Сучасне поняття суб’єктивного бюджетного права. Суб’єкти бюджетних правовідносин

Суб’єктивне бюджетне право розкривається через два елементи:

Право власності на кошти бюджету;

Право здійснювати владні функції в сфері бюджету.

З метою реалізації правомочностей власників органи держави і органи місцевого самоврядування наділяються спеціальною компетенцією, в тому числі й бюджетною компетенцією.

В бюджетному праві чітко окреслені дані повноваження та їх гарантії, які в сукупності визначаються як бюджетна компетенція органів держави та органів місцевого самоврядування, а права держави та територіальних громад щодо бюджетних коштів як об’єкта їх власності отримали назву «бюджетні права».

Таким чином, бюджетні повноваження (права і обов’язки) України та територіальних громад сформованих в межах визначених адміністративно-територіальних утворень — це сукупність прав та обов’язків у галузі бюджетної діяльності, що регулюються нормами чинного законодавства і реалізуються відповідними представницькими і виконавчими органами влади.

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами) (ч. 3 ст. 19 БКУ).

Держава, Автономна республіка Крим та територіальні громади стосовно власних грошових фондів можуть (як власники):

1) вчиняти щодо цього майна не просто будь-які дії, що не суперечать закону, а лише ті дії, які визначені законом та в законному порядку, врегульованому в бюджетно-процесуальному (або загалом фінансовому) законо­дав­ст­ві;

2) суб’єктивне право власності реалізується не одним суб’єктом, а цілим колом, що за фінансово-правовим законодавством визначається як система органів фінансової діяльності держави, які реалізують правомочності по володінню, розпорядженню або користуванню відповідними фінансовими публічними фондами коштів;

3) у правовідношенні власності на публічні фінансові фонди коштів вказані суб’єкти протистоять абсолютно усім іншим третім особам, оскільки на території держави практично не існує дієздатного суб’єкта, частину власності якого б, наприклад, шляхом оподат­ку­вання, регулярно не “привласнювала” держава, Автономна республіка Крим або певна територіальна громада;

4) підхід до формування власності приватних та публічних суб’єктів на кошти, з яких формуються фінансові фонди, діаметрально протилежний: якщо у держави від оподаткування залежить, скільки вона отримає у власність, то у приватних власників - скільки у них залишиться;

5) держава (наприклад, в особі уряду) зобов’язана звітувати перед усіма іншими суб’єктами (наприклад, в особі парламенту), про те, як вона здійснювала правомочності по володінню, розпорядженню та користуванню фінансовими фондами держави і є відповідальною перед народом України за ефективність управління даним майном, в той час як приватні суб’єкти власності здійснюють правомочності по володінню, розпорядженню та користуванню на власний ризик.

Згідно з Конституцією України бюджеті права (повноваження) держави можна об’єднати в такі групи:

повноваження по здійсненню правового регулювання в галузі бюджету;

повноваження з встановлення податків і обов’язкових платежів, які надходять на утворення державного і місцевих бюджетів, їх розподіл між державним бюджетом і місцевими бюджетами вищого рівня. Конституція, визначаючи основні напрямки діяльності держави, тим самим визначає і напрями видатків державного бюджету, оскільки витрати опосередковують здійснення функцій держави;

повноваження по складанню, розгляду, затвердженню, виконанню бюджету та звіту про його виконання (Стаття 85 Конституції України);

встановлення видів бюджетів, порядку і принципів їх об’єднання в бюджетній системі України (стаття 92 Конституції України);

визначення видів видатків, які включаються в Державний бюджет України та місцеві бюджети. Стаття 95 Конституції України встановила, що виключно законом про Державний бюджет України визачаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків;

визначення доходних джерел, які надходять у Державний та місцеві бюджети. Це випливає, по-перше, з статті 92 Конституції України, яка встановила, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, а по-друге, стаття 143 вказує на те, що через органи місцевого самоврядування можуть вводитися місцеві податки і збори відповідно до закону,

встановлення загального порядку формування видаткової частини бюджетів різного рівня. Згідно з положенням статті95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове скерування цих видатківвизначаються виключно законом про Державний бюджет. Цим самим встановлено, що видатки на загальносуспільні потребина всій території України встановлюються на підставі законодавства і це належить до повноважень України в особі Верховної Ради і Кабінету Міністрів;

затвердження єдиної бюджетної класифікації. Чинну бюджетну класифікацію, єдину для всіх видів бюджетів, затвердив Міністр фінансівУкраїни.

встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів здійснюється БКУ, але Закон України “Про місцеве самоврядування в статті 58 забороняє державним органам втручатися у процес складання, затвердження і виконання бюджетів місцевого самоврядування»;

здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності та контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

встановлення системи заходів по збалансуванню бюджетів усіх рівнів на підставі статтей 95 та 142 Конституції України, в яких приписано: Держава прагне до збалансованості бюджету України та бере участь у формуванні доходів бюджетівмісцевого самоврядування і фінансово підтримує його

Встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування проведено в розділі XI Конституції України в статтях 142 та 143. Ці положення Конституції розвинені в Законі України “Про місцеве самоврядування” та в БКУ.

Поиск по сайту: