Першоджерела історичної пам’яті

Було літо 1113 року. Теплий вітерець проник у вузьке віконце келії, приголубив стомлені повіки ченця, ворухнув довгою бородою. День за днем, місяць за місяцем, рік за роком старий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор описував минувшину. Він не помічав, як спливає час. Історія заполонила Несторове серце. Тільки для короткого сну і скромної трапези підводиться він з-за столу, щоб відтак продовжити роботу над великим задумом: описати події від всесвітнього потопу до сьогодення.

Літа зігнули спину, посріблили волосся, висушили колись здорове й сильне тіло. Від довгого сидіння, від скромного харчу (хліб, овочі й вода) слабнуло серце, зросталися суглоби, але Нестор зневажав поклик плоті. Прагнув завершити літопис. Про події за межами келії дізнавався від молодого монаха-послушника, який приносив йому хліб і воду. Невтішними були відомості: влада, гординя і багатство роз’їдають душі людей. Скрізь чвари і неспокій. І ще одна новина: на великокняжому київському престолі новий князь – Володимир Мономах.

Історик і письменник Київської Русі, Нестор, мабуть, не до кінця усвідомлював, який неоціненний дар зробив він наступним поколінням! «Повість минулих літ» стала першоосновою вивчення історії нашого народу. Було чимало інших літописів тієї пори (за часів Ярослава Мудрого було закінчено найдавніше літописне зведення), але жоден з них своєю універсальністю, послідовністю не може зрівнятися з «Повістю минулих літ» Нестора.

Літописець розповідає про східних слов’ян, про землі, які вони заселяли. З особливою ретельністю описує Подніпров’я, зокрема, подорож по Дніпру апостола Андрія в І столітті н.е., коли він уподобав гори, на яких згодом виник Київ. використовуючи джерела про ранні слов’янські племена, про заснування Києва, утворення могутньої держави на Сході Європи – Київської Русі, автор «Повісті минулих літ» витлумачив їх з позицій історика. Він не був апологетом князівської влади, тому на багатьох князів у нього критичний погляд. Звичайно, засновник Києва князь Кий, а також Аскольд і Дір, Ольга, Володимир і Ярослав, Борис і Гліб – гідні похвали. Передусім зі їхнє служіння вітчизні. Нестор вважає, що кожен правитель має бути патріотом і миротворцем. Він високо цінує вміння монарха помиритися з ворожою країною (як це робив князь Олег, підписавши договір між Київською Руссю і Візантійською імперією 907 і 911 років), помирити князів, відвернути шляхом переговорів вторгнення ворожих племен на територію держави.

Упродовж віків історична хроніка киянина Нестора була прикладом єднання, патріотизму і поваги до інших народів. Літописець прагнув, щоб його читачі не тільки поринали в минуле, а й узяли з історії урок на майбутнє.

«Повість минулих літ» справила значний вплив на становлення історичної науки в Україні, Росії й Білорусії. Добре відома була вона в країнах Заходу. З ХІV до ХVІІІ століття було зроблено понад двісті списків літопису з незначними переробками й доповненнями. Інтерес до одного з найповніших літописів Київської Русі супроводжувався зростанням уваги до особи його автора. А мешканці Києво-Печерської лаври від покоління до покоління берегли пам’ять про Нестора – одного з найвизначніших діячів Київської Русі.

Поиск по сайту: