РОЗВИТОК ГАЛУЗІ НАСІННИЦТВА В УКРАЇНІ

В Україні селекційно-насінницьку роботу розгорнуто на

початку ХХ сторіччя. У 1909-1912 рр. створено Харківську,

Дніпропетровську, Одеську та інші дослідні станції, що плідно

працювали в галузі селекції та насінництва. Це було вмоти-

вовано тим, що поміщицькі й селянські господарства все бі-

льший інтерес виявляли до сорту як засобу підвищення рівня

виробництва сільськогосподарської продукції та отримання

прибутків.

Пізніше організовується Держнасінкультура – розсадники

маточного насіння. З утворенням мережі селекційно-

дослідних станцій Держнасінкультура швидко розвивалась і

кооперувалась у систему насінництва. Організовані раніше

насінницькі структури у 1922р. об’єдналися в ―Український

насінсоюз‖. Швидко зростали площі сільськогосподарських

культур, засіяних сортовим насінням. Якщо у 1924р. сортові

посіви займали лише 0,1%, то у 1962р. – 27% (Гаврилюк,

1996).

Важливим етапом подальшого розвитку насінництва було

рішення Раднаркому СРСР від 29 червня 1937р. "Про заходи

по поліпшенню насіння зернових культур". Було прийнято си-

стему насінництва, згідно з якою посівний матеріал вирощу-

вали в науково-дослідних установах, кожна з яких обслугову-

вала відповідну зону районованих сортів. Внаслідок цього

вже в 1940р. площа під сортовими посівами виросла до 84%.

Зросла й кількість контрольно-насіннєвих лабораторій, що

контролювали якість насіння.

Наприкінці 40-х років зруйнована війною система насін-

ництва почала відновлюватись. У 1950р. знову зафункціону-

вало біля 4200 елітно-насінницьких господарств.

Разом з тим, прийнята схема насінництва мала цілий ряд

суттєвих недоліків. Науково-дослідні установи та підпорядко-

вані їм дослідні господарства не забезпечували виробництво

елітного насіння в необхідному обсязі. Так, у 1958р. потреба

в насінні вищих репродукцій для сортооновлення задоволь-

нялась по озимому житу на 50%, ярій пшениці – 27%, гречці

– 47%, зернобобових культур – на 79%. Крім того, вирощена

еліта часто використовувалась не для сортооновлення, а

для заміни некондиційного насіння або поповнення насіннє-

вих фондів господарств.

Перед тим, як попасти на поле, насіння еліти та інших ви-

соких репродукцій двічі проходило через хлібоприймальні пі-

дприємства, що призводило до змішування, втрат його сор-

тових кондицій, а також посівних якостей.

Для уникнення недоліків існуючої системи насінництва у

1960р. було прийнято такий порядок виробництва та викори-

стання насіння еліти і першої репродукції:

- науково-дослідні установи – оригінатори нових сортів пе-

редають насіння супереліти і еліти іншим установам і дослід-

ним господарствам вузів для подальшого розмноження і ви-

робництва сортового насіння в зоні районування сорту;

- науково-дослідні установи і дослідні господарства вузів

вирощують насіння еліти і першої репродукції та продають

його колгоспам і радгоспам в обсягах, необхідних для сорто-

оновлення і сортозаміни;

- колгоспи і радгоспи розмножують отримане насіння з ро-

зрахунку забезпечення власних потреб для вирощення това-

рної продукції.

Завдяки такій системі насінництва виробництво насіння

високих репродукцій у 1969р. збільшувалось у 6,7 рази. Це

сприяло переходу на суцільні сортові посіви.

З метою забезпечення сільськогосподарських підпри-

ємств насінням на випадок стихійного лиха у 1968р. прийня-

то урядове рішення про створення страхових і перехідних

фондів сортового насіннєвого матеріалу.

В Україні у науково-дослідних установах було організова-

но відділи первинного та елітного насінництва, водночас збі-

льшилася кількість елітно-насінницьких господарств (у сере-

дньому по 4 на область).

Для прискорення розмноження нових і перспективних со-

ртів скорочено строки проведення сортооновлення та сорто-

заміни. Це значною мірою прискорило виробництво елітного

насіння й сприяло поширенню досягнень селекції.

Таким чином, під кінець ХХ сторіччя система насінництва

в Україні функціонувала як потужна спеціалізована наукоєм-

на галузь сільськогосподарського виробництва. В 90-х роках

вирощуванням насіння високих репродукцій займалось по-

над 200 дослідних та учбових господарств, близько 1,5 тис.

спеціалізованих господарств з виробництва насіння зернових

та зернобобових культур, 1,2 тис. – насіння гібридів кукуру-

дзи, біля 1 тис. – багаторічних трав.

Щорічно в Україні виробляється понад 5 млн. тонн насін-

ня майже 1000 сортів та гібридів більш як 120 сільськогоспо-

дарських культур. Нові перспективні сорти та гібриди з року в

рік займають біля 7,0 млн. гектарів або майже половину зер-

нового клину.

Проте нова ситуація в аграрному секторі, пов’язана з ри-

нковою реформою, потребує цілеспрямованого розвитку на-

сінницької галузі, визначення її нових пріоритетів, перегляду

структури виробництва насіння, виходячи, насамперед, з по-

треб внутрішнього та зовнішнього ринку. В цьому, безумов-

но, допоможе зарубіжний досвід організації насінництва.

Поиск по сайту: