. У цій ситуації Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Перебіг п’ятнадцятиденного та десятиденного строку обчислюється в календарних днях. Строки підписання та офіційного оприлюднення Президентом України законів України починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення 15 чи 10-денного строку припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день [118].

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” [119] з 1 січня 1993 року встановлена обов’язкова державна реєстрація нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не вказано пізнішого строку надання їм чинності. Державна реєстрація цих нормативно-правових актів покладалась на Міністерство юстиції України та його обласні і районні управління юстиції відповідно до їх компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджене Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади [120]. Згідно з цим Положенням державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції і законам України та міжнародно-правовим актам. На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти суб’єктів нормотворення, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифом „Для службового користування”, „Особливої важливості”, „Цілком таємно”, „Таємно” та іншими, а також прийняті в порядку експерименту. Такій реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п’ятиденний строк після його прийняття. Державна реєстрація такого акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації. У точно визначених випадках орган юстиції може відмовити в державній реєстрації нормативно-правового акта. У цьому випадку суб’єкт нормотворення має право протягом десяти днів після отримання рішення звернутися до керівника органу державної реєстрації, який прийняв рішення про відмову, із заявою про його перегляд. Зазначена заява розглядається протягом 10 робочих днів. При позитивному вирішенні питання орган юстиції наступного дня після державної реєстрації (присвоєння нормативно-правовому актові реєстраційного номера і внесення до державного реєстру) оригінал нормативно-правового акта з реєстраційними даними повертає органу, що його видав. Нормативно-правовий акт для виконання може бути направлений лише після його державної реєстрації та опублікування. У випадках, передбачених законом, рішення про державну реєстрацію нормативного акта може бути скасоване. У цьому разі нормативно-правовий акт виключається з державного реєстру через 15 днів після прийняття рішення про скасування реєстрації. Нормативно-правовий акт, виключений з державного реєстру, підлягає скасуванню органом, що його прийняв, протягом 5 днів з дня отримання повідомлення про виключення з державного реєстру. Копія відповідного розпорядчого документа направляється до відповідного органу юстиції протягом 2 днів з дня скасування нормативно-правового акта.

Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 „Про Єдиний державний реєстр нормативних актів” [121] з метою забезпечення в Україні єдиних принципів ідентифікації нормативних актів, державного обліку, створення фонду цих актів і підтримання їх у контрольному стані, доступності та гласності правової інформації в Україні запроваджено автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства. До Державного реєстру включені чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежуваними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, зареєстровані в МЮ України, нормативні акти Нацбанку України, міжнародні договори України. Такій реєстрації підлягають також тимчасові нормативні акти зі строком дії рік і більше та зі строком дії менше року в разі наступного його продовження. Нормативні акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю, включаються до окремого розділу Державного реєстру з відповідним грифом секретності. Ведення цього реєстру, розроблення організаційних заходів та впровадження методологічних принципів, створення фонду нормативних актів та підтримання їх у контрольному стані, надання інформації про них покладено на Міністерство юстиції України. На виконання цього Указу Кабінет Міністрів України 11 грудня 1996 року за № 1504 прийняв постанову „Про затвердження Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та здійснення правової інформації України”, а іншою постановою від 23 квітня 2001 року № 376 затвердив Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним.

Наступним Указом Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207/96 „Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені „Офіційний вісник України” [122] з метою оперативного і повного забезпечення правовою інформацією органів державної влади, підприємств, установ і організацій, доведення актів законодавства України до відома громадян з 1 січня 1997 року замість „Зібрання постанов Уряду України” запроваджено видання Мін’юстом України щотижневого офіційного інформаційного бюлетеня „Офіційний вісник України”. У ньому українською мовою обов’язково публікуються: 1) закони України; 2) укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; 3) акти Конституційного Суду України; 4) нормативно-правові акти Національного банку України; 5) міжнародні договори України, що набрали чинності; 6) нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Мін’юстом України.

З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності Президент України 10 червня 1997 року за № 503/97 видав Указ „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”. Ним передбачено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Цитований Указ офіційні друковані видання, у яких здійснюється офіційне оприлюднення нормативно-правових актів, ділить на три групи. До першої групи належать „Офіційний вісник України” та „Урядовий кур’єр”. До другої групи відносяться „Голос України” та „Відомості Верховної Ради України”, де оприлюднюються лише акти Верховної Ради України. В останню групу включений інформаційний бюлетень „Офіційний вісник Президента України”, де друкуються закони, що підписуються Президентом, та акти Президента України. Крім того, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов’язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Передрук нормативних актів можливий лише після їх офіційного оприлюднення. Інформаційний характер носять нормативні акти, що опубліковані у журналах „Соціальний захист”, „Вісник Пенсійного фонду України”, газетах „Пенсійний кур’єр”, „Повір у себе” тощо.

Відповідно до ст.4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Стосовно ст.5 цього Указу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права та обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Стаття 6 Указу вказує на час набрання чинності нормативно-правовим актом при його оприлюдненні в різних офіційних виданнях. Якщо закон України, інший акт Верховної Ради України опубліковано в будь-якому з видань, зазначених у ч.2 та 3 ст.1 („Офіційний вісник України”, „Урядовий кур’єр”, „Голос України”, „Відомості Верховної Ради України”) чи в „Офіційному віснику Президента України”, до його опублікування в „Офіційному віснику України”, „Відомостях Верховної Ради України”, він набирає чинності після опублікування в тій із вказаних газет чи в „Офіційному віснику Президента України”, де його опубліковано раніше. Якщо інший нормативно-правовий акт опубліковано в „Офіційному віснику Президента України” чи в газеті „Урядовий кур’єр” до його опублікування в „Офіційному віснику України”, він набирає чинності після опублікування в тому з вказаних офіційних друкованих видань, де його опубліковано раніше.

Відповідно до ст.7 Указу акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності. Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Особливості набрання чинності актами органів та посадових осіб місцевого самоврядування вказані у ст.59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування в Україні”. Згідно з ч.4 цієї статті рішення сільської, селищної, міської ради у п’ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов’язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набуває чинності. Частина 5 вказаної статті передбачає, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію. У разі незгоди голови з рішенням виконкому ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Рішення виконкому ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення [123].

Стаття 14 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV „Про міжнародні договори” [124] передбачає, що міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб. Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору або іншим шляхом, про який домовилися сторони (ст. 8). Чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в „Зібранні діючих міжнародних договорів України” та інших офіційних друкованих виданнях України (ст.21). Чинні міжнародні договори за поданням МЗС України реєструються у Секретаріаті ООН, а також у Міністерстві закордонних справ України і включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів (ст.22). Припинення та зупинення дії міжнародних договорів України здійснюється відповідно до ст.24-27 Закону України „Про міжнародні договори України”.

Вищевказані нормативні акти склали правову базу для визначення дії нормативно-правових актів у часі. Викладені у них положення стосуються і правових актів у сфері соціального забезпечення населення.

Передумовами набрання чинності нормативно-правовими актами у сфері соціального забезпечення населення є їх державна реєстрація та оприлюднення в установленому порядку. Відповідно до ст.22 Закону України від 23 вересня 1997 року № 539/97-ВР „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” [125] закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Нормативно-правові акти у сфері соціального забезпечення населення набирають чинності:

- з моменту прийняття. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп [126] моментом набуття чинності Конституцією України є момент оголошення результатів голосування за проектом Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України, тобто 28 червня 1996 року. Саме з цієї дати громадяни України набувають право на весь комплекс прав і свобод, передбачених Конституцією України і в тому числі право на соціальний захист (ст.43). Інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не можуть набувати чинності з моменту їх прийняття;

- з моменту опублікування. Закони набирають чинності з моменту опублікування у випадках, коли це прямо в них передбачено. Часто з цієї дати вступає в юридичну силу не весь нормативний акт, а лише його частина. Так, з дня опублікування набрали чинності Закон України від 13 січня 2005 року № 2342-IV „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, за виключенням ст.18 [127], Закон України від 18 листопада 2003 року № 1281-IV „Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки” [128], Закон України від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ „Про захист населення від інфекційних хвороб”, крім ст.8,39 [129], Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” [130], Закон України від 21 червня 2001 року № 2558-ІІІ „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” [131], Закон України від 21 червня 2001 року № 2557-ІІІ „Про біженців” [132], Закон України від 15 липня 1999 року № 966-ХIV „Про прожитковий мінімум” [133].

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з питань соціального захисту населення, як правило, набирають чинності з дня офіційного опублікування або з дати, що зазначена в акті. Наприклад, з дня опублікування набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187 „Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення”. Якщо у нормативному акті з приводу прав і обов’язків громадян не вказана дата набрання чинності, то він набирає юридичну силу з дня його опублікування. Вказане правило стосується центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

- з моменту, що вказаний у самому нормативному акті. Правові акти, що регулюють суспільні відносини з приводу соціального забезпечення населення, вимагають проведення широкомасштабних організаційних заходів та значних коштів і тому багато з них набирають чинності через деякий час після опублікування, тобто час набрання ними законної сили вказується у самому нормативно-правовому акті. Так, Закон України від 6 жовтня 2005 року № 2961-І „Про реабілітацію інвалідів в Україні” набрав чинності з 1 січня 2006 року, а ст.15 і 26 цього Закону – з 1 січня 2007 року [134], Закон України від 10 липня 2003 року № 1104-IV „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” – через шість місяців з дня його опублікування [135]; Закон України від 19 червня 2003 року № 966-І „Про соціальні послуги” – з 1 січня 2004 року [136], Закон України від 18 травня 2004 року № 1727-IV „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам” – з 1 січня 2005 року [137], Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-І „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” – з 1 січня 2004 року, а ст.114 – з 1 січня 2005 року, розділи Х і ХІ і всі положення щодо Накопичувального фонду – з дня набрання чинності законом про перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду, ст.20, 78 – через 11 років після запровадження перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду [138], Закон України від 2 червня 2005 року №2623-IV „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” – з 1 січня 2006 року [139], Закон України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” – з 1 січня 2001 року [140], Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” – з 1 квітня 2001 року, а ст.21 – з 1 січня 2003 року [141], Закон України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” – з 1 січня 2001 року, а ст.24-26 щорічно вводяться Верховною Радою України, виходячи з економічних можливостей держави під час затвердження розміру страхових внесків [142].

Слід нагадати, що з 1991 року і до прийняття Конституції України 1996 року дати введення законів України в дію визначались спеціальними постановами, тобто після прийняття Закону України приймалась постанова Верховної Ради України про час його вступу в дію. Так, постановою Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1991 року № 876-ХІІ з моменту опублікування в пресі введено в дію Закон УРСР „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР”, а ст. 3, 5, 6, 10, 11, 18, 20, 25, 37 цього Закону – з 1 червня 1991 року, ст.27,28,30 – з 1 січня 1992 року [143]. Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ з 1 січня 1993 року введено в дію Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” [144]. З 1 квітня 1991 року постановою Верховної Ради УРСР від 28 лютого 1991 року № 797-ХІІ введено в дію Закон УРСР „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” [145]. Постановою Верховної Ради УРСР від 17 квітня 1991 року № 963-ХІІ з моменту опублікування введено у дію Закон УРСР „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” [146]. Закон України „Про зайнятість населення” був введений у дію постановою Верховної Ради УРСР від 1 березня 1991 року № 804-ХІІ з дня його опублікування, ст.10 – з часу введення у дію законодавчого акта про в’їзд та виїзд, ст.27-32 розділу IV – з 1 липня 1991 року, ст.4 – з 1 вересня 1991 року [147].

Дата набрання чинності може вказуватись і в підзаконних актах як на центральному, так і регіональних рівнях. Наприклад, Порядок забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року № 1652 і введений у дію з 1 січня 2007 року;

- по закінченню встановленого терміну після опублікування нормативно-правового акта. Якщо у законі Верховної Ради України чи указі Президента України не вказана дата набрання ним чинності, то правовий акт набирає чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення;

- з моменту фактичного оприлюднення акту виконавцями. Це стосується актів з обмежувальним грифом, що набирають чинності поступово по мірі їх надходження до виконавців. У праві соціального забезпечення – це акти, що встановлюють особливе соціальне забезпечення для окремих груп чиновництва. Саме боязнь справедливого гніву пересічних громадян, невідповідність стану економіки наданим пільгам змушує нормотворчий орган оприлюднювати такі акти не шляхом опублікування їх у пресі для широкого загалу, а через направлення їх безпосередньо адресатам. У демократичних державах подібна форма оприлюднення правових актів з питань соціального забезпечення не повинна застосовуватися. Така форма оприлюднення характерна для недемократичних, тоталітарних режимів. Так, змінами, що вносяться до актів Президента України, затв. Указом Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99, вказано, що п.п.71-77 опублікуванню не підлягають, а ними були внесені зміни до Указів Президента № 596/93 від 16.12.93, № 709/94 від 30.11.94, № 147/95 від 27.02.95, № 210/96 від 25.03.96, № 468/96 від 27.06.96.

Нормативно-правові акти не можуть набирати чинності з виникнення певних обставин (наприклад, проголошення надзвичайного стану) або з дати реєстрації (затвердження) нормативного акта [148]. У першому випадку нормативний акт набирає чинності після його прийняття, а в другому випадку – реєстрація є передумовою оприлюднення правового акта, а не моментом набрання ним чинності.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Соціальне законодавство не містить норм, які б вказували на можливість зворотної дії в часі, тобто не поширюються на відносини у сфері соціального забезпечення, що мали місце до прийняття акта. На практиці можливе збільшення розміру окремих соціальних виплат з часу прийняття правового акта.

Норми матеріального права регламентують суспільні відносини на історичному відрізку часу. На цьому темпоральному відрізку чинним є нормативно-правовий акт, який діяв на той час. Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” у Прикінцевих положеннях передбачав після набрання ним чинності порядок застосування Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ „Про пенсійне забезпечення”. Право на пенсію на пільгових умовах мають особи, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1, а вказані списки затверджувались 22 серпня 1956 року, 11 березня 1994 року, 16 січня 2003 року, а значить на відповідному історичному відрізку діють і сьогодні [149].

Нормативно-правовий акт у сфері соціального забезпечення втрачає юридичну силу:

- після закінчення строку, на який він був прийнятий. До таких правових актів належать Закон України „Про державний бюджет на відповідний рік”, Закон України „Про затвердження прожиткового мінімуму на відповідний рік”, Закон України „Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки”, Указ Президента від 21 лютого 2003 року „Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки”, Постанова Кабінету міністрів України від 30 серпня 2004 року „Про затвердження Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004-2006 роки” та ін. Кабінетом Міністрів України на відповідний рік затверджуються розміри окремих соціальних виплат та компенсацій;

- при прямому скасуванні його іншим нормативним актом. При затвердженні нових інструкцій, положень, порядків, списків тощо вказується на визнання такими, що втратили чинність постанов та наказів, якими були затверджені раніше діючі акти. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757 було затверджено Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда і одночасно визнано таким, що втратив чинність пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83 у частині затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда;

- при фактичному його скасуванні. Найчастіше це буває у випадку, коли з тих самих суспільних відносин прийнято новий нормативно-правовий акт, а попередній формально не скасовано. Так, Кабінет Міністрів України 28 липня 2004 року за № 911 прийняв Постанову „Про підтримку сімей при народженні дитини”, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 617. На виконання першої постанови Міністерство України у справах сім¢ї, дітей та молоді спільно з Міністерством охорони здоров¢я України своїм наказом від 20 серпня 2004 року № 273/418 затвердило Інструкцію про порядок видачі жінкам пакунків малюка при народженні дитини, яка була скасована лише 15 травня 2007 року, тобто з липня 2005 по травень 2007 року вона фактично не діяла;

- при визнанні окремих його положень неконституційними. У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 36, пунктів 20,33,49,50 статті 71, статей 97,98,104,105 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про гарантії незалежності суддів) Конституційний Суд України визнав неконституційними положення статей 97,98,104 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року стосовно соціальних гарантій суддів та працівників апарату судів, а значить вони втрачають чинність з дня ухвалення рішення, тобто з 18 червня 2007 року [150];

- з моменту оприлюднення нормативного акта у новій редакції. Закон України від 21 листопада 1992 року „Про державну допомогу сім¢ям з дітьми” був прийнятий у новій редакції Законом України від 22 березня 2001 року і за своєю суттю та переліком сімейних допомог є новим нормативним актом. Закон України від 5 лютого 1993 року „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” у новій редакції був прийнятий відповідно до Закону України від 23 березня 2000 року. Закон України від 28 лютого 1991 року „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у новій редакції прийнятий Законом України від 19 грудня 1991 року;

- з моменту зупинення окремих положень соціальних законів. В останні роки при прийнятті бюджетного закону на наступний рік до нього часто включались положення про зупинення надання пільг чи здійснення соціальних виплат через популізм парламентарів та неспроможність економіки справитись із таким соціальним навантаженням. Враховуючи політику Конституційного Суду України з цих питань, думаю, що законодавець поступово відійде від цієї хибної практики шляхом здійснення відповідних коректив у законодавстві;

- із зміною обставин, на які він був розрахований. Стосується соціального захисту населення від наслідків стихійного лиха, техногенних та інших катастроф.

При визнанні нормативного акта вищого рівня таким, що втратив чинність автоматично веде до припинення дії всіх нормативно-правових актів нижчого рівня, які були прийняті на його виконання. Втрата чинності нормативним актом прирівнюється до його скасування.

Нормативні акти, що передбачають одноразову виплату епізодичного характеру (до релігійних чи державних або регіональних свят) втрачають юридичну силу із здійсненням таких виплат.

5. Запитання для роздумів, самоперевірки та повторення

1. Ваше розуміння термінів „час” та „строк”?

2. Дайте визначення строків та строків у праві соціального забезпечення.

3. Яка правова природа строків?

4. Назвіть основні критерії класифікації строків у праві соціального забезпечення.

5. Як обчислюються строки у праві соціального забезпечення?

6. Перерахуйте види строків у праві соціального забезпечення.

7. Як діють у часі нормативні акти у сфері соціального забезпечення?

Література

1. Сташків Б. І. Строки у праві соціального забезпечення / Сташків Б.І. // Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах: зб. матеріалів круглого столу. – Чернігів: Видавництво ЧДІПСТП, 2008. – С.10-25; Сташків Б. І. Строки як елемент юридичної безпеки населення у сфері соціального забезпечення / Сташків Б. І. // Комплексна економічна безпека підприємництва: сучасні тенденції формування та перспективи розвитку, економіко-правові аспекти: зб. матеріалів IV міжвузівської науково-практичної конференції. – Чернігів: Видавництво ЧДІПСТП, 2008. – С. 48-53; Сташків Б. І. Чинність нормативно-правових актів у сфері соціального забезпечення в часі / Сташків Б. І. //Роль права в сучасній Україні: зб. матеріалів міжвузівського круглого столу. Вип. 2 – Чернігів: Видавництво ЧДІПСТП, 2008. – С.4-14; Сташків Б.І. Строки реалізації органами соціального захисту населення права особи на конкретний вид соціального забезпечення / Сташків Б. І. // Роль права в сучасній Україні: збірник матеріалів науково-практичної конференції (8 жовтня 2008 року, м. Чернігів). – Випуск 3. – Чернігів: Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2008. – С.4-20; Сташків Б. І. Поняття, правова природа та класифікація строків у праві соціального забезпечення / Б. І.Сташків // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. Вип. 46. – Одеса: Юридична література, 2009. – С.44-52; Сташків Б. Обчислення строків у праві соціального забезпечення: проблеми правового регулювання/ Сташків Б.// Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №9. – С.141-145.

2. Новий словник української мови. – К.: Вид-во „Аколіт”, 2001. – Т. 3. – С.749-750.

3. Філософський словник. – К., 1973. – С.420-421.

4. Анохин П. К. Философские аспекты теории функциональной системы / Анохін П. К. // Вопросы философии. –1971. – № 3. – С.59.

5. Петров Г. И. Фактор времени в советском праве / Петров Г. И. // Правоведение. – 1982. – №6. – С.46-52.

6. Петров Г. И. Время в советском социалистическом регулировании / Петров Г.И. // Правоведение. – 1983. – № 6. – С.47-52.

7. Жгунова А. В. Сроки в советском гражданском праве: автореф. дис. канд. юрид. наук / Жгунова А. В. – Свердловск, 1971. – С.6.

8. Советское гражданское право. Т.1. – Л., 1971. – С.208.

9. Жигалкин П. И. Правовое регулирование сроков в трудовых отношениях: автореф. дис. канд. юрид. наук / Жигалкин П. И. – Харьков, 1974. – С.6.

10. Кейна К. В. Правовое регулирование сроков заключения, действия и расторжения трудового договора: автореф. дисс. канд. юрид. наук/ Кейна К. В. – Л., 1978. – С.8.

11. Луць В. В. Строки в цивільних правовідносинах: конспект лекцій із спецкурсу / Луць В. В. – Львів: Вид.-во Львівського держ. ун-ту, 1992. – С.21.

12. Шилохвост О. Сроки в Гражданском кодексе Российской Федерации / Шилохвост О. // Российская юстиция. –1995. – №11. – С.14.

13. Вишневецька С. В. Строки в трудовому праві / Вишневецька С.В. – Чернівці: Рута, 1996. – С.27.

14. Комков С. А. Сроки в трудовом праве Российской Федерации: автореф. дисс. канд. юрид. наук / Комков С.А. – Томск, 2004. – 28 с.

15. Современное трудовое право / под ред. В. М. Лебедева. – М.: Статут, 2007. – С.257.

16. Вишневецька С. В. Строки у трудовому праві: автореф. дис. канд. юрид. наук / Вишневецька С. В. – К.: Київський ун-т ім. Т. Шевченка, 1996. – С. 11; Скобелкин В. Н. Трудовое процедурно-процесуальное право / Скобелкин В. Н., Передерин С. В., Чуча С. Ю., Семенюта Н. Н. – Воронеж, 2002. – С.127.

17. Жигалкин П. И. Правовое регулирование сроков в трудовых отношениях: автореф. дис. канд. юрид. наук / Жигалкин П. И. – Харьков, 1974. – С.6.

18. Мордачев В. Д. Сроки в советском трудовом праве: автореф. дис. канд. юрид. наук / Мордачев В. Д. – Свердловск, 1972. – С.8; Долова А. З. Сроки в договорах трудового права России и защите трудовых прав: автореф. дис. канд. юрид. наук / Долова А. З. – М., 1998. – С. 4.

19. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / Красавчиков О. А. – М.: Юридическая литература, 1958. – С.168.

20. Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве / Грибанов В. П. – М.: Знание, 1967. – С. 9-10.

21. Цивільне право України: академічний курс: підручник у 2-х т. Т.1 Загальна частина. – Вид. 2-ге. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. – С. 381.

22. Киселев И. Я. Сравнительное трудовое право / Киселев И. Я. – М., 2005. – 360 с.

23. Луць В. В. Сроки в гражданских правоотношениях / Луць В. В. // Правоведение. – 1989. – №1. – С. 39.

24. Комков С. А. Сроки в трудовом праве Российской Федерации: автореф. дис. канд. юрид. наук / Комков С. А. – Томск, 2004. – 28 с.

25. Люминарская С. В. Сроки в праве социального обеспечения России: автореф. дис. канд. юрид. наук / Люминарская С. В. – Ижевск, 2007.

26. Ярошенко І. Законодавство України про соціальний захист / Ярошенко І. // Юридична Україна. – 2008. – № 9. – С.67.

27. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – С.423.

28. Скакун О. Ф. Теория государства и права: учебник / Скакун О. Ф. – Харьков: Консум: Ун-т внутр. дел, 2000. – С.436.

29. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.3. – С.446-447.

30. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.1. – С.527.

31. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.3. – С.530.

32. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.1. – С.523.

33. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.2. – С.203.

34. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.3. – С.136.

35. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.2. – С.614-615.

36. Андрійчук О. Зміст часових параметрів у цивільному процесі України / Андрійчук О. // Право України. – 2007. – № 11. – С.109.

37. Словник іншомовних слів. – К.: Довіра, 2000. – С.126.

38. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Аконіт, 2001. – Т.3. – С.136.

39. Словник іншомовних слів. – Вид. друге. – Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1985. – С.819.

40. Цивільний кодекс України. – Ст. 251. – Ч.2.

41. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV. – Ст. 26.

42. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV. – Ст. 45. – Ч.1. – П.1.

43. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 3. – Ст.10.

44. Про пенсійне забезпечення: Закон України. – Ст.45. – Ч.1. – П.1.

45. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ст.45. – Ч.1. – П.2.

46. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ст.45. – Ч.1. – П.3.

47. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ст.36. – Ч.7; Цивільний процесуальний кодекс України. – Ст. 246-250.

48. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 т. /за заг. ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2006. – С.634.

49. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст.399.

50. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст.24, 26, 32; Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України. – Ст.12,17.

51. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 5. –Ст.21.

52. Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам: Закон України від 18 травня 2004 року № 1727-IV. – Ст.4,5.

53. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім¢ям: Закон України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ. – Ст. 1,3,4.

54. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України від 16 листопада 2000 року № 2109-ІІІ. – Ст.1,4.

55. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст.171.

56. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ. – Ст.2.

57. Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: Закон України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ. – Ст.34.

58. Про реабілітацію інвалідів в Україні: Закон України від 6 жовтня 2005 року № 2961-І. – Ст.7.

59. Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757. – П.5.

60. Перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг): затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року №1417. – П.2.

61. Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці: затв. наказом МПСП України від 29 грудня 2001 року № 549. – Підп.3.1; Типове положення про психоневрологічний інтернат: затв. наказом МПСП України від 29 грудня 2001 року № 549. – Підп. 3.1; Типове положення про дитячий будинок-інтернат: завт. наказом МПСП України від 2 квітня 2008 року № 173. – Підп. 3.1; Типове положення про молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату: завт. наказом МПСП України від 2 квітня 2008 року № 173. – П.2; Положення про спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів: затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 2 березня 1990 року № 49. – П.13.

62. Порядок утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 76. – П.12.

63. Порядок забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року № 1652. – П.5.

64. Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187. – П.2,5.

65. Порядок забезпечення інвалідів автомобілями: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999. – П.3,34.

66. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст.44,45,46; Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України. – Ст.48,50; Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. – П.4,5.

67. Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України. – Ст.50. – Ч.4.

68. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст.45. – Ч.4. – Абз.2.

69. Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам: Закон України. – Ст.5. – Ч.1.

70. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім¢ям: Закон України. – Ст.4. – Ч.6.

71. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України. – Ст.9. – Ч.3.

72. Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. – П.1,5,34,35.

73. Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. – П. 37,39,42,46,48.

74. Про державну допомогу сім¢ям з дітьми: Закон України. – Ст.6; Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд. – П.46,47; Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім¢ям: Закон України. – Ст.4; Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України. – Ст.9.

75. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст. 45. – Ч.1. – П.1; Ст.52.

76. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст. 45. – Ч.1. – П.2; Ст.342.

77. Про реабілітацію інвалідів в Україні: Закон України. – Ст.7. – Ч.3,4.

78. Інструкція про встановлення груп інвалідності, затв. наказом МОЗ України від 7 квітня 2004 року № 183. – П.3.

79. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст.45. – Ч.1. – П.2. – Абз.2,3.

80. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України. – Ст.45. – Ч.1. – П.3; Ст. 38.

81. Про державну допомогу сім¢ям з дітьми: Закон України. – Ст.8. – Ч.3; Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: Закон України. – Ст.38. – Ч.2.

82. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім¢ям з дітьми. – П.18,19.

83. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім¢ям з дітьми. – П.28-30.

84. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім¢ям з дітьми. – П.36.

85. Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам: Закон України. – Ст.5.

86. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім¢ям: Закон України. – Ст.4. – Ч.6; Ст.6.

87. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України. – Ст.4.

88. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України. – Ст.22. –Ч.3,4; Ст. 23. – Ч.3; Ст.26. – Ч.2; Ст.27.

89. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: Закон України. – Ст.35.

90. Типове положення про дитячий будинок-інтернат. –Підп.1,1; Типове положення про молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату. – П.2.

91. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №49-51. –Ст.376.

92. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. –Ст.399.

93. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №35-51. –Ст.290.

94. Офіційний вісник України. – 2003. – №9. – Ст.394.

95. Офіційний вісник України. – 2001. – №52. – Ст.2365.

96. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №1. – Ст.2.

97. Офіційний вісник України. – 2002. – №24. – Ст.1191.

98. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №33-34. –Ст.404.

99. Офіційний вісник України. – 2005. – №14. – Ст.717.

100. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317. – П.7.

101. Офіційний вісник України. – 2002. – №3. – Ст.105.

102. Порядок забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення, переліку таких засобів: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року № 1652.

103. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. –Ст.399.

104. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім¢ям з дітьми. – П.13.

105. Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд. – П.36.

106. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України. – Ст.14.

107. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ч.1. – Ст.35.

108. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ч.2. – Ст.38.

109. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ч.3. – Ст.42.

110. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ч.5. – Ст.48.

111. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Абз. 2. – П. 1. – Ч.1. – Ст.45.

112. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страху­вання: Закон України. – Ч.4. – Ст.45.

113. Надточій Б. Пенсія в Україні. Коментар до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” / Надточій Б., Демчик Л. – Київ: Юрінком Інтер, 2006. – С.358.

114. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім¢ям: Закон України. – Ст.8; Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім¢ям. – П.18,19.

115. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт та ін. –К.: Довіра, 2000. – С.651; Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. Т. 2: К-П / укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Вид.-во „Аконт”, 2001. – С.222.

116. Словник іншомовних слів. – К.: Довіра, 2000. – С.320.

117. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.

118. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) від 7 липня 1998 року № 11-рп/98. – П.4.

119. Збірник указів Президента України. – 1992. – №4.

120. Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – №1-2. – Ст.28.

121. Урядовий кур’єр. – 1996. – 4 липня.

122. Урядовий кур’єр. – 1996. – 19 грудня.

123. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. Ст.170.

124. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №50. –Ст.540.

125. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №29. –Ст.299.

126. Конституційне законодавство в Україні: законодавство та практика застосування: навчальний посібник. – Харків: Консул, 2002. – С.165.

127. Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №6. – Ст.147.

128. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №11. –Ст.144.

129. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №29. –Ст.228.

130. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №48. –Ст.409.

131. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №42. –Ст.213.

132. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. –Ст.250.

133. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №38. –Ст.348.

134. Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №2-3. –Ст.36.

135. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №6. – Ст.39.

136. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №45. –Ст.358.

137. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №33-34. –Ст.404.

138. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №49-51. –Ст.376.

139. Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №26. –Ст.354.

140. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №14. – Ст.71.

141. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №46-47. –Ст.403.

142. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №22. –Ст.171.

143. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №21. – Ст.253.

144. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №45. – Ст. 426.

145. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №16. – Ст.201.

146. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №22. – Ст.263.

147. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №14. – Ст.171.

148. Ведерніков Ю. А. Теорія держави та права: навчальний посібник / Ведерніков Ю. А., Грекул В. С. – 4-е видання, допов. і перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С.119.

149. Надточій Б. Пенсія в Україні. Коментар до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” / Надточій Б., Демчук Л. – К.: Юрінком-Інтер, 2006. – С.154-155.

150. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2007. Книга 7 / відп.ред. А.А. Стрижак. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2008. – С.66-75.

Поиск по сайту: