Творець української еліти

Ще за життя митрополит Петро Могила удостоївся високої оцінки від своїх сучасників. Йому належить справді особливе місце в українській історії. Митрополит здійснив важливу реформу в церковній, культурно-освітній діяльності України XVII століття.

Молодий Петро Могила був хоробрим родовитим вершником. У двадцять п'ять років брав участь у знаменитій Хотинській битві, де польсько-українське військо здобуло фантастичну перемогу над понад півмільйонною турецькою армією і де вкрило себе славою наше українське козацтво, очолюване гетьманом Петром Сагайдачним.

Петро Могила був сином молдавського князя Симеона і угорської князівни Маргарети. Його рід веде початок від римських патриціїв, нащадки яких згодом перейшли до Молдавії. Сам же Петро Могила пов'язав свою долю з Україною. Навчався майбутній митрополит у Львівській братській школі. За деякими версіями істориків він здобував освіту в кількох зарубіжних університетах, серед яких називають і славетну паризьку Сорбонну.

Петро Могила з'явився в Україні в дуже напружений час, коли вирішувалася доля православ'я, він стає на шлях його захисту, на шлях служіння українському народові. Петро Могила приєднався до руху за підтримку православ'я, який був означений іменами видатних діячів. Серед них імена князя Костянтина Острозького, гетьмана Петра Сагайдачного. За однією з версій біографів Петра Могили у віці тридцяти років він став архімандритом Києво-Печерської лаври. Новий архімандрит одразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря. Він оновив церкву, наказав священнослужителям у селах лаврських маєтків учити малописьменних дітей і дорослих. Петро Могила не пошкодував витрат на прикрашення печер, за свій рахунок він побудував притулок для інвалідів, убогих, непрацездатних старих людей. Архімандрит вів активну культурно-освітню діяльність в українській церкві, сприяв розповсюдженню в Україні і Білорусі книжок, надрукованих у лаврській друкарні. У Троїцькому монастирі Печерської лаври він заснував школу.

На той час ніхто в Україні не міг конкурувати з Петром Могилою, який мав знатне походження, блискучу освіту, був енергійним, сміливим і цілеспрямованим у відстоюванні інтересів православ'я. Він зробив вагомий внесок у формування церковної і культурної еліти тогочасної України. Плідну культурно-просвітницьку діяльність Петра Могили високо оцінили співвітчизники, церковні діячі. У листопаді 1632 року Петра Могилу було обрано митрополитом київським.
Митрополит заснував при Печерському монастирі вищу школу і об'єднав її з братською школою на Подолі. У такий спосіб було започатковано Києво-Могилянську академію. На утримання улюбленого дітища Могила віддавав два лаврських маєтки, власне село Позняківщину.

Над усією добою Петра Могили витає прекрасний дух освіти. Його діяльність була присвячена удосконаленню православної віри й освіти. Школи мусили випускати добрих священиків, а церковні діячі допомагати шкільництву. Петро Могила був послідовною і толерантною людиною. Він шукав порозуміння і примирення між конфесіями.

Канонізували Петра Могилу на спеціальному Соборі найвищих ієрархів у Києві як святого православної церкви. Усе своє майно Петро Могила заповів академії і церкві, а останніми словами його було прохання берегти академію.

Спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому

Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому у Києві на площі перед Софійським собором – гірка із сірих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки – бронзовий кінь, різко й раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку хвилюючу мить – здибленого розпаленого скакуна. А тут — усе в бронзі до найменших деталей. І так вражаюче правдиво, що, здається, чуєш іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

Цей скульптурний образ, здається, завжди стояв на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й керовані ним козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протиборстві різних сил.

Творець шедевра – видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. З радістю прийнявши пропозицію вчених – ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й одразу почав працювати над проектом. Художник ураховував побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Микешина з багатьма портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий, маневрений «син степу» – безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Був складений кошторис, але уряд відмовився покрити ці витрати, а також виділити з державної казни бронзу на монумент. Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи.
Відтоді спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року вся країна почала добровільний збір коштів. Жертвували переважно найбідніші – селяни, ремісники, солдати, робітники, низькооплачувані службовці. Однак зібраних коштів було замало.
Щоб зменшити витрати, скульптор відмовляється від супровідних композицій на постаменті, усю увагу зосереджує на постаті вершника. Бронзу одержує з переробленого брухту кольорових металів, який дістається з великими труднощами. Влада постійно ставить перепони: Микешина виселяють з будинку, де він працював над пам'ятником, за доносами накладають арешт на майно. У таких складних умовах митець продовжує самовіддано працювати.

Через три роки бронзову постать нарешті відлили. Це був високохудожній мистецький твір. Безумовно, допомогли скульптору в таких нелегких умовах не лише його талант, а й наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в потрібності розпочатої справи.

Лишалося встановити скульптуру. Проте ця справа розтягнулася на довгих вісім років. Чиновники робили все, щоб відтягнути встановлення пам'ятника. Проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, з пошуком місця встановлення вирішувалися надто повільно.
І все ж настав цей вистражданий, довгоочікуваний день — 11 червня 1888 року. На Софійській площі віднині височів пам'ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця – Михайла Микешина. Так чиновники поквиталися зі славетним митцем, який віддано любив Україну.

Майже тринадцятирічна історія спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стала зразком перемоги таланту художника, народного ентузіазму над бюрократичною тяганиною.

Поиск по сайту: