Строки виникнення права на соціальне забезпечення

Право соціального забезпечення умовно можна поділити на матеріальне та процедурне право. У матеріальному праві важливу роль відіграють терміни (строки) виникнення права на соціальне забезпечення.

Слово „термін” латинського походження і розглядається як: 1) в давньоримській міфології – божество меж, кордонів; 2) однозначне слово або словосполучення, що виражає певне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо; 3) у логіці – необхідна складова частина судження (суб’єкт і предикат) чи силогізму; 4) відтинок, проміжок часу, визначений для чого-небудь строк [39]. У цивільному праві під терміном розуміють певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення [40]. Дане визначення можна запозичити і використовувати у праві соціального забезпечення поряд з поняттям строки, оскільки воно вказує на дату (момент) виникнення права на соціальне забезпечення.

У матеріальному праві строки входять до змісту фактичного складу права на той чи інший вид соціального забезпечення. Так, наприклад, право на пенсію за віком у солідарній системі виникає при одночасній наявності двох строків: а) досягнення загального пенсійного віку; б) сплати страхових внесків упродовж не менше п’яти років [41]. Коли особі 15 червня виповнилось 60 (для чоловіків) чи 55 (для жінок) років, то право на пенсію за віком за наявності інших умов виникає після цієї дати, тобто 16 червня [42]. До речі, згідно з п. „а” ч.1 ст.83 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ „Про пенсійне забезпечення” [43] пенсії за віком призначались з дня досягнення пенсійного віку (до уваги брався і день народження). При досягненні пільгового пенсійного віку особа має право на пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пільгового пенсійного віку [44].

Право на пенсію по інвалідності особа набуває з дня встановлення інвалідності, а датою встановлення інвалідності вважається день надходження до МСЕК документів, необхідних для огляду хворого. Так, якщо інвалідність встановлена 12 травня, то з цієї дати особа має право на пенсію, тобто за 12 травня їй може бути нарахована пенсія [45].

Утриманці набувають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника з дня, що настає за днем смерті годувальника [46]. Якщо годувальник помер (загинув) 29 червня, то з 30 червня може нараховуватися пенсія. Дата смерті годувальника, оголошеного померлим (ч.3 ст.46 ЦК України), вказується у свідоцтві про смерть, що видається органом рацсу. У праві соціального забезпечення до правового статусу померлого прирівняно статус особи, визнаної у встановленому порядку безвісно відсутньою [47]. У резолютивній частині судового рішення рекомендується зазначати початок безвісної відсутності [48]. Органи Пенсійного фонду України до уваги беруть не цю дату, а дату набрання законної сили рішенням суду, а це означає, що непрацездатні члени сім¢ї мають право на відповідну пенсію з цієї дати (рішення набрало законної сили 1 лютого і з 1 лютого набувається право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника).

Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” [49] передбачені довічні пенсії за вислугу років, пенсії по інвалідності, пенсії в разі втрати годувальника. Право на ці пенсії особи набувають за наявності інших умов з наступного дня після виписки з госпіталю чи з наступного дня після звільнення з військової служби або з дня смерті годувальника чи з дня звернення за пенсією (ст.50 цього Закону).

Важливу роль серед умов наявності права на пенсію відіграють періоди сплати страхових внесків, набуття (трудового стажу) чи вислуги років [50]. Часові параметри страхового стажу (вислуги років) визначають право на пенсійну виплату, впливають на її розмір.

Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ „Про державну допомогу сім¢ям з дітьми” [51] передбачені такі види державної допомоги: 1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами; 2) допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 5) допомога на дітей одиноким матерям. Право на ці допомоги особа набуває: 1) з часу вагітності певної тривалості та пологів, зафіксованих у довідці лікувального закладу; 2) з моменту народження живої дитини; 3) з дня звернення за призначенням допомоги, але не раніше ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю або пологами для непрацюючих осіб та осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, а для працюючих осіб – з дня настання відпустки по догляду за дитиною по день її закінчення. Усиновителям і опікунам допомога призначається не раніше ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки; 4) з місяця, у якому середньомісячний розмір одержуваних на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, аліментів і пенсії за попередні шість календарних місяців не перевищував прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку; 5) з місяця отримання довідки органу рацсу про підстави внесення до книги реєстрації відомостей про батька (матір) дитини.

Право на державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам мають малозабезпечені, особи без джерел до існування з дня досягнення чоловіками 63 років, а жінками 58 років або особи з дня визнання їх інвалідами І, ІІ, ІІІ групи [52]. Право на державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям набувають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають на території України, з місяця, коли протягом шести місяців мали середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім¢ї [53]. Право на державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам мають інваліди з дитинства з дня встановлення органами МСЕК інвалідності або визнання ЛКК лікувально-профілактичного закладу дитиною-інвалідом [54].

У ст.7 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ „Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття” [55] дано перелік видів забезпечення: 1) допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомога по частковому безробіттю; 3) матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; 4) допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, та соціальних послуг: 1) професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у навчальних закладах державної служби зайнятості або на договірній основі в інших навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях; 2) профорієнтація; 3) пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку (розмірах), передбачених законом; 4) інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням, що надаються безробітним. Право на ці види забезпечення і соціальних послуг особа, як правило, має з дня реєстрації у державній службі зайнятості як така, що шукає роботу, готова та здатна приступити до підходящої роботи [56].

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); 2) допомога по вагітності та пологах; 3) допомога на поховання; 4) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування) [57]. Право на ці види соціального забезпечення особа зазвичай має з першого дня виникнення підстави для надання конкретного виду матеріального забезпечення чи соціальної послуги.

У праві соціального обслуговування момент виникнення права на ту чи іншу соціальну послугу визначений не завжди чітко і часто залежить від попереднього рішення певного органу. Так, право на медико-соціальну експертизу особа набуває після прийняття рішення лікувально-профілактичним закладом про направлення її на огляд до МСЕК. Вказане рішення повинно ґрунтуватись на проведених у медичному закладі діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходах, які підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності [58]. Інвалід має право протягом одного місяця з дня звернення до МСЕК на отримання від останньої розробленої для нього індивідуальної програми реабілітації [59].

Громадяни похилого віку, інваліди та деякі інші особи, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, мають право на соціальне обслуговування у структурному підрозділі територіального центру після отримання медичного висновку із закладу охорони здоров¢я про потребу у такій допомозі [60].

Право на державне утримання у будинку-інтернаті мають особи, що досягли пенсійного віку, інваліди І і ІІ групи старші за 18 років, діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров¢я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування в цій установі після отримання медичної довідки про стан здоров¢я з відповідним висновком [61]. Право на отримання житлового приміщення в спеціалізованому будинку мають особи, які відповідно до законодавства належать до ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, потребують соціального захисту та обслуговування за медичним висновком, після взяття їх на соціальний квартирний облік [62].

Особа має право на забезпечення її технічними та іншими засобами реабілітації після оформлення відповідного висновку МСЕК чи ЛКК лікувально-профілактичного закладу [63]. Інваліди та ветерани війни набувають право на забезпечення їх санаторно-курортними путівками органами праці та соціального захисту населення після взяття їх на облік на підставі заяви та медичної довідки лікувальної установи [64]. Право на забезпечення автомобілем особа має після отримання висновку обласної МСЕК про наявність в інваліда медичних показань для забезпечення автомобілем [65]. Треба зазначити, що право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, а також автомобілем особа має і після закінчення строку їх експлуатації.

Наведений перелік строків у матеріальному праві не є вичерпним. Більшість строків у праві соціального забезпечення, як уже відзначалось вище, стосуються процедурного права. Нижче буде дано їх основний перелік за стадіями проходження справ в органах праці та соціального захисту населення.

Поиск по сайту: