Родинне древо Старицьких

Рід Старицьких давній та зна­менитий. Як дворяни Старицькі мали служити у війську, і першим пору­шив цю традицію Михайло Петрович Старицький. Громадський діяч, про­заїк, поет, драматург, один з ор­ганізаторів українського професійного театру, благородний та шляхетний чоловік. Хто ще продав свій маєток і всі гроші вклав в українську теат­ральну трупу, забезпечивши матеріальні підвалини доти мандрівного й затурканого українського актора? А розорившись на цій справі, Старицький змушений був, утримуючи ще п'ятьох, існувати на мізерну пенсію...

Дружиною Михайла Старицького була сестра Миколи Лисенка Софія. Таким чином поєдналися два козацькі роди. В сім'ї зростало четверо дітей.

Наймолодший син Юрій став ад­вокатом. Дівчата ж пішли в батька.

Старша Марія стала професій­ною акторкою та режисером.

Молодша Оксана Стешенко (во­на взяла шлюб з Іваном Стешенком — перекладачем, літературо­знавцем, згодом — міністром освіти Центральної Ради) свого часу була відомою дитячою письменницею.

Середульша Людмила допомагала батькові в написанні історичних ро­манів, а згодом вийшла на самостійну творчу дорогу, написавши спогади про видатних діячів української культури. Створила кілька історичних драм.

До пари Людмилі підібрався й чоловік Олександр Черняхівський. Замолоду «грішив» перекладами з німецької поезії, та авторитет здобув як медик, професор медінституту.

Донечка Черняхівських Вероніка застала діда живим: він виховував її до чотирьох років. Дівчинка росла в атмосфері небайдужості до всього, що відбувалося в світі. Її мати по смерті Миколи Лисенка очолила київський літературно-мистецький клуб. Брала активну участь у ство­ренні Центральної Ради. Під час громадянської війни об'єднала сві­домих жінок до Спілки українок.

Прийшов час — і в юної Вероніки заговорили на повний голос дідові гени. І ось у перекладі Вероніки Черняхівської друкуються романи Джека Лондона, Чарльза Діккенса, Еміля Золя. Укладено угоду на переклад ро­манів Віктора Гюго. Але...

Депеушники вже репетирували свої зловісні спектаклі. «Опера «СВУ» — музика ГПУ» — так зрецензував народ сфальшований суд над українською інтелігенцією, що відбувався в приміщенні Харківської опери. Так званий «процес СВУ» ли­шив кривавий слід по всій Україні.

Вероніку заарештовують. Не­сподівано випускають, а натомість садовлять... батька й матір.

«Пролетарський суд» засудив по­дружжя Черняхівських на п'ять років ув'язнення. Зважаючи на похилий вік засуджених (письменниці йшов шістдесят другий рік), вироки замінено на умовні.

Сліди вдруге заарештованої Ве­роніки загубились у катівнях ДПУ. Як пізніше з'ясувалось, її було розстріляно. Невдовзі помирає Олександр Черняхівський.

Проте репресивна машина обертів не стишувала. Коли німці підійшли до Києва, «неблагонадійну інтелігенцію» вирішили вивезти подалі. Людмилу Старицьку-Черняхівську було заареш­товано і разом з сестрою Оксаною Стешенко та академіком Агатангелом Кримським вантажним поїздом від­правлено у вислання. Дорогою Люд­мила Михайлівна померла. Свідки стверджують, що тіло конвоїри вики­нули з вагона...

Твори, листи, документи репре­сованих і замовчуваних Людмили та Вероніки Старицьких, записники та чернетки Михайла Старицького збе­регла для нас Ірина Іванівна Сте­шенко, що здобула визнання як високопрофесійна перекладачка. Вона була останньою гілкою творчого древа Старицьких.

Поиск по сайту: