Земська реформа 1864 р

За Положенням про губернські і повітові земські установи 1864 р. в Україні було створено органи земського самоврядування. Земства були уведені у 6 лівобережних і південних губерніях, а у 3 правобережних губерніях, де переважна більшість поміщиків були поляками і брали участь у національно-визвольному русі, реформу було здійснено лише у 1911 р. Земство складалось з обраних на 3 р. губернських і повітових земських зборів і їх виконавчих органів – губернських і повітових земських управ. Члени земських зборів – гласні - обирались по 3 виборчих куріях; виборче право належало лише особам, які займали певне соціальне становище зі встановленим майновим цензом. Гласні повітових зборів обирались на з`їздах повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських громад; притому, до 1-ої виборної курії входили повітові поміщики, які володіли землею у розмірі 200-3000 десятин (залежно від місцевості), а також промисловці і торговці, які мали підприємства вартістю не менше 15 тис.крб. або торгівельний обіг у 6 тис.крб.; у 2-ій міській курії виборчі права належали міщанам, які мали купецькі свідоцтва, власникам торгівельно-промислових підприємств у межах міста з обігом не менше 6 тис.крб., та власникам нерухомого майна вартістю 500-3000 крб. (залежно від розміру міста); у 3-ій селянській курії виборчими правами користувались усі селяни-домогосподарі – при двоступеневих виборах: спершу на волосних сходах обирались представники повіту, які потім обирали гласних повітових земських зборів. Вибори у губернські земські збори здійснювали гласні повітових зборів. Внаслідок запровадження системи нерівних виборів у земствах переважали дворяни-поміщики.

Земські установи відали лише місцевими господарськими і деякими культурними питаннями – доглядали за станом шляхів сполучення (ремонтом доріг і мостів місцевого значення), займались організацією медичного обслуговування населення, будівництвом і матеріальним забезпеченням шкіл, налагодженням поштового зв`язку тощо. Однак, вони перебували під жорстким контролем урядових органів в особі губернатора, міністра внутрішніх справ і місцевої поліції – губернатор міг припинити будь-яку постанову земства з мотивів порушення законів чи невідповідності її державним інтересам. Не маючи адміністративних повноважень і відповідного апарату (земські установи не створювались нижче повітів і не було загальнодержавного органу, який би координував діяльність земств у межах країни), земські установи реалізовували свої рішення через державні органи, головно через поліцію.

Положення про губернські і повітові земські установи 1890 р. запровадило контрреформу, яка змінила виборчу систему – було збережено 3 курії, але у 1-ій було уведено становий принцип: обирати і бути обраними могли лише спадкові і особисто титуловані поміщики-дворяни, а у 3-ій курії селяни обирали лише кандидатів у повітові земські збори, з-поміж яких губернатор призначав гласних. Отож, контрреформа сприяла подальшій впливовості дворян у земствах і посилила урядовий контроль над земськими установами.

Поиск по сайту: