Михайло Драгоманов. Постать Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох в українському національно-визвольному русі – періоду культурницьких об'єднань

Постать Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох в українському національно-визвольному русі – періоду культурницьких об'єднань українофільської інтелігенції та періоду виникнення новітніх політичних партій європейського типу.

Народився Драгоманов на Полтавщині в родині з демокра­тичними настроями й широким зацікавленням історією і літе­ратурою. Спокійна й розважлива атмосфера провінційного життя завжди дисонувала зі жвавим характером Михайла. Під час навчання в Полтавській гімназії через конфлікт із керівництвом його мало не виключили зі складу учнів. Однак інтерес до навчання при цьому не згас. Більше того, у хлопця з'явилося бажання не лише здобувати знання, зокрема вивчати історію, а й ділитися своїми відкриттями і здобутками з інши­ми. Так, непомітно для себе, юний Драгоманов вливається до культурно-освітньої роботи в недільних школах, які організо­вують з ініціативи київської Громади.

Водночас він продовжує працювати й над розробкою науко­вої історії Римської імперії. У роботі над цією темою виявився потяг Драгоманова до осягнення законів розвитку людського суспільства, пошуку закономірностей, що керують учинками видатних особистостей та цілих народів. Невдовзі він захищає дисертацію, у якій розглядаються соціально-політичні й куль­турні теорії суспільного розвитку. Зацікавлення Драгоманова античністю мало свою специфіку, оскільки в цивілізаційному плані саме Римська імперія стала своєрідною точкою відліку в правовому поступі європейських конституційних свобод. У її історії вчений прагнув знайти відповідь, наскільки придатним є цей шлях для України.

Однак життя диктувало свої умови. 1863 року вийшов сум­нозвісний Валуєвський циркуляр, що ставив поза законом будь-які форми існування української культури й проголо­шував її вторинність, неповноцінність. Драгоманов разом з діячами київської Громади починає працювати в галузі етно­графії, історії та археології для того, щоб дієво протистояти наступові чиновників з Міністерства народної освіти. Жвава співпраця з громадівськими осередками швидко дає свої резуль­тати: одна за одною виходять підготовлені ним збірки укра­їнських пісень.

Політична й громадська діяльність поглинають Драгоманова дедалі більше. У численних рецензіях, оглядах, статтях Ми­хайло Петрович порушує широке коло проблем – від розвитку сучасної української мови та літератури до становища культур слов'янських народів у Німеччині й Австрії. Під час перебу­вання в науковому відрядженні до країн Європи він відвідує Берлін, Прагу, Цюрих, Гейдельберг, Відень, Флоренцію; уважно придивляється до особливостей європейського соціаль­ного устрою, програм політичних партій, національної політи­ки тощо.

Насичення новими прогресивними ідеями спричинило оста­точний розрив Драгоманова з владою. У вересні 1875 року його звільняють з університету. За домовленістю з київською Грома­дою він виїжджає до Женеви, де розпочинає видання спочатку альманаху, а згодом журналу «Громада». У цей період остаточ­но викристалізовується політичне кредо Михайла Петровича, якому він служитиме до кінця свого життя: пропаганда кон­ституційних свобод, соціального й духовного розвитку укра­їнської нації, залучення її до європейського життя.

Викладаючи у Вищій школі в Софії, куди він переїхав у 90-х роках, Драгоманов виступає духовним натхненником однієї з перших українських політичних партій Галичини. Духовну спорідненість з цією людиною відчували в багатьох країнах, особливо в Болгарії. Однак насправді своїми помислами і справами Драгоманов завжди належав лише Україні.

Поиск по сайту: