Творча дружба Рєпіна і Яворницького

Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років. Видатні діячі культури були земляками – обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося у Петербурзі тільки в 1887 році.

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво. Святкували її й того року. Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч.

Між ними зав'язалася задушевна розмова. Говорили про Ук­раїну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим пра­цюють. Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над кар­тиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим. Його цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні.

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася. Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю ви­гукнув:

– Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за велику кар­тину, за святе діло! Адже ви у своїх «Запорожцях» відобра­жаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає.

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає. Він прига­дав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з тор­бою за плечима ходив курними дорогами по слідах запорожців і з великою пристрастю збирав усе, пов'язане із Запорозькою Січчю. Його колекція налічувала понад триста експонатів.

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки. Віддав фотознімки запорозько­го прапора, на котрому зображені запорожці, що пливуть на га­лері по Чорному морю, фотографії нащадків запорожців, фото­репродукції старих картин, знімки дніпровських порогів.

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих – прототипів, котрі позували Рєпіну під час творення картини. Це була найголовніша і найсуттєві­ша допомога художнику.

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи. Працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років. На великому полот­ні одна за одною з'являлися все нові й нові козачі фігури. Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запев­няв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Було, доторкнеться – і зовсім інакше виходить, краще, виразніше.

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань. Коли Рєпін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком. У його обличчі художник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сірка. Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які потім худож­ник переніс у картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України, глибше вивчити життя, зви­чаї народу.

Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди. До нас дійшли заповітні слова Рєпіна, в яких він уболіває за долю України. Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті розцвів український стиль у мистецтві, адже український співучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво.

Поиск по сайту: