Класична школа «наукового менеджменту». Формування доктрини «людських відносин». Хотторнський експеримент

Починаючи з 20-х років паралельно розвитку індустріальної соціології, соціології праці йшла розробка доктрини «людських відносин» – теорії, що розробляє принципи і завдання управління людьми в організаціях.

Однією з перших теоретичних шкіл, що розглядають проблеми теорії організацій, стала так звана класична школа наукового управління. Основу організаційних теорій цієї школи становить ідея раціоналізації всіх компонентів організації, інакше кажучи, орієнтація всіх структурних одиниць організації на її меті, загальна доцільність. Досягненню загальної доцільності раціональності служить насамперед тверда ієрархія управління всіх органів і посад організації.

Основоположником класичної теорії наукового управління вважають американського інженера і ученого Фредеріка Тейлора. Гаслами цього напрямку стали: «координація», «інтеграція» і «контроль». Послідовники тейлоризму звертали особливу увагу на проблему робітників, рішення якої полягало в максимальному полегшенні виробничих операцій, в упорядкуванні системи винагороди шляхом впровадження відрядної оплати праці і у забезпеченні безпеки праці.

Основними принципами тейлоризму вважають:

– застосування наукового підходу до кожного елемента діяльності будь-якого члена організації, пошук найбільш раціональних, оптимальних способів здійснення виробничих операцій;

– науково обґрунтований підбор і навчання працівників;

– взаємодія між керуючими і робітниками, що проявляється насамперед в обґрунтованій винагороді за працю на базі відрядної системи оплати праці.

У руслі ідей раціональності і інженерного підходу розглядав проблеми підвищення ефективності діяльності організацій і американський інженер Генрі Гант, що розробляв способи раціонального планування діяльності організації, забезпечення сумісності дій різних підрозділів організації по досягненню загальної мети.

Великий внесок у розвиток класичної школи наукового управління вніс французький дослідник організацій Анрі Файоль. У його роботах основна увага приділялася вивченню структур управління організації. Файоль запропонував поняття організаційної структури управління, визначив її основні типи залежно від цілей, конфігурації і ступеня централізації. На думку Файоля, в основі діяльності будь-якої соціальної структури лежить принцип ієрархії, що не тільки закріплює відносини в організації, але і забезпечує їхню граничну прозорість. Чіткість дії вертикальних зв’язків досягалася при реалізації наступних принципів:

– єдність розпорядження (єдиноначальність);

– виключення (тільки важливі і неповторювані рішення повинні залишатися в компетенції керівника);

– раціоналізація сфери контролю (строго певне число підлеглих в одного керівника);

– організаційна спеціалізація (чіткий поділ функцій керування в організації) і ін.

Але представники школи наукового управління практично не розглядали відносини між членами організації. Ці обставини підштовхнули ряд дослідників організацій до проведення всебічних досліджень людських взаємин у колективі. У 1924-1932 рр. група соціологів – дослідників Гарвардського університету під керівництвом Елтона Мейо провела соціальний експеримент на підприємстві компанії «Вестерн електронік компані». Цей експеримент одержав назву Хотторнського експерименту. У ході експерименту з’ясувалося, що продуктивність праці, зацікавленість у результатах діяльності, трудова дисципліна в колективах багато в чому залежать від методів керівництва (взаємини керівник – підлеглі) і взаємин між працівниками.

Концепція людських відносин була спрямована проти основних положень тейлоризму і школи наукового управління. На противагу підходу до працівника з позицій біологізму член організації став розглядатися як соціопсихологічна істота. Такі теоретики школи людських відносин, як Е.Мейо, У.Мур, Ф.Рьотлісбергер, ґрунтуючись на експериментальних даних, доводили, що підвищення продуктивності праці в організації залежить не тільки від здатностей, знань і вмінь, на які орієнтувався тейлоризм, але й від таких факторів, як задоволеність працівників своєю працею, вплив групової думки, неформальних відносини керівника з підлеглими, сприятливої атмосфери в колективі тощо.

Однією із самих головних заслуг творців концепції людських відносин можна назвати те, що вони відвели неформальній організації важливу роль в організаційній діяльності. Ф.Рьотлісбергер думає, зокрема, що неформальна організація являє собою «дії, цінності, норми, переконання й неофіційні правила, а також складну мережу соціальних зв’язків, типів членства й центрів впливу й комунікації, які склалися усередині й між групами, що складають організацію, при формальних структурах, але конкретизовані ними».

Не менш важливі роботи послідовників школи людських відносин в області теорії мотивації. А.Маслоу, Ф.Херцберг, В.Врум розробили оригінальні напрямки в теорії мотивації, що мають важливе практичне застосування.

Поиск по сайту: