Система розпорядників бюджетних коштів і місце в ній органів прокуратури України

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (п. 47 ст. 2 БКУ)

бюджетні установи (ст.2 БКУ):

органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації,

створені ними у встановленому порядку,

що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету;

є неприбутковими;

- не мають права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету) (ч. 4 ст.13 БКУ).

На сьогодні, відповідно до ч.1 ст.22 БКУ за обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на:

головних розпорядників бюджетних коштів та

розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетні асигнування яким надаються для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Засади системи розпорядників бюджетних коштів:

1. Кожен з головних розпорядників відповідного бюджету, що відноситься до бюджетної системи України, має власну мережу підпорядкованих бюджетних установ та інших організацій, що наділяються відповідно статусом розпорядників певного ступеня або одержувачів бюджетних коштів.

2. В даній системі керуючою ланкою виступає головний розпорядник бюджетних коштів, а керованою – підпорядковані розпорядники та одержувачі бюджетних коштів.

3. Загальна система розпорядників бюджетних коштів, які діють на території України розглядається як система організаційно одна одній не підпорядкованих, автономних (незалежних одна від одної), горизонтально (за головними розпорядниками бюджетних коштів) та вертикально (залежно від бюджету, за рахунок коштів якого утримуються) розташованих систем.

4. Відповідно до Бюджетного кодексу України „головний розпорядник бюджетних коштів не може бути включений до мережі іншого головного розпорядника в якості розпорядника коштів нижчого рівня”

Щодо даної системи вироблено ряд понять:

щодо кола головних розпорядників бюджетних коштів застосовують поняття „перелік головних розпорядників бюджетних коштів відповідного бюджету” (визначається кожного року окремо в Законі про державний бюджет та рішеннях про бюджет, на основі Закону про державний бюджет затверджується міністром фінансів відомча класифікація бюджету)

щодо кола розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, підпорядкованих безпосередньо головному розпоряднику бюджетних коштів застосовується поняття

„мережа головного розпорядника бюджетних коштів”.

щодо кола організацій, що зареєстровані як розпорядники чи одержувачі бюджетних коштів в Державному казначействі

“єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів

Головні розпорядники бюджетних коштів - головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (п. 18 ст. 2 БКУ).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 БКУ Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників

Головні розпорядники затверджуються законом про Державний бюджет України (рішенням про бюджет) шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Повноваження головних розпорядників бюджетних коштів (ч. 5 ст. 22 БКУ):

розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів);

2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільовогометоду у бюджетному процесі);

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

Основні засади формування системи розпорядників бюджетних коштів:

1) в мережу відповідного розпорядника бюджетних коштів включаються лише юридичні особи;

юридичні особи, які відповідно до укладених договорів виконали для бюджетної установи (організації) або одержувача відповідні роботи (надали послуги, поставили товари) власними силами, не включаються до мережі відповідного розпорядника

відокремлені структурні підрозділи розпорядників бюджетних коштів, які не є юридичними особами, у тому числі розташовані на різних адміністративних територіях, можуть включатися до мережі але лише як головні розпорядники коштів бюджетів місцевого самоврядування;

одержувачі бюджетних коштів включаються у мережу відповідного розпорядника якщо вони є виконавцями бюджетної програми;

юридична особа, що включається до мережі, не може бути одночасно розпорядником бюджетних коштів та їх одержувачем;

розпорядником бюджетних коштів може бути лише бюджетна установа;

Бюджетна установа (організація) не може бути одночасно головним розпорядником та/або розпорядником бюджетних коштів різних бюджетів.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не може бути включений одночасно до мережі декількох головних розпорядників бюджетних коштів;

9) установа (організація, підприємство) не може бути включена одночасно до мережі головного розпорядника та розпорядника нижчого рівня за одним кодом тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів;

розпорядник коштів бюджету нижчого рівня тільки в тому разі може визнаватися нижчестоящим розпорядником, якщо він у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність його координується через нього;

Установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.

Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.

9) установа (організація, підприємство) не може бути включена одночасно до мережі головного розпорядника та розпорядника нижчого рівня за одним кодом тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів;

розпорядник коштів бюджету нижчого рівня тільки в тому разі може визнаватися нижчестоящим розпорядником, якщо він у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність його координується через нього;

Установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.

Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.

Вимоги Податкового кодексу України щодо бюджетних установ (ст. 157):

Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "а" пункту 157.1 ПКУ, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ та реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають відповідну ліцензію, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) для утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (у тому числі фінансування господарської діяльності
згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо за наслідками звітного (податкового) року доходи, зараховані до кошторису для утримання зазначених організацій, перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року. При цьому із суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок на прибуток підприємств не сплачується.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися зазначеними закладами, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основні підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють статус розпорядників бюджетних коштів:

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” від 28 лютого 2002 р. N 228

Постанова Кабінету Міністрів України «Питання використання коштів Стабілізаційного фонду» від 11 березня 2009 р. N 289

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів” від 23.08.2012 № 938

Наказ Мінфіну України вiд 22.12.2011 № 1691 „Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів”

Одержувачі бюджетних коштів

одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (п.38 ч.1 ст. 2 БКУ).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” від 28 лютого 2002 р. N 228.

Одержувач бюджетних коштів (далі - одержувач) - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує для їх здійснення кошти бюджету (п. 8).

Одержувачі:

включаються до єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів (ч. 3 ст. 10 БК Украни);

можуть бути уповноважені розпорядниками на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та одержати кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань (ч. 6 ст. 22 БКУ);

використовує бюджетні кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі відповідного розпорядника бюджетних коштів (ч. 5 та 6 ст. 22 БКУ та п. 9 Порядку);

плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти (П. 34);

одержувачем платежі здійснюються з рахунка, відкритого в установленому порядку в органах Казначейства (п. 9)

Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов (ч. 5 ст. 23 БКУ).

Критеріями визначення одержувача для здійснення заходів бюджетної програми є (Постанова КМУ № 228 п. 9):

досвід роботи за відповідним профілем не менше двох років та наявність відповідної кваліфікації з урахуванням напряму чи заходу бюджетної програми;

виробничий потенціал і показники виробничої діяльності, науково-технічної бази (у разі потреби);

наявність бездефіцитного фінансового плану на поточний рік, фінансово-економічного розрахунку (обґрунтування) здійснення заходів бюджетної програми;

незбиткова діяльність одержувача за останні два роки, відсутність простроченої заборгованості за наданими банками кредитами;

співвідношення вартості робіт, послуг та їх якості;

застосування договірних умов.

Одержувачем не може бути суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яку визнано в установленому порядку банкрутом, стосовно якої порушено справу про банкрутство чи яка перебуває в стадії ліквідації.

Критерії та умови відбору одержувача, якому надається державна підтримка, визначаються у порядках використання бюджетних коштів.

Право на набуття статусу одержувача передбачено і спеціальними законами:

для казенних підприємств (ст.77 ч. 5 ГКУ: Джерелами формування майна казенного підприємства є:... цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;)

для громадських об’єднань (якщо є юр.особою ст. 112 ГКУ, Наприклад, спілок інвалідів (ст.. 10 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”)

для наукових закладів (ст.. 14 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”);

для навчальних закладів (ст.66 Закону України „Про вищу освіту”; ст. 42 Закону України „Про професійно-технічну освіту”)

для установ в сфері спорту (ст. 11 Закону України „Про фізичну культуру і спорт” 24.12.1993 р.)

для установ в сфері охорони здоров’я (ст. 18 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 року № 2801-XII);

для установ соціального характеру (ст..5 Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 05.02.1993 № 2998-XII).

А. Надання послуг:

Організації одержують статус одержувача бюджетних коштів якщо вони надають послуги за Законом України „Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” вiд 22.12.1995 № 493/95,

а не відповідно до Законодавства про здійснення державних закупівель. Закупівля здійснюється саме розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів коли вони реалізують своє право брати бюджетні зобов’язання витрачаючи кошти, що вже до них надійшли згідно з наданими їм бюджетними асигнуваннями. Виконавцям договорів державної закупівля бюджетні асигнування не надаються, а надаються кошти надані РБК та ОБК на праві оперативного управління.

Правове регулювання державного замовлення:

Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 року № 493/95-ВP

Про державне оборонне замовлення: Закон України від 03.03.1999 № 464-XIV

ПОРЯДОК формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. N 266 (редакція 2001 р.)

Про затвердження Порядку формування і виконання замовлення на проведення фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень та виконання науково-технічних (експериментальних) розробок за рахунок коштів державного бюджету: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1084

Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2012 році: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 689

Питання закупівлі техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників: Постанова КМУ від 11 лютого 2010 р. N 143

Питання закупівлі техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників: Постанова КМУ від 11 лютого 2010 р. N 143

Про затвердження Положення про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях: Потанова КМУ від 21 жовтня 2009 р. N 1107

Про затвердження Порядку формування державного замовлення на випуск видавничої продукції та її розповсюдження: Постанова КМУ від 12 вересня 2012 р. № 850
Б. Виконавці державної цільової програми, бюджетної програми

Закон України „Про державні цільові програми” вiд 18.03.2004 № 1621-IV. –

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Ст. 11: Виконавцями державної цільової програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми на конкурсних засадах.

Заходи, завдання та показники державних цільових програм враховуються під час складення проекту Державного бюджету України на відповідний рік шляхом визначення головними розпорядниками бюджетних коштів обсягів видатків на їх реалізацію у складі бюджетних програм та включення центральним органом виконавчої влади з питань фінансів відповідних бюджетних запитів до пропозицій проекту Державного бюджету України (ст. 4).

БКУ с. 2 ч.1 п.6:

бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій;

В. Одержання коштів з бюджету як фінансової підтримки.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону Законом України „Про Державний бюджет на 2013 рік” зі спеціального фонду Державного бюджету надається:

а) фінансова підтримка Державному фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (п. 21);

б) державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, у тому числі на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату (п. 26);

в) фінансова підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього Закону) (п. 29);

г) державну підтримку заходів з енергозбереження через механізм здешевлення кредитів (п. 24);

е) на підтримку впровадження у безпечному стані енергоблоків та об'єкта "Укриття" Чорнобильської АЕС (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього Закону) (п.30), інше.

Отже, організації, які відповідно до законодавства отримують такі види державної допомоги, яка має цільовий характер, чітко визначену, як правило Кабінетом Міністрів України, форму та процедуру її надання, умови надання (безповоротно чи на поворотній основі) тощо, одержують статус одержувача бюджетних коштів.

Нормативно-правові засади порядку надання фінансової підтримки:

Питання використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу: Постанова КМУ від 6 травня 2005 р. № 325

Про внесення змін до Порядку використання
коштів державного бюджету, що спрямовуються для фінансової підтримки виробництва продукції тваринництва та рослинництва: Постанова КМУ від 27 грудня 2005 р. N 1294

Про порядок використання коштів державного
бюджету для фінансової підтримки творчих
спілок у сфері архітектури: Постанова КМУ від 16 листопада 2005 р. N 1101

Про затвердження Порядку надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів: Постанова КМУ від 17 листопада 2004 р. N 1563

Про затвердження переліку закладів мистецтва, яким надається фінансова підтримка з державного бюджету, та переліку заходів у сфері культури і мистецтва, видатки на які здійснюються з державного бюджету: Постанова від 16 листопада 2001 р. № 1557

5. Поняття, підстави виникнення та реєстрація бюджетних зобов’язань, здійснення державних закупівель

Стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є (ст. 46 БКУ):

встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

взяття бюджетних зобов'язань;

отримання товарів, робіт і послуг;

здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;

повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Бюджетне зобов’язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому» (п. 7 ст. 2 БКУ)

Стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є (ст. 46 БКУ):

встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

взяття бюджетних зобов'язань;

отримання товарів, робіт і послуг;

здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань;

використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;

повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Бюджетне зобов’язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому» (п. 7 ст. 2 БКУ)

Зобов’язання, на підставі яких виникають бюджетні зобов’язання, можна, класифікувати в залежності від визначеності фінансового зобов’язання на такі види:

1) визначені, такі, в яких чітко окреслений розмір грошового (фінансового) зобов’язання, яке настає в разі виконання свого обов’язку кредитором (часто іменують фінансовими, що не вірно):

цивільно-правові зобов’язання (в тому числі майново-господарські договірні зобов’язання - ст. 175, 179 ГКУ), що випливають з цивільно-правових договорів установи (щодо товарів, послуг тощо) і не пов’язані з питаннями державної закупівлі;

публічні зобов’язання, що виникають на підставі договорів державної закупівлі товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів;

зобов’язання, що виникають на підставі актів органів держави, органів місцевого самоврядування (щодо виплати субсидії, допомог тощо);

зобов’язання, що виникають на підставі рішень суду щодо звернення стягнення на майно установи (зобов’язання щодо виплат неустойки за невиконання зобов’язання по договору тощо);

зобов’язання, що виникають на підставі рішень суду щодо звернення стягнення на кошти держави (зобов’язання щодо виплати компенсації, відшкодування шкоди тощо);

зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами – громадянами (договори з керівниками дитячих будинків сімейного типу тощо). Такі зобов’язання господарськими не визначаються (ст.175 ГКУ);

- інше.

2) Прості, такі, в яких розмір фінансового зобов’язання відсутній і залежить від обсягу одержаних послуг (нарахованої суми зобов’язання):

- публічно-правові зобов’язання (ст.178 ГКУ; ст.633 ЦКУ), що виникають з публічно-правових договорів установи (щодо одержання послуг з водо-, тепло- та енергопостачання; водовідведення та обслуговування каналізаційних систем; щодо поштових послуг, у тому числі забезпечення поштовими марками; щодо телекомунікаційних послуг (за винятком послуг мобільного зв'язку та Інтернет-послуг); послуг залізничного та інших видів транспорту, тощо);

- зобов’язання, що випливають з трудових договорів (контрактів), зокрема щодо виплати заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, допомог, витрат на службові відрядження тощо).

- зобов’язання щодо виплати стипендій;

- зобов’язання, що виникають в зв’язку з договорами по підготовці кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації; професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів у державних професійно-технічних навчальних закладах;

- податкові зобов’язання організації та її працівників, сплата яких покладається на роботодавця та зобов’язання щодо сплати інших обов’язкових платежів (внески до державних страхових фондів тощо) та інших виплат до бюджету (повернення кредитних коштів);

Розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов’язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1

Розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати прийняття ними до виконання бюджетного фінансового зобов’язання, якщо інше не передбачено бюджетним зобов’язанням, але не пізніше останнього робочого дня місяця, подають до відповідного органу Казначейства Реєстр фінансових зобов’язань за формою згідно з додатком 2

бюджетне фінансове зобов’язання - зобов’язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством;

фінансове зобов'язання - будь-яке придбання товару, послуги чи виконання інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, здійснена розпорядником або одержувачем бюджетних коштів з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.

Органи Казначейства не реєструють:

а) зобов’язання у разі:

відсутності у розпорядника бюджетних коштів бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом;

відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного зобов’язання;

відсутності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (крім випадків, у яких законодавством не передбачено його затвердження);

невідповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми;

неподання або подання неповного пакета підтвердних документів щодо проведення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти;

недотримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами;

недотримання вимог щодо оформлення поданих документів;

Органи Казначейства не реєструють:

б) фінансові зобов’язання у разі:

відсутності відповідного бюджетного зобов’язання, відображеного у бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів;

відсутності у розпорядника бюджетних коштів фактичних надходжень спеціального фонду;

відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного фінансового зобов’язання;

недотримання вимог щодо оформлення поданих документів;

невідповідності фінансового зобов’язання відповідному бюджетному зобов'язанню, відображеному в бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів;

недотримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

У таких випадках органи Казначейства зобов’язання та/або фінансові зобов’язання не реєструють, а застосовують заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, визначені Бюджетним кодексом України.

Державні закупівлі за рахунок бюджетних коштів здійснюються відповідно до:

Закону України “Про здійснення державних закупівель” від 1 червня 2010 рок № 2289-VI

Постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2006 № 1404 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти»

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі (ст. 49):

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету;

2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Бюджетно-правовий характер зобов’язальні відносини набувають лише у випадку поширення на них імперативного впливу фінансово-правових норм.

Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України його положення не регулюють бюджетні правовідносини, а тому,

зобов’язальні відносини, що виникають на підставі договорів цивільно-правового характеру не є бюджетними за суттю,

зобов’язальні відносини можуть називатися бюджетними лише якщо вони виникають на підставі бюджетно-правових норм, а ті відносини, які виникають, наприклад, в порядку укладення договорів між організацією, яка є розпорядником бюджетних коштів та іншим суб’єктом господарювання не підлягають бюджетно-правовому регулюванню, оскільки мають приватноправовий характер.

Можна виділити такі основні принципи інституту бюджетних зобов’язань, що закріплені в бюджетному законодавстві:

строковості - будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення на протязі його дії (ст. 23 ч. 1 БКУ);

прийняття відповідно до встановлених бюджетних повноважень - розпорядники бюджетних коштів вступають в бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а також без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (ч.5, 6 ст. 51 БКУ);

заборони прийняття зобов’язань понад межі встановлених повноважень – «будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними зобов'язаннями» (БКУ ст.51 ч.6);

компетенційності - бюджетні зобов’язання виникають лише на підставі зобов’язань, прийнятих організаціями, що наділені статусом розпорядника або одержувача бюджетних коштів та (БКУ ст.51, ч.6);

жорсткості меж асигнувань:

А) право на збільшення зобов’язань виникає лише за умови збільшення лімітів бюджетних асигнувань;

Б) обов’язок зменшити обсяг зобов’язань виникає у зв’язку зі зменшенням лімітів бюджетних асигнувань (Постанова КМУ № 228 від 28.02.2002 р.);

раціональності - Обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році.

економності – бюджетні установи повинні брати зобов'язання, виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів поточного бюджетного року та з урахуванням необхідності здійснення платежів для погашення бюджетних зобов'язань минулих періодів, якщо інше не передбачено законодавством;

реєстрації – бюджетні установи, що є розпорядниками бюджетних коштів «за умови взяття зобов'язання протягом 3 робочих днів з дати його виникнення подають до відповідного органу Державного казначейства України Реєстр зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття зобов'язання».

є підставою виникнення фінансових зобов’язань – «у ході виконання умов одного зобов'язання можуть виникати декілька фінансових зобов'язань у різні періоди часу, які реєструються в органах Державного казначейства України»;

контролю – Державне казначейство здійснює контроль бюджетних повноважень при прийнятті зобов’язань РБК;

відповідальності – «відповідальність за взяті зобов'язання, їх зміст, правильність оформлення та достовірність інформації, уключеної до реєстрів, своєчасність реєстрації зобов'язань та фінансових зобов'язань несуть розпорядники бюджетних коштів»;

недопущення звернення стягнення на бюджет – безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в рахунок погашення зобов'язань бюджетних установ, взятих понад обсяг бюджетних асигнувань, не допускається.

Види бюджетних зобов’язань:

а) боргові бюджетні зобов’язання (з фінансування боргу);

б) видаткові бюджетні зобов’язання (здійснення видатків);

В) в сфері бюджетного кредитування (здійснення кредитування).

Не зважаючи на те, що Бюджетний кодекс України забороняє взяття бюджетних зобов’язань понад обсяг встановлених бюджетних призначень, в підзаконних актах бюджетного законодавства і на практиці в Україні вже досить вагомо устоявся такий термін як

«небюджетне зобов’язання».

Правові засади:

Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів (ч. 4 ст.48 БКУ).

Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.

Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Такі зобовязання Держказначейством реєструються як небюджетні зобов’язання

Якщо у організації на кінець бюджетного року є небюджетні зобов’язання інформація держказначейством передається до правоохоронних органів.

5. Бюджетне кредитування

Кредитування бюджету - операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі (п. 31 ст. 2 БКУ).

Джерелами формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є (ст. 30 БКУ):

1) надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками):

залученими державою або

під державні гарантії,

кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;

2) повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення згідно із законом;

3) повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Джерела формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині кредитування визначаються законом про Державний бюджет України.

Кредити, що виникають з державних гарантій

У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної (комунальної) власності, необхідність надання такими суб'єктами господарювання майнового забезпечення, його розмір та вид визначає Кабінет Міністрів України щодо державного майна (Верховна Рада Автономної Республіки Крим - щодо майна Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада - щодо комунального майна) (ч. 6 ст. 17 БКУ).

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані (ч. 7 ст. 17 БКУ).

У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами (ч. 8 ст. 17 БКУ).

Кредити, що виникають з державних гарантій

У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної (комунальної) власності, необхідність надання такими суб'єктами господарювання майнового забезпечення, його розмір та вид визначає Кабінет Міністрів України щодо державного майна (Верховна Рада Автономної Республіки Крим - щодо майна Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада - щодо комунального майна) (ч. 6 ст. 17 БКУ).

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані (ч. 7 ст. 17 БКУ).

У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами (ч. 8 ст. 17 БКУ).

Стягнення прострочених кредитів:

1) У разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади) (ч. 1 ст. 50 БКУ).

2) Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою):

залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або

під державну (місцеву) гарантію, а також

за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню)

стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання (ч.9 ст. 17 БКУ);

3) Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.(ч. 9 ст. 17, ч. 2 ст. 50 БКУ)

4) Якщо за рішенням суду державі (Автономній Республіці Крим чи територіальній громаді міста) відмовлено у стягненні заборгованості перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету, органи державної податкової служби оскаржують його у встановленому законом порядку до прийняття рішення вищими спеціалізованими судами, Верховним Судом України (ч. 10 ст 17 БКУ).

5) Міністерство фінансів України має право залучати суб'єктів господарювання для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету, в тому числі у процесі банкрутства, щодо стягнення якої органам податкової служби відмовлено (ч.11 ст. 17 БКУ).

6) Міністерство фінансів України має право здійснювати на відкритих аукціонах продаж права вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 12 ст. 17 БКУ). ВР АРК, відповідні місцеві ради можуть встановлювати порядок продажу прав вимоги погашення простроченої більше трьох років заборгованості за кредитами (позиками), залученими під місцеві гарантії, а також за кредитами з відповідних місцевих бюджетів з дотриманням вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

7) Забороняється реструктуризація заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, за кредитами з бюджету, крім розстрочення її сплати під час санації такого суб'єкта господарювання за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов'язання щодо погашення такої заборгованості, на строк не більше трьох років на підставі договору, укладеного між таким суб'єктом господарювання, інвестором та органом державної податкової служби. При цьому сума пені, нарахована внаслідок невиконання позичальником таких зобов'язань на реструктуризовану суму заборгованості, списується (ч. 13 ст. 17 БКУ).

8) Забороняється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, кредитами з бюджету, крім

заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних у встановленому порядку банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у зв'язку з недостатністю їхніх активів і стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, а також крім

заборгованості, щодо стягнення якої судом прийнято рішення не на користь держави, яке набрало законної сили, та/або стягнення якої в судовому порядку є неможливим або недоцільним. Порядок списання такої заборгованості визначається Кабінетом Міністрів України.

Поиск по сайту: