Людина з Місяця

У Новій Гвінеї є досить велика річка під назвою Гоголь, дорога ж, що проходить неподалік, назива­ється Гогол-роад. Такими дещо дивними для Нової Гвінеї назвами цей край завдячує видатному україн­ському мандрівникові Миколі Миклухо-Маклаю, який побував тут близько 130 років тому. Відомо, що пись­менник Микола Гоголь дружив із батьком і дядьком Миклухо-Маклая, а мандрівник-науковець завжди мав із собою примірник свого улюбленого «Тараса Буль­би» і портрет Гоголя.

Маклая, цього видатного вченого й гуманіста, досі пам'ятають, шанують і люблять у Новій Гвінеї та в Ав­стралії, яка стала йому другою батьківщиною і де, до речі, нині живуть троє його онуків.

Хто ж він, Микола Миклухо-Маклай? Колись він сам розповів про себе кореспондентові сіднейської газети так: «Моя особа є живим прикладом того, як щасливо з'єдналися три одвічно ворожі сили. Палка кров запо­рожців мирно злилася з кров'ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів, гордих ляхів, та ще була розбав­лена холодною кров'ю німців. Чого в цій суміші більше, який із складників найзначніший, судити необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю вітчизну мого бать­ка Україну, однак ця любов не применшує поваги до двох батьківщин моєї матері — Німеччини й Польщі».

Проте світ знав Миколу Миклухо-Маклая як науко­вця російського, бо ж навчався він протягом певного часу в Петербурзі, а про свої мандри й відкриття зві­тував Російському географічному товариству й Ака­демії наук. Хоч, якщо вдуматися, цей син українського народу (є відомості, що народився Микола в Малині на Житомирщині) належить усьому людству, адже йо­го внесок до світової науки колосальний. Більшу час­тину свого життя (а помер він у неповні 42 роки) Ми­кола Миклухо-Маклай провів за межами Російської ім­перії, в мандрах по світу. Після закінчення Гейдель­берзького й Лейпцизького університетів Микола Маклай працював на Канарських островах, у Марокко, в Єгипті, Саудівській Аравії, на островах Індонезії, в Пів­нічній Америці, Австралії, на островах Тихого океану.

Цей довжелезний список, без сумніву, можна було б продовжити, хоч для більшості з нас ім'я мандрівни­ка асоціюється насамперед з островом Нова Гвінея, де Миклухо-Маклай прожив лише п'ять років. Тут він поселився поміж корінних жителів — папуасів, які зна­ходилися на рівні первіснообщинного ладу, майже не знали про метали, виготовляючи знаряддя праці з ка­меню й кісток.

У родині Миклух свято берегли пам'ять про козацьке походження батька, не цуралися рідного народу й рідної мови.

Майбутній науковець Микола Миколайович Миклуха не зміг здобути в Росії освіти — за неблагонадійність юнака було виключено з Петербурзького університету без права вступу до іншого навчального закладу імперії. Жага знань змусила Миколу покинути Росію.

Саме після ви­ключення з Петербурзького університету Микола до­дав до родового прізвища Миклуха козацьке прізвись­ко свого прадіда Маклай (Махлай). Таким чином, з Ро­сії в Німеччину виїхав Микола Миклуха, а повернувся через кілька років — Миклухо-Маклай. Під цим прізви­щем науковець і увійшов до світової історії.

Миколу Миклухо-Маклая називали романтиком від науки. Хто, як не романтик, міг два десятки років жити без постійного даху над головою, не помічаючи під пре­красним тропічним небом жорстоких тропічних хвороб? Хто, як не романтик, міг сподіватися, що йому вдасть­ся захистити папуаські племена від колонізаторів?

Він справді був романтиком, проте аж ніяк не наїв­ним. Наївний романтик не знищить матеріали надзви­чайно важкої кількамісячної експедиції по Малійсько­му півострову для того, щоб захистити тубільні пле­мена від натиску білих колонізаторів. За лічені хвили­ни до смерті романтик Миклухо-Маклай обмірковував план африканської експедиції і свій намір назавжди оселитися на одному з островів Тихого океану, мрію­чи назвати його «островом М». «Острів М» — так мож­на було б позначити й колосальний доробок цієї лю­дини у світовій природничій науці.

Поиск по сайту: